§ 3.2. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ

Форма державного правління є одним із трьох понять (поряд з державним устроєм та державним режимом), які у своїй єдності розкривають основи організації та здійснення державної влади в окремо узятій державі або типі держав.

Уявлення науковців про те, які саме правові основи держави розкриває поняття «форма державного правління», в різні періоди історії змінювалося. Так, в аграрному суспільстві значення форми державного правління зводилося лише до визначення того, яким чином заміщується посада глави держави - в порядку спадкування чи шляхом виборів. Із розпадом феодалізму і переходом до індустріального суспільства, що супроводжувався послабленням влади монархів, появою і зміцненням народного представництва (парламенту), значущості набуло не те, як відбувається передача влади - спадково або шляхом виборів глави держави, а те, як організуються відносини між главою держави, парламентом, урядом, як взаємно врівноважуються їх повноваження, - словом, як влаштований принцип поділу влади.

Сучасні науковці, що є прихильниками трьохелементної побудови форми держави вважають, що форма державного правління - це спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади, що характеризує формальний (нормативний) та одночасно фактично діючий порядок формування та взаємодії вищих органів державної влади (глави держави, парламенту та уряду) між собою та народом^[89].

За відповідними параметрами, виокремлюють дві основні форми державного правління - монархію та республіку.

Монархія (від грец. рогар/іа - єдиновладдя, єдинодержавність)- це форма державного правління, при якій глава держави очолює систему вищих органів державної влади та повністю або частково зосереджує в своїх руках державну владу, яка передається у спадок представникам правлячої династії.

Ознаки монархічної форми державного правління, що склалися історично такі:

- монарх є головою держави і здійснює від її імені представництво;

- монарх є носієм державної влади за правом крові (спорідненості) й отримує її згідно процедури престолонаслідування;

- монарх здійснює державну владу безстроково;

- монарх офіційно непідлеглий будь-яким іншим суб’єктам;

- монарх юридично безвідповідальний (відсторонити монарха від влади неможливо).

Разом із тим необхідно мати на увазі, що наведені ознаки є дійсними для традиційної (династичної) монархії. У дійсності, за способом передачі верховної влади, монархії поділяються на:

- традиційні (династичні), де престол передається у спадок представникам правлячої династії згідно закону або конституційного звичаю. Основні системи престолонаслідування такі: 1) салічна система - наслідування престолу здійснюється лише особами чоловічої статі в порядку первородства (Бельгія, Японія); 2) кастильська система - при наслідуванні престолу перевага віддається чоловікам, хоча визнається право і за жінками, тобто молодший брат виключає з черги престолонаслідування старшу сестру (Великобританія, Іспанія); 3) удосконалена кастильська (шведська) система - надає однакові права на престол спадкоємцям чоловічої і жіночої статі, тобто монархом стає більш старша за віком дитина, незалежно від того, це син чи донька (Норвегія, Швеція); 4) австрійська (габсбурзька) система - право наслідування в жінок виникає лише в разі, коли відсутні законні спадкоємці на престол по чоловічої лінії, в тому числі двоюрідні брати, племінники тощо (Нідерланди).

- електоральні (виборні), де посада глави держави є виборною (наприклад, влада давньоримських царів - рексів була довічна, але не

спадкова).

✓ Камбоджа, де король обирається Королівською радою трону з числа членів монаршої родини;

✓ Малайзія, де Верховний правитель (Янг-ді-Пертуан-Агонг) обирається на п’ятирічний термін правителями султанатів Малайзії зі свого числа. При цьому в малайзійському штаті Негері- Сембелан правитель також обирається Правлячою радою;

✓ Мальтійський орден, де Князь і Великий магістр обирається по життєво.

Особливим різновидом є довічна теократична монархія (Ватикан), де Папа Римський одночасно є главою держави та церкви, якого обирають представники вищого духовенства - кардинали на довічний термін.

- персонально-вольові, де глава держави самостійно або за погодженням з народом чи іншим колегіальним органом визначає свого наступника незалежно від династичної спорідненості та соціального стану (наприклад, відповідно до республіканської Конституції Болівії 1826 р., по життєво обраний парламентом президент повинен був запропонувати для затвердження сенатом кандидата на посаду довічного віце-президента (голову уряду).

- змішані, поєднують у собі механізми правонаступництва престолу властиві традиційному (династичному), виборному (електоральному) і персонально-вольовому характеру визначення законного глави держави (за мусульманської системи престол наслідує не певна особа, а правляча сім’я (частина династії), яка на сімейній раді сама визначає, хто саме з найближчих родичів покійного монарха (осіб чоловічої статі, але не обов’язково синів) вступить на престол (такими є Катар, Оман, Саудівська Аравія).

Таким чином, порядок заміщення посади глави держави на певному історичному етапі (майже до початку ХХ ст.) справді був одним із тих основних чинників, що визначали зміст форми правління. Але в подальшому він втратив своє першорядне значення, оскільки в сучасній демократичній державі форма правління прямо залежить від характеру розподілу державної влади^[90].

Отож за другим критерієм, за обсягом і характером повноважень монарха, всі монархії поділяються на необмежені та обмежені.

Необмежена монархія - це така форма правління, де влада монарха не обмежується якимись органами чи законом: монарх відіграє роль єдинодержавного правителя. Її різновидом є:

- деспотична монархія - історичний попередник розвиненої необмеженої класичної монархії, її перший етап. Влада монарха-деспота спирається на могутній військово-бюрократичний апарат. Головна легітимаційна підстава влади в таких монархіях - обожнювання харизматичного лідера-монарха, наділення його особливими рисами, сакралізація, непорушний авторитет його сили. Монархії типу східної деспотії характерні для стародавніх держав рабовласницького типу (Єгипет, Вавилон, Ассирія, Китай, Індія та інші);

- абсолютна монархія, характерна для останнього етапу існування феодальних держав, коли відбувається концентрація влади в руках монарха: вона є необмеженою, поділ влади відсутній, а станово- представницькі установи є фактично безправними. Усі європейські монархії пройшли період абсолютизму. Донині збереглося вісім абсолютних монархій: Бахрейн, Бруней, Ватикан, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія.

Обмежена монархія - це така форма правління, де влада монарха обмежена конституцією, або ж традицією та повноваженнями інших державних органів. Має такі різновиди: станово-представницька і конституційна.

Станово-представницька монархія - це форма правління, при якій влада глави держави обмежена на підставі традиції формування органів за критерієм приналежності до певного стану (духовенства, дворянства), тобто станово-представницьких органів, які, як правило, відіграють роль дорадчих органів (наприклад, Кортес в Іспанії, парламент в Англії). Такі монархії характерні для феодальної держави. На теперішній час подібних монархій у світі немає.

Конституційна монархія - це така форма правління, при якій влада монарха суттєво обмежена представницьким органом. Звичайно це обмеження визначається конституцією, затверджуваної парламентом. Виникла в період становлення буржуазного суспільства. Конституційна монархія поділяється на два підвиди: дуалістичну та парламентську.

Дуалістична монархія - це така форма правління, при якій юридично і фактично влада розділена між урядом, сформованим монархом, і парламентом. Характерна для періодів переходу від феодальних відносин і абсолютизму до капіталізму, відповідно є перехідним типом від абсолютної монархії до парламентської. Має такі ознаки:

- формальна належність законодавчої влади парламенту;

- здійснення монархом функцій глави виконавчої влади;

- право монарха формувати уряд та право накладення абсолютного вето на закони парламенту;

- право монарха видавати укази, що мають силу закону.

Дуалістичні монархії характерні для держав Близького Сходу, існують в Марокко, Йорданії, Таїланді, Непалі, Малайзії.

Парламентська монархія - це форма правління, де монарх номінальний глава держави, в якого немає реальних владних повноважень. Їй притаманні такі ознаки:

- монарх лише формально зберігає функції глави держави і має виключно представницькі повноваження;

- законодавча влада належить парламенту, виконавча - урядові, який формується парламентом і повністю йому підзвітний;

- монарх позбавлений права самостійно здійснювати функції глави держави;

- всі акти, які видаються від імені монарха, створюються виконавчою владою і попередньо схвалюються міністрами (так званий інститут контрасигнатури).

Притаманна така монархія для багатьох держав Європи: Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії, Японії, Норвегії, Бельгії тощо^[91].

Республіка (від лат. res publica — справа громади)- це форма державного правління, в якій державна влада належить виборним органам, які обираються на певний строк громадянами-виборцями або формуються загальнонаціональними представницькими (виборними) установами. Передбачає завжди колективне правління.

Виділяють два типи республік, які змінили одна одну. Історично першою була аристократична республіка, де більшість населення не брала участі у формуванні органів державної влади, таке право мали виключно аристократи (Стародавня Спарта та Римська республіка).

Основні юридичні ознаки демократичної республіки:

- виборність і періодична змінюваність складу вищого органу законодавчої влади та глави держави (президента);

- завжди існує кілька вищих органів влади, оскільки заснована на принципі поділу єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

- главою держави є Президент, який здійснює свою владу від імені народу;

- влада вищих органів обмежена строком, закріпленим у конституційних законах;

- вищі органи влади і посадові особи несуть відповідальність перед населенням;

- верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.

Республіканське правління в сучасному світі поділяється на парламентські, президентські та змішані республіки^[93].

Парламентська республіка - є різновидом республіканської форми правління, де головну роль в організації та функціонуванні вищої державної влади в країні відіграє парламент. Парламент формує уряд і має право в будь-який момент відправити його у відставку. Президент у такій державі не має яких-небудь істотних повноважень (Австрія, Італія, Ізраїль, Греція, ФРН).

До основних ознак парламентських республік належать:

- формальне верховенство парламенту, перед яким уряд несе відповідальність за свою політичну діяльність;

- уряд формується парламентом (головним чином з числа депутатів парламенту, які належать до правлячої партії або партійної коаліції, яка отримала більшість депутатських місць);

- виконавча влада існує окремо від президента, на якого покладені номінальні представницькі функції, а реальна влада належить главі уряду (прем’єр-міністру, канцлеру тощо);

- президент може обиратися двома шляхами: парламентом за

правилами парламентської процедури (наприклад, у країнах Східної Європи - Албанії, Угорщині, Чехії, Словаччині) і нести відповідальність згідно з конституціями перед парламентом; парламентом за участю представників адміністративно-територіальних (автономних)

одиниць і спеціально створеним органом, який складається з парламентарів та представників суб’єктів федерації.

Президентська республіка - це форма правління, де президент одноособово або з наступним схваленням парламенту формує уряд, яким сам керує (США, Росія, поширена в Латинській Америці: Бразилія, Аргентина, Мексика, Еквадор).

Її основні ознаки й особливості:

- президент об’єднує повноваження глави держави і глави уряду (виконавчої влади);

- позапарламентський метод обрання президента, він обирається шляхом загальних виборів;

- позапарламентський спосіб формування уряду (його очолює або призначає президент);

- відсутність інституту парламентської відповідальності уряду (він несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом). У зв’язку з цим парламент (наприклад, Конгрес США) не має права відкликання уряду: можливий навіть протилежний партійний склад парламенту й уряду;

- президент не має права розпустити парламент і призначити нові вибори;

- президент має право накладати вето на законодавчі рішення парламенту, однак воно може бути скасоване (переборене) більшістю голосів у парламенті (як правило, двома третинами голосів)¹.

Змішана республіканська форма державного правління - це така форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік (Франція, Фінляндія, Монголія, Україна, Білорусь).

Загальними правовими ознаками змішаної республіки є:

- формування уряду за участю глави держави й парламенту;

- відповідальність уряду перед главою держави й перед парламентом;

- відсутність конституційно визначеного статусу президента, ані як глави виконавчої влади, ані як глави уряду;

- президент визнається арбітром або (та) гарантом у певних сферах державної діяльності;

- заміщення поста (посади) президента шляхом загальних прямих виборів.

Розрізняють парламентарно-президентську та президентсько- парламентарну республіки. Основними правовими критеріями їх розрізнення є:

- співвідношення обсягу повноважень глави держави й парламенту в механізмі формування й відповідальності уряду;

- відсутність або наявність підстав розпуску парламенту президентом.

Для президентсько-парламентської системи притаманно:

- народні вибори президента;

- президент призначає і розпускає уряд;

- уряд повинен користатися довірою парламенту;

- президент має право розпускати парламент чи має законодавчі повноваження, або і те, й інше разом (Венесуела, Греція, Казахстан, Південна Корея).

У парламентсько-президентських системах глава уряду має першість, у той час як президент має значні повноваження (Австрія, Ірландія, Ісландія, Хорватія, Фінляндія тощо)^{[94] [95].}

Ознаки парламентсько-президентської республіки:

- уряд формується на основі парламенту. Роль Президента при цьому зазвичай зводиться до пропозиції кандидатури прем’єр-міністра, підбір якої має ним здійснюватися з урахуванням партійного співвідношення сил у парламенті;

- уряд є відповідальним перед парламентом;

- глави держави має право розпуску парламенту за певних конституційно визначених підстав. Ці підстави переважно пов’язані з процесом формування уряду;

- Президент наділений суттєвими повноваженнями у внутрішній і зовнішній політиці, має право законодавчої ініціативи, відкладного вето, видання актів, які мають силу закону;

- Президент так само, як і глава держави з парламентською формою державного правління: представляє державу всередині країни й за кордоном; укладає договори самостійно або за згодою парламенту; акредитує і приймає послів; звертається до парламенту та його комітетів; ініціює питання щодо проведення референдуму; президент звільнений від безпосереднього впливу на виконавчу владу;

- контрасигнуванню з боку уряду або відповідного міністра підлягають не всі акти глави держави, а тільки їх конституційно визначена частина.

Нетипові (змішані) республіканські форми правління.

Республіка з монархічними елементами («монархічна республіка») - в сучасному світі в умовах тоталітарних систем з'явилися республіки, яким властивий найважливіший елемент монархії - незмінюваність глави держави. Глава держави в такій республіці: може формально обиратися, може призначатися, але реально народ у формуванні глави держави участі не бере; повноваження такого глави держави не обмежені, він є довічним правителем; можлива передача влади в спадщину. У таких республіках спостерігається, так звана, конвергенція публічно-правових інститутів династичних і виборних форм влади. У 6о - 8о-х роках довічними президентами проголосили себе глави держав у Малаві, Уганді, Тунісі, Екваторіальній Гвінеї і деяких інших країнах. Так, на Кубі лідер соціалістичної революції Ф. Кастро поступився місцем голови державної ради рідному брату Р. Кастро; в КНДР і Азербайджані президенти фактично передали верховну владу у спадок своїм синам; президенти Росії (В.В. Путін), Білорусії (О.Г. Лукашенко) та Казахстану (Н.А. Назарбаєв) отримали виключне право обиратися більше двох термінів поспіль на посаду глави держави. Такі державно-правові явища не вписуються в класичні класифікації форм правління.

Теократична республіка (ісламська республіка) - особлива форма республіки, де править мусульманське духовенство. У цій державі засновано інститут Керівника (Факіха) держави, вождя нації і гаранта дотримання норм шаріату, який стоїть вище Президента (до ісламських республік належать насамперед Іран, а також Афганістан, Мавританія та Пакистан).

Джамахирія (араб. - народовладдя, влада мас) - форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади; вважається, що всі державні рішення приймаються усім народом - Загальним народним конгресом (скликається двічі на рік), куди входять секретарі районних народних зборів і представники громадських організацій. Представлена однією країною у світі - Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамахирією (з 2 березня 1977 р. до 2011 р.).