§ 14.3. СТАДІЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЙОГО МЕХАНІЗМ

Використання в певному порядку тих чи інших елементів механізму характеризує процес правового регулювання. Він може бути простим і складним.

Простий процес правового регулювання припускає використання лише одного державно-владного акта - нормативно-правового.

Складний процес правового регулювання припускає наявність двох актів державно-владного характеру, один з яких - нормативно-правовий, а інший - акт застосування норм права (індивідуальний акт). Його стадії залежать від правової поведінки суб’єкта - правомірної чи неправомірної.

Стадії правового регулювання:

стадія загальної дії норм права. На цій стадії відбуваються визначення змісту і формулювання меж поведінки суб’єкта, умов виникнення прав, обов’язків, повноважень, відповідальності тощо (вступає в дію механізм правотворчості).

Наприклад, дія цього механізму в контексті отримання вищої освіти можлива лише за наявності норми права, що міститься у законодавстві про вищу освіту. Однак, як загальне правило, ця норма не вирішує питання про те, хто саме буде отримувати вищу освіту. Для цього потрібні додаткові юридичні дії, що відбуваються на другій стадії.

виникнення конкретних суб’єктивних прав і обов’язків, тобто виникнення правовідносин. Необхідною умовою цієї стадії виступає юридичний факт (система фактів), з яким норми права пов’язують настання юридичних наслідків (вступає в дію механізм реалізації норм права).

Дія механізму щодо отримання вищої освіти починається з подачі у вищий навчальний заклад заяви і документів, проходження конкурсного відбору та винесення рішення щодо зарахування на навчання на основі загальної норми права.

Винесення індивідуального розпорядження про зарахування особи у вищий навчальний заклад означає індивідуалізацію загальної норми права стосовно конкретної особи. За допомогою індивідуально-правового акта за учасниками відносин, що регулюються, закріплюється відповідне суб’єктивне юридичне право і об’єктивний юридичний обов’язок.

Після ухвалення рішення про зарахування на навчання (індивідуально-правовий акт) особа вступає у правовідносини щодо реалізації свого суб’єктивного права на вищу освіту, а вищий навчальний заклад набуває юридичного обов’язку створити належні умови для здобуття нею вищої освіти. З наведеного випливає, що реалізацією суб’єктивного юридичного права особи на вищу освіту є її одержання, а реалізацією юридичного обов’язку вищого навчального закладу - належна організація навчального процесу.

У разі правомірної поведінки суб’єктів правовідносин правове регулювання вичерпує себе механізмом реалізації норм права.

застосування санкцій норми права - виникає у випадках неправомірної поведінки суб’єкта. Правовою підставою цієї стадії є правопорушення, а також норми права, що встановлюють санкції за вчинені правопорушення і визначають порядок застосування відповідальності. Державні органи і посадові особи реалізують свою компетенцію через розслідування обставин вчинення правопорушення, встановлення і покарання винних, а інша сторона - правопорушники - за вчинені правопорушення зазнає втрат державно-владного характеру (вступає в дію механізм накладення юридичної відповідальності). Наприклад, під час здобуття вищої освіти курсант за академічну неуспішність (тобто не виконання своїх обов’язків щодо навчання) може бути відрахований з навчального закладу.

Відмінна риса правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм. Поняття механізму правового регулювання використовується в теорії держави та права для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Механізм правового регулювання - це узята в єдності система правових засобів, способів, форм, за допомогою яких здійснюється результативне врегулювання суспільних відносин, задовольняються інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок («належне» у праві стає «сущим»).

Основні ознаки механізму правового регулювання такі:

- є складовою частиною механізму соціального регулювання. Його правова діяльність супроводжується політичним, економічним, етичним та іншими сферами механізму соціального регулювання, переплітається з ними;

- будучи категорією широкою за обсягом, збирає воєдино всі явища правової дійсності:

- засоби (норми права, суб’єктивні права і юридичні обов'язки, правозастосовні акти (акти застосування норм права);

- способи (дозвіл, зобов’язання, заборона);

- форми (використання, виконання, додержання, застосування);

- становить систему правових засобів, способів, форм, що перебувають у взаємозв’язку і взаємодії. Кожна частина механізму правового регулювання знаходиться на своєму місці (як механізм годинника), виконує специфічні функції. Якість виконуваних ними функцій впливає на роботу інших частин і на результат функціонування механізму в цілому;

- є динамічною частиною правової системи суспільства. Його рух виражається у стадіях правового регулювання, яким відповідають свої механізми дії. Як і правова система суспільства, механізм правового регулювання являє собою цілісність правової дійсності, визначається закономірностями еволюції суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури. Його призначення полягає в приведенні в дію необхідних елементів правової системи суспільства, забезпеченні їх «роботи». Від механізму залежать ефективність правового регулювання, відповідність поведінки учасників правових відносин розпорядженням норм права, їх рух до задоволення своїх інтересів;

- результатом його діяльності є встановлення правопорядку в суспільстві.

Механізм правового регулювання складають елементи, що є

обов’язковими на окремих його стадіях.

Отже, до основних елементів механізму правового

регулювання слід відносити:

Норма права в механізмі правового регулювання.

Норма права - це первинний елемент і нормативна основа механізму правового регулювання. Норма права являє собою загальне обов’язкове правило (модель) поведінки, яке встановлює для суб’єкта як можливий варіант поведінки - суб’єктивні юридичні права, так і необхідний варіант поведінки - суб’єктивні юридичні обов'язки або заборони. Специфічна функція норм права полягає в нормативній регламентації суспільних відносин. Це означає, що за допомогою норм права програмуються певні відносини і вся сукупність юридичних засобів, що використовуються для здійснення державної волі. Безпосереднім фактором виникнення норм права є правотворча діяльність держави.

Специфічне завдання норми права в механізмі правового регулювання полягає в тому, щоб:

- визначити загальне коло людей, на які вона поширює свою дію;

- встановити зміст суспільних відносин (зміст поведінки суб’єкта), а також....

- об’єкти правовідносин;

- визначити обставини, в яких особа повинна керуватися цим правилом поведінки;

- розкрити саме правило поведінки вказівкою на права і обов’язки учасників відносин, що регулюються, характер їх зв’язку між собою, а також державно-примусові заходи, що застосовуються до осіб у разі невиконання ними юридичних обов’язків^[CCCXXXII].

Норма права набуває зовнішнього вираження в нормативно­правовому акті, який забезпечує її дієвість.

Нормативно-правові акти обслуговують нормативну основу механізму правового регулювання. Функції нормативно-правових актів полягають головним чином у тому, щоб вводити в правову систему нові норми права, забезпечити їх зміну або скасування, підвищити ефективність їх дії.

До нормативно-правових актів (законів, підзаконних актів) приєднуються акти тлумачення норм права (інтерпретаційні акти). Дані акти є засобом, що забезпечує однакове розуміння і застосування чинних норм права. Чіткість і ефективність механізму правового регулювання залежать від правильного тлумачення норм права.

Юридичні факти в механізмі правового регулювання.

Особлива роль юридичних фактів в механізмі правового регулювання обумовлена тим, що в них виражається специфіка методу правового регулювання, яка властива певній галузі права.

Для кримінального права, характерний імперативний метод правового регулювання. В цілому слід зазначити, що цей метод правового регулювання є характерним і для всієї сфери правоохоронної діяльності. Він обумовлює такі особливості юридичних фактів, що породжують кримінальні правовідносини:

- по-перше, підставою виникнення кримінальних правовідносин є протиправні дії - кримінальні правопорушення, склади яких закріплені в нормах Особливої частини КК;

- по-друге, фактично загальний юридичний факт, що породжує будь-які кримінальні правовідносини, сформульований у ст. 2 КК, у відповідності з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК¹. Це загальна гіпотеза для всіх норм кримінального права, що містяться в Особливій частині КК.

Для цивільного права, навпаки, характерна перевага диспозитивного методу регулювання. Тобто учасникам цивільних правовідносин законодавець надає право на здійснення активних дій. Це полягає в тому, до числа юридичних фактів, що породжують цивільні правовідносини, законодавець відносить: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Враховуючи вимоги ст. 11 ЦК перелік підстав виникнення цивільних прав та обов’язків може бути і не передбачений актами цивільного законодавства, але цивільні права та обов’язки можуть виникати за аналогією^{[CCCXXXIII] [CCCXXXIV].}

Правовідносини в механізмі правового регулювання.

За допомогою правовідносин відбувається індивідуалізація положень відповідної норми права, конкретизуються суб’єктивні права і юридичні обов’язки певних суб’єктів, їх повноваження та міра можливої юридичної відповідальності за неправомірні дії.

Зміст прав, обов’язків, повноважень і відповідальності (а звідси й особливості правовідносин) багато в чому залежать від характеру регулюючого впливу норм права, в результаті якого складаються різні види правовідносин - регулятивні чи охоронні, активні чи пасивні.

Отже, правовідносини в механізмі правового регулювання відповідають за переведення загальних приписів норм права в суб’єктивні права і юридичні обов’язки, визначають повноваження та міру юридичної відповідальності для конкретних осіб, сприяють реалізації їх волі, та задоволенню інтересів суб’єктів.

При цьому центром загальних юридичних зв’язків, що складають основу правовідносин, є правовий статус особи.

Правовідносини в механізмі правового регулювання виконують такі функції:

- визначають конкретне коло осіб, на яких поширюється дія норм права в цей момент;

- закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть додержуватися особи;

- виступають умовою для можливого приведення в дію спеціальних юридичних засобів (прокуратурою, судом, поліцією) з метою забезпечення суб’єктивних прав, обов’язків, відповідальності.

Таким чином, правовідносини в механізмі правового регулювання - це засіб «переведення» загальних правил норм права у площину суб’єктивних прав і юридичних обов’язків для даних суб’єктів.

Акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків у механізмі правового регулювання.

Акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків - це фактична поведінка суб’єктів права пов’язана зі здійсненням (реалізацією) своїх прав і обов’язків.

Така реалізація може здійснюватись двома способами:

- активний - вчинення дій, що дозволяються чи до яких зобов’язують (використання суб’єктивних прав або виконання юридичних обов’язків. Наприклад, брати участь у виборах органів влади або сплачувати податки);

- пасивний - утримання від заборонених дій (додержання заборон. Наприклад, норми кримінального права реалізуються тоді, коли громадяни не вчиняють протиправних дій).

Таким чином, акти безпосередньої реалізації втілюються в життя у формах використання наданих нормами права можливостей, виконання обов’язків, додержання заборон. Саме з їх допомогою відбувається «переведення» розпоряджень норм права (спочатку виражених у правах і обов’язках) у фактичну, реальну поведінку учасників суспільних відносин, на що і було спрямоване правове регулювання.

Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.

Більшість науковців схиляється до думки, що у процесі правового регулювання можлива (але не обов’язкова) стадія застосування норм права, яка полягає у виданні державно-владного акта - акта застосування норм права, що забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Акти застосування норм права мають форму рішень, розпоряджень, наказів, вироків тощо. У них персоніфікуються загальні права і обов’язки, а також, якщо це необхідно, індивідуалізуються санкції. Специфіка акта застосування норм права полягає в тому, що індивідуалізація здійснюється від імені держави як вимога, що може бути у разі необхідності виконана і примусово.

Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання використовуються в таких випадках:

1) коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і обов’язків здійснюється органами держави, посадовими особами, а не учасниками відносин. Якщо суб’єкти права не в змозі самі реалізувати суб’єктивні права і юридичні обов’язки, держава в особі компетентних органів здійснює застосування норм права (наприклад, стягнення податків, призначення пенсій, відправлення правосуддя);

2) коли суб’єкти відносин, що регулюються, поводяться неправомірно: порушують права, не виконують обов’язки. У цьому разі актом застосування норм права індивідуалізується юридична відповідальність, передбачена нормами права за їх порушення, тобто встановлюється персональна відповідальність правопорушників. Саме за таких умов акти безпосередньої або опосередкованої реалізації прав і обов’язків завершують правове регулювання.

Отже, саме завдяки акту застосування норм права встановлюються (змінюються або припиняються) права та обов’язки конкретних суб’єктів правовідносин або визначається міра юридичної відповідальності конкретної особи за вчинене нею правопорушення^[CCCXXXV].

Покращення функціонування механізму правового регулювання забезпечується законністю, державною дисципліною, які разом з правосвідомістю і правовою культурою є обов’язковими протягом усієї його дії.

Критерієм ефективності норм права (і права в цілому) є рівень досягнення результатів.

Цілями правового регулювання є:

- регламентація, за допомогою юридичних засобів, існуючих суспільних відносин;

- стимулювання розвитку існуючих суспільних відносин;

- створення умов для виникнення та розвитку нових типів і форм суспільних відносин;

- заборона та припинення дії суспільних відносин, що є суспільно небезпечними чи шкідливими.

Порівнюючи фактичні результати дії норм права з тими цілями, що ставилися при їх виданні можна зробити висновок про ефективність або неефективність норми права. Рівень досягнення цілей і буде визначати - рівень ефективності норми права.

До основних факторів, що впливають на ефективність правового регулювання відносяться такі:

відповідність норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства. Створення норми права є продуктом свідомої діяльності людей, а тому економічні закономірності розвитку суспільства можуть або об’єктивно правильно визначатися і відбиватися в праві або спотворюватись (умисно чи неумисно). Останнє, призводить до появи норм, що не відповідають економічним вимогам певного етапу розвитку суспільства. Практика свідчить про те, що такі норми, як правило, з часом змінюються з метою забезпечення їх відповідності реальним вимогам соціально-економічного розвитку суспільства, або ж просто

скасовуються;

рівень досконалості законодавства. Чим досконаліше законодавство, тим швидше і повніше будуть досягатися цілі, що були визначені при виданні конкретних норм права. Удосконалення процесу правотворчості передбачає, що з урахуванням високого рівня законодавчої техніки, в нормах права найбільш повно закріплюються інтереси суспільства та закономірності, в межах яких вони будуть діяти. Від правильного вибору правових засобів залежить, в кінцевому рахунку, ступінь досягнення мети правового регулювання, а відповідно, і ефективність права в цілому. Недооцінка, неправильний вибір юридичних засобів, прийомів, закладених у нормативній основі правового регулювання, призводить до виникнення проблем при реалізації норм права та зниженню ефективності правового регулювання;

рівень правової культури в суспільстві. Цей фактор впливає і на режим законності при правотворенні та правозастосуванні, і на рівень правосвідомості суб'єктів правозастосовної діяльності, а також на низку інших явищ. Сутність правової культури виявляється в тому, що всі учасники правових відносин зобов'язані знати зміст норм права, що регулюють ці відносини, чітко усвідомлювати свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки і неухильно дотримуватись останніх, а також уявляти наслідки додержання та недодержання правових вимог. Цілком зрозуміло, що не можуть бути ефективними правові вимоги, адресати яких, у потрібних масштабах, не інформовані про їх зміст, або ж зовсім не мають про них ніякого уявлення. Разом з тим, самі по собі, знання норм права учасниками правовідносин, ще не забезпечить їх ефективне виконання. Вся діяльність у сфері правового регулювання має бути зорієнтована на принципи законності та їх практичну реалізацію. Законність це режим точного та неухильного здійснення норм права у результаті дотримання якого в суспільстві встановлюється правовий порядок¹.

Пріоритетні напрями правового регулювання у сфері охорони суспільного порядку в сучасній Україні:

- охорона та захист прав і свобод людини та громадянина;

- попередження правопорушень; протидія злочинності^{[CCCXXXVI] [CCCXXXVII].}