§ 7.6 ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: ПОНЯТТЯ, ВИДИ

Процес створення юридичної норми має бути узгоджений з іншими правовими нормами, грамотно викладений, зрозумілий, без прогалин, повторів, тому, такий процес ставить перед суб’єктами нормотворення вимогу щодо достатнього рівня професійно-правової культури та майстерності в питаннях володіння юридичною технікою¹.

Нині в наукових колах застосовують як синонімічні категорії поняття «юридична техніка», «правотворча техніка», «нормотворча техніка» тощо.

Навіть поверхневий аналіз дефініцій цих категорій дає підстави для висновку, що вони є синонімічними, а саме: «юридична техніка» - це сукупність розроблених у юриспруденції засобів і правил зовнішнього відображення в текстах різних правових актів (нормоустановчого, нормозастосовного або інтерпретаційного спрямування, актів систематизації законодавства) загальнообов’язкових правил

поведінки; система правил і засобів вираження змісту нормативно­правового акта, використання яких забезпечує повноту, стислість, точність, чіткість, ясність і несуперечність нормативно-правових актів та системні зв’язки між ними.

У законопроєктах різних часів, спрямованих на визначення засад і порядку здійснення правотворчої діяльності в Україні, зокрема принципів правотворчої діяльності та регулювання відносин, пов’язаних із її плануванням, розробленням, прийняттям (виданням) і реалізацією нормативно-правових актів^{[226] [227], неодноразово змінювалася термінологія. Останній законопроєкт «Про правотворчу діяльність», взятий за основу 16 листопада 2021 року, містить статтю 25, що має назву «Техніка нормопроєктування», визначає її як «сукупність техніко-правових засобів, способів, прийомів і методів, за допомогою яких створюється нормативно-правовий акт[228].}

Безпосереднім предметом юридичної техніки є юридичні акти- документи й акти їх систематизації.

Юридична техніка має певну структуру, яку доцільно виокремлювати на підставі різних аспектів нормативно-правового акта як елементу системи законодавства, тобто самостійного письмового юридичного документа, що містить норми права.

З цієї позиції можна виокремити такі елементи юридичної техніки: а) логічні; б) лексичні й стилістичні; в) графічні та математичні; г) структурні (структурно-тематична основа і структура нормативно-правового акта); д) засоби та правила утворення спеціально- юридичного змісту нормативно-правового акта; е) засоби і правила забезпечення та позначення системних зв'язків нормативно-правових актів.

Логічні правила й засоби юридичної техніки забезпечують утворення логічної основи нормативно-правового акта.

Лексичні й стилістичні правила та засоби юридичної техніки забезпечують стислість, зрозумілість, точність мовної форми нормативно-правового акта.

У деяких випадках для вираження змісту нормативно-правових актів використовують графічні (таблиці, графіки, карти, малюнки, які закріплюють символи, зразки документів) і математичні засоби (числа, формули розрахунків, знаки, що позначають операції з числами).

Структурно-тематична основа нормативно-правового акта формується через послідовну диференційованість його змісту на основі відповідних принципів. Такими основними принципами є:

- тематична однорідність, цілісність і послідовність викладення як окремих структурних елементів нормативно-правового акта, так і композиції останнього загалом;

- забезпечення зручності в користуванні нормативним документом (у процесі його пошуку в системі нормативно-правових актів, пошуку і тлумачення необхідних положень у межах окремого нормативно­правового акта).

Структура нормативно-правового акта може охоплювати такі елементи:

1. вказівка на форму акта, якою він наділяється;

2. назва органу державної влади, який видав (крім законів) нормативно-правовий акт;

3. реєстраційний номер;

4. найменування (заголовок) нормативно-правового акта;

5.

6. частина, що постановляє;

7. прикінцеві положення (у разі необхідності);

8. перехідні положення (у разі необхідності);

9. підписи відповідних посадових осіб, дата прийняття;

10. додатки (якщо вони є).

Нормативно-правові акти залежно від виду й обсягу можуть поділяти на частини, розділи, глави, параграфи; статті та частини, пункти, підпункти, абзаци статей, абзаци пунктів; примітки тощо.

Спеціально-юридичний зміст нормативно-правового акта

утворюється через використання таких основних засобів, як юридичні поняття (терміни), юридичні конструкції, презумпції, фікції, галузева типізація, через забезпечення в необхідних випадках матеріальних норм права відповідними процесуальними (процедурними) нормами тощо.

Термін (від лат. terminus - межа, кордон) - це слово або словосполучення, яке точно й однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь- якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними й позбавлені експресії.

Сукупність термінів, якими оперують учені в галузі певної науки, називають науковою термінологією (математична термінологія, юридична термінологія).

Терміни - один з найважливіших засобів законодавчої техніки.

Терміни, використовувані в законодавстві, поділяють на три основні види:

- загальновживані - слова та словосполучення літературної мови, які мають загальнопоширене використання (сім’я, територія, ділянка, документ тощо);

- спеціально-технічні - слова та словосполучення неюридичного використання, які належать іншим (неюридичним) наукам і певним сферам людської діяльності та використовуються в законі (рентген, провізор, радіоактивні відходи, аудіовізуальний твір, провайдер тощо);

- спеціально-юридичні - слова та словосполучення, що належать юридичній науці та практиці, відображають специфіку державно- правових явищ (шлюб, позов, дієздатність, правоздатність, законність, юридична відповідальність, нормативно-правовий акт, державний орган, повноваження тощо).

Юридична конструкція - це засіб юридичної техніки, який забезпечує побудову нормативно-правового матеріалу. Юридичні конструкції надають змісту нормативно-правового акта логічної стрункості, зумовлюють послідовність його викладу, визначають зв’язок між нормами права, сприяють повному, чіткому врегулюванню певних суспільних відносин (або їх елементів). Крім цього, конструкції сприяють концентрованому, стислому викладенню правового матеріалу. Вихідною, універсальною загальноправовою юридичною конструкцією є конструкція норми права, яка має три елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Прикладом галузевої конструкції є конструкція складу кримінального правопорушення.

Галузева типізація полягає в тому, що за допомогою інших прийомів юридичної техніки (поміщення норми в галузевий кодифікаційний акт, підпорядкування його визначеній системі загальних норм, застосування галузевої термінології) нормативні приписи викладають так, аби вони не тільки утворювали логічні норми і юридичні конструкції, а й входили у відповідну галузь права.

Під час формулювання норми права може бути обрано різний ступінь їх узагальнення. Залежно від ступеня узагальнення фактичних обставин чи дій, про які йдеться в нормі права, вирізняють два способи формулювання норм права: їх викладення у вигляді загальних правил (абстрактний спосіб) і у вигляді конкретних правил, які передбачають регулювання окремих, точно визначених суспільних відносин (казуїстичний спосіб).

Системні зв’язки нормативно-правових актів, окремих норм позначають за допомогою таких засобів:

- відсилання (позначення зв'язків між нормами в межах одного нормативно-правового акта, між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили) і посилання (позначення зв'язку між загальнішими нормативно-правовими актами й тими, що конкретизують, доповнюють, розвивають їх положення);

- норми-доручення (пряме формулювання доручення конкретному

органу (декільком органам): підготувати та прийняти певний

нормативно-правовий акт (декілька актів); привести у відповідність з прийнятим нормативно-правовим актом наявні нормативно-правові акти; підготувати перелік актів, окремі норми яких потребують зміни або скасування у зв'язку з прийняттям нового нормативно-правового акта;

- оперативні норми (норми, за допомогою яких вносять зміни, доповнення до чинних нормативно-правових актів або скасовують нормативно-правові акти, їх окремі положення);

- відтворення (буквальне текстуальне відтворення окремих положень Конституції України, законів, що мають особливе значення, норм міжнародного права);

- правове застереження і застереження-відсилання (засіб узгодження та позначення зв'язків систем внутрішньодержавного й міжнародного права).

До основних правил юридичної техніки, що забезпечують системні зв'язки між нормативно-правовими актами, належать:

- забезпечення логічної несуперечності між нормами права чинних нормативно-правових актів;

- скорочення до мінімуму кількості нормативно-правових актів з одного й того самого кола питання;

- уникнення необгрунтованого дублювання норм права;

- поєднання актів, які видають, з тими, що були видані раніше (своєчасне скасування нормативно-правових актів та їх частин, що суперечать новому нормативно-правовому акту, внесення необхідних змін до чинних нормативно-правових актів тощо);

- недопущення відсилання до актів, яких ще немає;

- послідовне й однакове використання термінів у системі законодавства чи принаймні в межах його окремих галузей.

У деяких випадках у правотворчості виокремлюють особливий її вид - відомчу правотворчість. Відомча правотворчість - це діяльність органів виконавчої влади (міністерств, державних служб, агентств, інспекцій тощо) зі створення на підставі первинних підзаконних нормативно-правових актів (наприклад, указів

Президента України) відомчих нормативно-правових актів. Цю діяльність здійснюють у межах компетенції певного органу, вона спрямована на висвітлення чи конкретизацію тих положень, що містяться в первинних підзаконних нормативно-правових актах.

Застосування правил юридичної техніки відомчої нормотворчості дає змогу забезпечити та врахувати в процесі проєктування документів такі загальні властивості відомчих нормативно-правових актів, як нормативність, формальність, відомчий характер¹.

Уперше дефініцію терміна «юридична техніка відомчої правотворчості» як сукупність правил використання засобів, прийомів і способів для створення, скасування та впорядкування відомчих підзаконних актів з метою забезпечення високого рівня ефективності в досягненні мети правового регулювання певної сфери суспільних відносин запропонувала О. Л. Дзюбенко^{[229] [230]-}

Відомчий нормативно-правовий акт - підзаконний нормативний акт (указ, інструкція, нормативний наказ тощо), який видають у межах компетенції певного органу виконавчої влади (міністерства, комітету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що висвітлюють і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Ознаки відомчого нормативно-правового акта:

- його приймає уповноважений орган держави;

- містить нові норми, змінює чи скасовує чинні;

- його приймають з дотриманням певної процедури;

- має письмову форму акта-документа й чітко визначені реквізити: вид акта (наприклад, статут, нормативний наказ, циркуляр, зразкове положення тощо); найменування органу, що прийняв нормативно-правовий акт; заголовок; дата видачі; місце видачі; номер нормативно-правового акта; інформація про посадових осіб, які підписали нормативно-правовий акт.

Перелічені вище реквізити надають відомчому нормативно­правовому акту юридичну чинність. Аналіз будь-якого відомчого нормативно-правового акта необхідно починати з перевірки реквізитів.

За загальним правилом відомчі нормативно-правові акти набирають чинності через десять днів після їх державної реєстрації (внесення до державного реєстру), яку здійснює Міністерство юстиції України. Якщо ж у них передбачено час набрання чинності - то з моменту, зазначеного в акті, але не раніше від дня опублікування.

Серед відомчих нормативно-правових актів є акти з грифом «таємно». Останні набирають чинності з моменту одержання виконавцем.

Відомчі нормативно-правові акти видають, коли в межах сфери відання центрального органу виконавчої влади не чітко визначені права й обов'язки суб'єктів, наявні прогалини в певних аспектах відносин суб'єктів, безпосередньо зазначено в законі (указі, постанові, розпорядженні), що необхідно видати акт для конкретизації норми закону чи первинного підзаконного нормативно-правового акта.

Відомчі нормативно-правові акти видають з питань, віднесених винятково до їх повноважень, і поширюються на осіб, що входять у сферу їх компетенції. Водночас деякі акти міністерств (зокрема Міністерства внутрішніх справ України) можуть мати загальне міжвідомче значення.

Для усунення суперечностей між відомчими нормативно-правовими актами, підвищення їх ефективності, а також забезпечення доступності користування ними застосовують ті самі види систематизації, що й для нормативно-правових актів.

До різновидів відомчих нормативно-правових актів

належать: накази, інструкції, розпорядження, положення, статути.

Сутність цих відомчих нормативно-правових актів полягає не тільки в інформації, що в них міститься, айв особливому зовнішньому оформленні, чого досягають шляхом «прив'язок» цих документів до суб'єктів, які їх видали. Кожен відомчий нормативно-правовий акт повинен мати підпис відповідних посадових осіб, а також печатку (якщо він виходить за межі) цього органу.

Відомчий нормативно-правовий акт повинен мати такі прив'язки:

- до суб'єктів-авторів документа;

- до суб'єктів, яким він адресований. Доволі часто відомчі нормативно-правові акти адресують певній групі (виду) осіб (наприклад, працівникам Національної поліції, слідчим тощо);

- до місця та часу видачі.

Найважливіші частини відомчого нормативно­правового акта: назва відомчого нормативно-правового акта; назва органу, що видав акт; найменування акта; вступна частина (преамбула); ухвалювальна частина, яка поділяється на глави, розділи, статті, частини статей, пункти тощо; вказівки на наслідки недотримання розпоряджень і порядок відповідальності; вказівка про скасування інших актів; час і місце видання акта та набрання ним чинності; підписи відповідних посадових осіб.

Удосконалення процесу правоохоронної діяльності сприяє підвищенню ролі права та зміцненню законності в усіх сферах суспільного життя, що цілком стосується і поліції.

Основними завданнями нормотворчої діяльності МВС України є:

- зменшення кількості нормативно-правових актів, які

повторюються та переплітаються з чинними актами, унаслідок чого може виникати плутанина в службовій діяльності підрозділів МВС України;

- обов’язковість створення єдиної експертної комісії, яка вивчала б та вдосконалювала проєкт акта, а також аргументувала доцільність його прийняття;

- формування єдиної нормативно-правової бази, доступної лише для наявних підрозділів МВС України¹.

Важливим напрямом упорядкування цих процесів є правотворча діяльність правоохоронних органів. Причому чітко простежується така закономірність: що детальніше буде регламентовано діяльність кожного державного органу, зокрема поліції, то надійніше буде захищена особа від незаконного втручання держави в її життя та від порушень елементарних

прав.

Основоположні правові засади нормотворчої діяльності МВС України регламентує Інструкція з організації нормотворчої діяльності в Міністерстві внутрішніх справ України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 липня 2012 року № 1179^[231]. Цей документ визначає єдину систему організації та порядку підготовки проєктів нормативно-правових актів у Міністерстві внутрішніх

справ України. Не менш важливим є вивчення відповідних спецкурсів щодо набуття курсантами (слухачами) поглиблених знань, умінь і навичок з укладання нормативно-правових й індивідуальних актів з огляду на їх призначення та види, а також розуміння сутності нормотворчого процесу й особливостей нормотворчої діяльності³.

Отже, відомчі нормативно-правові акти регулюють

внутрішньоорганізаційну діяльність служб і підрозділів поліції, але можуть мати й надвідомчий характер, регулювати відносини між поліцією та громадянами. Дія норм права, що містяться у відомчих нормативно-правових актах, спрямована переважно на організацію роботи апарату служб і підрозділів поліції, забезпечення прав та свобод громадян, охорону об'єктів, що мають важливе значення для життєдіяльності суспільства й держави, протидію правопорушенням (злочинності) тощо.

Контрольні питання:

1. Схарактеризуйте зміст поняття, ознаки, види, структуру норми права.

2. Висвітліть співвідношення норми права й норми моралі.

3. Визначте критерії розподілу системи права на галузі, підгалузі, інститути.

4. Встановіть співвідношення системи права і системи законодавства.

5. Сформулюйте позиції щодо оптимізації побудови сучасної системи права України.

6. Окресліть особливості структури системи українського законодавства.

7. Схарактеризуйте основні форми систематизації нормативно- правових актів.

8. Визначте найпоширеніші форми систематизації нормативно- правових актів у правоохоронній діяльності.

9. Окресліть визначальні риси відомчих нормативно-правових актів.

10. З'ясуйте зміст юридичної техніки як засобу створення законодавства України.

Корисні джерела для підготовки до занять:

1. Дєхтярьов О. В., Олійник О. Б. Юридична природа та значення норми права. Право та державне управління. 2018. № 4 (33). С. 11-15.

2. Дзюбенко О. Л. Ознаки та види відомчих підзаконних актів як результат застосування юридичної техніки. Юридичний науковий електронний журнал. 2018. № 1. С. 18-21.

3. Дзюбенко О. Л. Юридична техніка відомчої нормотворчості : дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 Київ. 2010. 268 с.

4. Дімчогло М. І. Консолідація як вид систематизації інформаційного законодавства. Правова інформатика. 2012. № 1 (33). С. 15-24.

5. Дімчогло М. І. Онови теорії консолідації інформаційного законодавства. Підприємництво, господарство і право. 2012. № 5. С. 41­46.

6. Добробог Л. М. Підгалузь права і комплексна галузь права як

елементи системи права: проблемні аспекти. Науковий вісник

Міжнародного гуманітарного університету. 2014. № 11. С. 27-29.

7. Корабель М. Г. Правовий аналіз формування санкцій кримінально-правової норми. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 2. С. 287-291.

8. Кривицький Ю. В. Спеціалізовані норми права в механізмі правового регулювання : дис.... канд. юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2010. 260 с.

9. Кучук А. М., Пекарчук А. В. Система права: необхідність зміни парадигми. Право і суспільство. 2020. № 2. С. 84-89.

10. Летнянчин Л. І. Пряма дія норм Конституції України: від принципу до практичного застосування. Вісник Національної академії правових наук України. 2017. № 4(91). С 115-127.

11. Мінченко О. В. Загальнотеоретичні та методологічні засади системи юридиколінгвістичних знань. Київ : Нац. акад. прокуратури України, 2019. 382 с.

12. Мохонько А. В. Місце норм права у системі соціальних норм. Держава і право. 2010. Вип. 48. С. 44-49.

13. Мураховська Т. Є. Проблематика структури норм права у зв'язку з системою права. Форум права. 2012. № 4. С. 670-674.

14. Оніщенко Н. М. Систематизація законодавства та генеза корпоративних норм в Україні. Правова держава. 1999. Вип. 9. С. 127­130.

15. Погорєлов Є. В. Кодифікаційна діяльність в правовій системі України (загальнотеоретичний аспект) : автореф.... дис. канд. юрид. наук : 12.00.01. Харків, 2000. 18 с.

16. Попова О. В. Нормотворчий процес та правозастосування : навч. посіб. Київ : НУБіП України, 2022. 168 с.

17. Рибачук А. І. Застосування норм Конституції України як норм прямої дії у процесуальній процедурі розгляду судової справи. Підприємництво, господарство і право. 2021. № 5. С. 137-144.

18. Робоча програма навчальної дисципліни «Техніка нормотворчості». URL: https://www.naiau.kiev.Ua/files/kafedru/ud/4.pdf.

19. Харченко Н. П. Стратегічні акти України: поняття та

особливості. Legea Se Viata. 2020. № 3 (339). С. 70-73.

20. Харченко Н. П. Стратегічні правові акти України.

Підприємництво, господарство і право. 2020. № 10. С. 242-246.