§ 3.1. ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ ФОРМИ ДЕРЖАВИ

З метою встановлення існуючого в державі порядку організації та здійснення державної влади, аналізують формально закріплені норми права певної держави або декількох держав, а також фактично діючий у державі порядок організації та здійснення державної влади.

Узагальнення отриманих знань, дозволяє вченим здійснити наукову класифікацію держав світу щодо порядку побудови владних відносин у державі¹.

Отож, поняття форми держави є штучним результатом наукового узагальнення (класифікації) певних держав світу за порядком організації та здійснення державної влади (наприклад, Франції, Китаю та інших держав).

За відповідним критерієм, складовими елементами форми держави традиційно називають: форму державного правління (найстаріший елемент: вченими він став виокремлюватися ще в Стародавній Греції); форму державного устрою (активно вивчається починаючи з XVII - XVIII ст.); форму державно-правового режиму (наукою став виділятися лише на початку XX ст.)^{[84] [85].}

При цьому за останнім елементом (державно-правовим режимом), визнають домінуючу роль, оскільки зміни в державному режимі тягнуть за собою зміни як форми правління, так і форми державного устрою.

Форма державного правління характеризує формальний (нормативно закріплений) та одночасно фактично діючий порядок організації та здійснення державної влади щодо: а) формування посади глави держави та інших вищих органів державної влади; б) побудови структури та взаємодії вищих органів державної влади між собою та народом. За відповідними параметрами виокремлюють дві основні форми державного правління - монархію та республіку.

Форма державного (територіального) устрою держави вказує на порядок організації державної влади з точки зору: нормативно закріпленого та фактично діючого порядку взаємовідносин на території держави центральної, регіональної та місцевої влад; способів (порядку) розподілу території держави на складові частини (адміністративно- територіальні одиниці в унітарній державі або політичні утворення у федерації); особливостей правового статусу складових території держави.

Форма державно-правового (політичного) режиму вказує на те, які застосовуються прийоми, способи та методи реалізації державної влади, що забезпечують здійснення функцій держави та загалом проведення певної державної політики. За відповідними параметрами виокремлюють дві основні форми державно-правового режиму - демократичний та антидемократичний.

Загалом, форма держави - це порядок організації та здійснення державної влади в певній державі світу або типі держав.

Усі елементи форми держави (форма державного правління, устрою та режиму) мають правову основу - вони фіксуються в Конституції та інших формах (джерелах) права. Однак слід мати на увазі, що зміст відповідних правових документів не завжди відповідає дійсному характеру правових відносин у суспільстві та державі. Тому необхідно розрізняти формальну (правову) форму держави та фактично існуючу форму в державі.

Сукупність двох елементів: форми державного правління та форми державного устрою відповідають за функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, а саме за способи розподілення та співвідношення державно-владних повноважень, між її ланками. При цьому форма правління відображає порядок формування та взаємодії органів одного рівня - загальнодержавного, тобто між главою держави, парламентом та урядом. Це так звана «горизонтальна» організація влади. У свою чергу форма державного устрою відображає співвідношення державно-владних повноважень між органами різних рівнів, тобто між перерахованими вище та тими, що діють у регіонах: кількість автономних рівнів влади в державі, характер участі регіональної влади у здійсненні загальнодержавної політики та здійснення влади на всій території. Це так звана «вертикальна» організація державної влади.

Окрім структури, форму держави характеризують принципи її організації та функціонування. Вони такі:

Принцип легальності означає, що форма держави має своє закріплення на рівні Основного закону держави (писаної Конституції) або декількох правових актів (неписаної Конституції, наприклад, у Великобританії).

Принцип легітимності полягає в тому, що форма держави, яка закріплена формально, має бути визнана більшістю населення країни.

Принцип координації елементів форми держави передбачає, що

елементи форми держави (форма правління, форма державного устрою та державний режим) мають поєднуватися, не повинні суперечити один одному, вони мають доповнювати один одного.

Принцип політичної ефективності передбачає, що форма держави має створювати умови, що є найбільш ефективними для політичного управління країною, узгодженої взаємодії всіх елементів механізму держави.

У державознавстві поняття «форма держави» досліджується двома основними шляхами: перший - інструментальний (практично-

політичний) передбачає вивчення форми держави з точки зору забезпечення ефективності державного управління, стабільності функціонування державного апарату, побудови взаємовідносин уряду та народу тощо (цим займається наука конституційного права); другий - науково-пізнавальний (гносеологічний) дозволяє виявити

взаємозв’язки між формою держави та її сутністю, змістом та історичним типом^[86]. Ці питання є переважно предметом вивчення теорії держави та права, тому зупинимося на їхній характеристиці окремо.

Сутність держави, на кожному історичному етапі розвитку суспільства та держави, відображає інтереси певного класу, соціальної групи або домінуючої частини населення. Відповідно в юридичній літературі розрізняють: класовий підхід до розуміння сутності держави та загальносоціальний підхід. Класовий підхід більш детально проявляється в понятті історичного типу держави.

Зміст держави включає в себе: а) сутність держави; б) функції держави та в) апарат держави. Останній характеризує історично складену систему органів державної влади, яка в подальшому розкривається через поняття форми державного устрою та форми державного правління.

Разом сутність і зміст держави завжди існують у певній формі. З іншого боку, форма не може існувати в «чистому» вигляді, вона завжди наповнена змістом та є вираженням сутності, що в ній міститься.

На сучасному етапі розвитку суспільства, сутність і зміст європейської держави все більш втрачають класові риси, стають класово індиферентними. Для змісту сучасної європейської держави характерно: державна влада реалізується на основі поділу її гілок, держава набуває рис демократичної, правової, соціальної, в центрі всього опиняється людина, її права і свободи. Одночасно відбувається трансформація форм держави. Стираються фактичні межі між монархічною і республіканською формами. Посилюються процеси регіоналізації: в унітарних державах розширюються права автономій, у федеративних - відбувається оптимізація суб’єктного складу, утворюються високоінтегровані міждержавні об’єднання. Демократичний режим стає пануючою формою державно-правового режиму.

Будучи проявом основних характеристик держави, форма держави ніколи не залишалися раз і назавжди встановленою. Узагальнено можна назвати такі фактори, які в комплексі формують форму держави: умови утворення держави (федеративна форма територіального устрою держави в США), історичні традиції (монархія у Великобританії), внутрішньополітична боротьба еліт (неодноразова зміна форм у державах Африки), домінування певних ідеологічно-культурних цінностей (теократична республіка в Ірані) та ін.

Постійно змінювалася й уява науковців про форму держави. Наприклад, у радянській літературі форми наводилися в залежності від історичного типу держав (рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична). У зарубіжній літературі, навпаки, класова сутність держави взагалі не бралася до уваги, наприклад, у залежності від розподілу повноважень між органами держави виділялися дуалістичні, тринітарні, квадритарні форми. В останні роки в українській літературі (С.К. Бостан) на підставі узятих в єдності таких характеристик як: спосіб організації та здійснення державної влади, територіальна побудова, методи діяльності, запропоновані три форми держави: монократична (єдиновладна), сегментарна (змішана) та полікратична (багатовладна)^[87].

Монократична державна форма характеризується

єдиновладдям, де повнота державної влади може знаходитися в руках однієї особи (теократичного монарха в державі Оман, фюрера в нацистській Німеччині), належати колегії (колегіальному монарху - Раді Емірів в ОАЕ) або конституцією може бути проголошено, що вся влада належить радам (на справді - партійній номенклатурі в СРСР). Для такої форми притаманно також: відсутність поділу державної влади; декларування федеративного устрою, але фактична централізація влади (наприклад, СРСР або Чехословаччина); невизнання законом, із-за ідеологічних міркувань, місцевого самоврядування або фактична його відсутність; наявність недемократичного державно-правового режиму.

Сегментарна державна форма - перехідна від монократичної форми до полікратичної. Передбачає: формальний поділ державної влади; зосередження влади в руках глави держави або уряду (монарха в дуалістичних монархіях або президента в «суперпрезидентських» республіках); відсутність або самостійність самоврядних органів суб'єктів федерації; у державно-правовому режимі домінують авторитарні методи управління (заборони, обмеження). Ця форма має свої різновиди: до держав, що тяжіють до монократичної форми, належать Йорданія, Марокко, Таїланд; до полікратичних - Польща, Чехія.

Полікратична державна форма протилежна монократичній і характеризується такими ознаками: діє поділ державної влади та існує місцеве самоврядування; в державно-правовому режимі домінують демократичні методи управління; не обмежується певною формою правління, існує, наприклад, при парламентській монархії в Японії або президентській республіці США^[88].