Аналіз і оцінка доказів.

Виклавши фактичні обставини по справі, захисник приступає до аналізу і оцінки зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів. Це — основна і головна частина промови, це фундамент, на якому має триматись вся будова захисної промови.

П. Сергеїч сформувався низку правил, якими доцільно керуватися в цій частині промови, а саме:

«Не доводьте очевидного. Якщо ви знайшли сильний доказ або сильне заперечення, не починайте з них і не висловлюйте їх без підготовки. Відкрийте всі посередні й ненадійні доводи. Не пропустіть нагоди викласти сильний аргумент у вигляді дилеми: очевидний висновок, зроблений самими суддями, переконливіший, ніж готовий висновок, почутий від адвоката. Не бійтесь погодитись з опонентом, якщо є можливість його твердження повернути проти нього або принаймні довести безперспективність аргументу для справи, марність такого твердження. Якщо аргументи сильні, краще наводити їх порізно, ґрунтовно розвиваючи кожен із них. Старайтесь підкріплювати один доказ іншим. Не намагайтесь пояснити того, чого самі не зовсім розумієте. Така спроба - подарунок для процесуального противника.

Не намагайтесь довести більшого, якщо можна обмежитись меншим.

Принцип розумної достатності важливий для адвоката, і він повинен постійно контролювати себе, щоб не перейти розумної межі. Не допускайте суперечностей у висновках та аргументах» [44, с. 81].

Одночасно П. Сергеїч рекомендує певні прийоми для використання захистом при спростуванні висунутих аргументів:

“1) Узагальнені доводи розділіть на складові й розбивайте їх поодинці.

2) Заперечуючи, не виявляйте надмірного старання.

3) Не залишайте без заперечень сильних доводів опонентів.

4) Не доводьте, якщо можна заперечувати.

5) Відповідайте фактами на слова.

6) Не виступайте проти незаперечних доказів і правильних думок опонента, не робіть із грішника янгола.

7) Максимально використовуйте факти, визнані опонентом.

8) Якщо опонент обійшов мовчанням певну обставину, іверніть увагу на це - у нього немає аргументів проти неї.

9) Не провокуйте неймовірного - це все одно, що воювати з вітряками» [45].

Винятково складним є аналіз, оцінка захистом показань свідків. Захисник мусить не лише винятково добре підготуватися до процесу допиту в судовому засіданні, а й мати глибокі теоретичні знання з психологічних особливостей формування показань свідків. Процес сприйняття залежить від певних чинників — об'єктивних і суб'єктивних.

Нормальному відображенню у пам'яті людини може перешкоджати віддаль, недостатня освітленість, світлові і кольорові контрасти, розміри предметів, за якими людина спостерігає, погодні умови, механічні перешкоди (дерева, будинки). Якість сприйнятого прямо залежить від того, наскільки подія зацікавила людину, протягом якого часу вона спостерігала за нею.

Для правильної побудови тактики захисту захисникові необхідно, насамперед для себе, з'ясувати, чи немає серед показань свідків,- а інколи у справі ці докази можуть бути головними,— різних перекручень, а то й неправдивих показань.

Причини, за яких можуть бути у справі показання свідків, які не відповідають фактичним обставинам справи, різні:

- добросовісна помилка свідка. Свідок, з причин різного об'єктивного і суб'єктивного порядку, добросовісно помиляється, наполягаючи на правдивості своїх показань;

- завідомо неправдиве свідчення. Такі дії свідка завжди суб'єктивні, цілеспрямовані. Ці показання можуть бути особливо небезпечними для захисту, коли вони погоджені з іншими учасниками процесу, коли ними вжито заходів до створення видимості узгодженості цих показань з іншими матеріалами справи.

Мета завідомо неправдивих показань свідка відома -сприяти виправданню обвинуваченого або пом'якшити його участь.

Психологічний механізм завідомої неправди докорінно відрізняється від природи добросовісної помилки свідка. Свідок, що дає завідомо неправдиві показання, очікує певних результатів, наслідків, він має якусь мету, чогось прагне.

Адвокат має знати, що його спроби уточнити деталі у такого свідка змушують того вигадувати щось «на ходу», а це обов'язково рано чи пізно призведе до суперечностей у показаннях. Як правило, такі свідки відповідають дуже коротко, щоб не породжувати запитань, на які вони не зможуть дати відповіді. Зміст відповіді свідок так формулює, щоб не дати можливості перевірити той чи інший факт. Можливе випадкове перекручення змісту показань свідка під час їх запису самим слідчим.

Усе це може виявити захисник у судовому засіданні, застосовуючи різні методичні й психологічні прийоми при допиті свідків для встановлення правдивості чи завідомої неправдивості показань.

Адвокат при підготовці до промови має пам'ятати про необхідність ознайомитися з певними положеннями психології, застосовуючи їх у міру потреби у своїй промові. Адже, якщо логіка вивчає закони, яким повинно підкорятися мислення людини при пошуках істини, то психологія - вивчає закони самого процесу мислення, вивчає людські почуття, уявлення, думки, прагнення, бажання тощо. До психології віднесені також інтереси, здібності, темперамент і характер.

У кожній кримінальній справі ми маємо справу із психологічними моментами, які вимагають їх з'ясування, вивчення, висвітлення у захисній промові з позицій адвоката. Завдання останнього - проявити справжнє мистецтво красномовності. При вмілому використанні законів психології адвокати досягають успіху у справі.