<<
>>

§ 14.4. НОРМАТИВНЕ ТА ІНДИВІДУАЛЬНЕ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ: АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ

Правове регулювання за «обсягом» суспільних відносин, на які воно розповсюджується поділяється на такі види:

нормативне (загальне) - це впорядкування поведінки людей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове використання за наявності передбачених ними обставин.

Тобто обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно невизначеним;

індивідуальне регулювання - це впорядкування поведінки людей за допомогою правозастосовних актів, тобто індивідуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу (наприклад, наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії певному курсанту).

Взаємозв’язок нормативного та індивідуального регулювання проявляється в тому, що перше покликане забезпечити єдиний порядок і стабільність регулювання; а друге спрямоване на врахування конкретної обстановки, своєрідність певної юридичної ситуації. Деякі індивідуальні акти, що не підлягають багаторазовому застосуванню, виконуються або тривалий час (як у разі призначення підвищеної стипендії певному курсанту), або одноразово (наприклад, притягнення до кримінальної відповідальності певної особи).

Проблема взаємодії нормативного та індивідуального правового регулювання є однією з найактуальніших і практично значущих у теорії правового регулювання. Нормативне та індивідуальне правове регулювання як два види правового регулювання не слід протиставляти один одному. Тільки при їх взаємодії і взаємозв’язку забезпечується ефективний вплив права на суспільні відносини.

Нормативне та індивідуальне правове регулювання - це два види і одночасно два рівні правового регулювання. Перехід від нормативного до індивідуального правового регулювання незалежно від форми відбувається в межах масштабного процесу, що називається «індивідуалізація у праві».

У аспекті індивідуального правового регулювання найбільший інтерес представляє така форма індивідуалізації як конкретизація у праві.

Конкретизація права - це одна з форм конкретизації в цілому, що об’єктивно обумовлена, спрямована на підвищення точності та визначеності правового регулювання закономірну діяльність державних та інших уповноважених органів з переведення абстрактного змісту юридичних норм на конкретний рівень, результати якої фіксуються у правових актах[CCCXXXVIII].

Якщо результати конкретизації закріплені в нормативно-правовому акті, то йдеться про правотворчу конкретизацію (наприклад, Розділ 2 Конституції України конкретизує положення ст. 3 Конституції України, що утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави), а коли результати конкретизації закріплені в індивідуальному правовому акті, в наявності індивідуальне правове регулювання (наприклад, громадянин, що має власність, має право нею розпоряджатися, оформивши заповіт або уклавши договір купівлі-продажу, або іншим дозволеним законом способом. Наявність такого права - невід’ємний елемент його правосуб’єктності. Проте лише після реалізації цього права шляхом здійснення односторонньої угоди або укладення договору можна говорити про індивідуальне правове регулювання).

Створення необхідних умов для втілення норми права в конкретні акти поведінки:

- виникнення ситуації, що підпадає під дію цієї норми права;

- необхідний суб’єктний склад;

- наявність юридичного факту (чи фактичного складу), з яким пов’язано виникнення цих правовідносин;

- дотримання необхідної процедури (якщо така встановлена).

За наявності названих умов виникають конкретні правовідносини, а правове регулювання з рівня нормативного регулювання переходить на рівень індивідуального правового регулювання.

При правозастосовній конкретизації відбувається переведення нормативного припису в індивідуальний. Як зазначає С.Л. Вильховска, індивідуальне регулювання, здійснюване в процесі застосування права, вирішує в основному завдання конкретизації.

Правозастосовну конкретизацію називають також простою формою конкретизації. Крім того, цю форму пропонують називати «індивідуальна конкретизація», що здійснюється за допомогою правозастосовної діяльності.

Доречно підкреслити, що «конкретизація» і «тлумачення норм права» не є тотожними поняттями. Конкретизація права може проходити в різних формах, у тому числі і в процесі тлумачення права. У той же час тлумачення права як інтерпретаційна діяльність може здійснюватися і без конкретизації змісту норми права (наприклад, при буквальному тлумаченні).

Суть тлумачення норм права полягає в тому, що в ході цього процесу загальні та абстрактні норми поведінки перекладаються на мову більш конкретних висловлювань, що не викликають сумніву про віднесення норми, що тлумачиться саме до цієї ситуації, що підлягає юридичному вирішенню. Важливо зазначити, що це одна з форм взаємодії нормативного та індивідуального правового регулювання, спосіб переходу від нормативного правового регулювання до індивідуального.

<< | >>
Источник: Теорія держави та права : навч. посіб. / В. П. Власенко та ін. / За заг. ред. С. Д. Гусарєва. Київ : 7БЦ,2022. 472 с.. 2022

Еще по теме § 14.4. НОРМАТИВНЕ ТА ІНДИВІДУАЛЬНЕ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ: АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ:

  1. 49 Аспекты понимания источника права. Определение источника права в юридическом смысле. Виды основных юридических источников права: правовой обычай, правовой прецедент, нормативный правовой акт, нормативный правовой договор. Достоинства и недостатки нпа.
  2. Совершенствование нормативно-правового обеспечения социальных аспектов защиты сотрудников полиции Монголии
  3. Урегулирование споров как элемент юридической помощи адвоката (нормативно-правовой аспект)
  4. Правове регулювання в юридичній літературі розглядають як одне з центральних і всеохоплюючих правових явищ.
  5. 2.2. Правова характеристика елементів і рівнів адміністративно-правового регулювання та організації діяльності органів місцевої міліції
  6. 13. Правове регулювання фінансових відносин.
  7. Норма права и статья нормативно-правового акта. Способы изложения норм права в статьях нормативно-правовых актов.
  8. Регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в міжнародно-правових актах та зарубіжному законодавстві
  9. 12. Нормативные, коммуникативные эстетические аспекты культуры речи.
  10. 3.1. Удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності працівника перед роботодавцем
  11. Нормативно-правовой акт:понятие, характеристика Нормативно-правовой акт (НПА)
  12. Историко-правовые аспекты формировании и развития российской правовой культуры и правовой системы
  13. Нормативные, коммуникативные, этические аспекты устной и письменной речи.
  14. 4. Правове регулювання приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств