З'ясування фактичних обставин справи, аналіз і оцінка доказів.

Виявлення фактичних обставин справи передбачає висвітлення юридичної та фактичної версії справи Обвинувачення у частині юридичної версії має своїм завданням довести, що всі елементи складу злочину підтверджуються безспірними доказами.

Юридична версія захисту логічно пов'язана з реальною фактичною версією захисту. Це взаємопов'язані поняття. Фактична версія має бути логічною, простою і реальною та відповідати версії юридичній. Реальність фактичної версії полягає у її правдивості, щоб суд міг повірити в її існування. Слід пам'ятати, що психологічно суд значно легше вірить версії обвинувачення. Рівність прав сторін у змагальному процесі проголошено і закріплено в законі, але уявлення про адвокатів, які ніби лише думають, як вигородити підсудних, нелегко викорінити з психології суддів. Це тривалий процес перебудови мислення цілого суддівського корпусу.

Отже, пам'ятаючи про це, захисник при висуненні своєї контрверсії фактичних обставин мусить мати дуже переконниві докази.

П. Сергеїч наводить ряд слушних рекомендацій для захисника, який зважиться висунути свою версію фактичних обставин справи: «Спитайте в себе, що було? Хто, що, коли, із якою метою? Кожна з цих обставин може висвітлити вам той чи інший бік справи.

Відокремте встановлені факти від сумнівних та від невідомого. Не задовольняйтесь готовими поясненнями фактів. Шукайте внутрішній зв'язок подій. Не поспішайте визнавати факти такими, що не мають значення. Знайдіть для кожного факту те висвітлення й пояснення, яке є найвигіднішим для вас і для вашого супротивника. Відділіть більш значні факти справи, розташуйте їх послідовно в часі і зупинившись на кожному, подивіться навкруги, подивіться назад, подивіться вперед, поставте себе в становище підсудного. Змінюйте гадані умови місця й часу. Це може відкрити те, іцо зацікавлені люди зуміли приховати від слідчого. Шукайте суперечності у фактах, не узгоджуваних із Вашим розумінням справи.

Викладення фактичних обставин справи - це не повторення звинувачення, а лише тих обставин, які, на думку захисту, доведено в судовому засіданні. При тому це слід формулювати з позиції захисту, в адвокатських термінах.

Аналіз і оцінка доказів.

Виклавши фактичні обставини по справі, захисник приступає до аналізу і оцінки зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів. Це — основна і головна частина промови, це фундамент, на якому має триматись вся будова захисної промови. Прийоми аналізу доказів — різні. Кожен захисник у процесі практичної роботи виробляє свою методику й підходи. Водночас, наукою узагальнено й дано певні рекомендації щодо аналізу доказів.

П. Сергеїч сформувався низку правил, якими доцільно керуватися в цій частині промови, а саме:

«Не доводьте очевидного. Якщо ви знайшли сильний доказ або сильне заперечення, не починайте з них і не висловлюйте їх без підготовки. Відкрийте всі посередні й ненадійні доводи. Не пропустіть нагоди викласти сильний аргумент у вигляді дилеми: очевидний висновок, зроблений самими суддями, переконливіший, ніж готовий висновок, почутий від адвоката. Не бійтесь погодитись з опонентом, якщо є можливість його твердження повернути проти нього або принаймні довести безперспективність аргументу для справи, марність такого твердження. Якщо аргументи сильні, краще наводити їх порізно, ґрунтовно розвиваючи кожен із них. Старайтесь підкріплювати один доказ іншим. Не намагайтесь пояснити того, чого самі не зовсім розумієте. Така спроба - подарунок для процесуального противника.

Не намагайтесь довести більшого, якщо можна обмежитись меншим.

Принцип розумної достатності важливий для адвоката, і він повинен постійно контролювати себе, щоб не перейти розумної межі. Не допускайте суперечностей у висновках та аргументах» [44, с. 81].

Одночасно П. Сергеїч рекомендує певні прийоми для використання захистом при спростуванні висунутих аргументів:

“1) Узагальнені доводи розділіть на складові й розбивайте їх поодинці.

2) Заперечуючи, не виявляйте надмірного старання.

3) Не залишайте без заперечень сильних доводів опонентів.

4) Не доводьте, якщо можна заперечувати.

5) Відповідайте фактами на слова.

6) Не виступайте проти незаперечних доказів і правильних думок опонента, не робіть із грішника янгола.

7) Максимально використовуйте факти, визнані опонентом.

8) Якщо опонент обійшов мовчанням певну обставину, іверніть увагу на це - у нього немає аргументів проти неї.

9) Не провокуйте неймовірного - це все одно, що воювати з вітряками» [45].

Винятково складним є аналіз, оцінка захистом показань свідків. Захисник мусить не лише винятково добре підготуватися до процесу допиту в судовому засіданні, а й мати глибокі теоретичні знання з психологічних особливостей формування показань свідків. Процес сприйняття залежить від певних чинників — об'єктивних і суб'єктивних.

Нормальному відображенню у пам'яті людини може перешкоджати віддаль, недостатня освітленість, світлові і кольорові контрасти, розміри предметів, за якими людина спостерігає, погодні умови, механічні перешкоди (дерева, будинки). Якість сприйнятого прямо залежить від того, наскільки подія зацікавила людину, протягом якого часу вона спостерігала за нею.

Для правильної побудови тактики захисту захисникові необхідно, насамперед для себе, з'ясувати, чи немає серед показань свідків,- а інколи у справі ці докази можуть бути головними,— різних перекручень, а то й неправдивих показань.

Причини, за яких можуть бути у справі показання свідків, які не відповідають фактичним обставинам справи, різні:

- добросовісна помилка свідка. Свідок, з причин різного об'єктивного і суб'єктивного порядку, добросовісно помиляється, наполягаючи на правдивості своїх показань;

- завідомо неправдиве свідчення. Такі дії свідка завжди суб'єктивні, цілеспрямовані. Ці показання можуть бути особливо небезпечними для захисту, коли вони погоджені з іншими учасниками процесу, коли ними вжито заходів до створення видимості узгодженості цих показань з іншими матеріалами справи.

Мета завідомо неправдивих показань свідка відома -сприяти виправданню обвинуваченого або пом'якшити його участь. Рідко коли трапляються випадки завідомо неправдивих свідчень, які мають на меті притягнення до кримінальної відповідальності невинної особи. Зрозуміло, що в таких випадках захисник зобов'язаний викрити неправдивість показань свідка. Але не завжди це зробити легко, найперше, треба дошукуватися причини, чому свідок вирішив обмовити підсудного. Адже причинами можуть бути родинні чи товариські взаємини з потерпілим, причетність до даної справи, вплив на нього заінтересованих у результаті розгляду справи осіб, отримання свідком від них матеріального заохочення тощо.

Психологічний механізм завідомої неправди докорінно відрізняється від природи добросовісної помилки свідка. Свідок, що дає завідомо неправдиві показання, очікує певних результатів, наслідків, він має якусь мету, чогось прагне.

Адвокат має знати, що його спроби уточнити деталі у такого свідка змушують того вигадувати щось «на ходу», а це обов'язково рано чи пізно призведе до суперечностей у показаннях. Як правило, такі свідки відповідають дуже коротко, щоб не породжувати запитань, на які вони не зможуть дати відповіді. Зміст відповіді свідок так формулює, щоб не дати можливості перевірити той чи інший факт. Можливе випадкове перекручення змісту показань свідка під час їх запису самим слідчим.

Усе це може виявити захисник у судовому засіданні, застосовуючи різні методичні й психологічні прийоми при допиті свідків для встановлення правдивості чи завідомої неправдивості показань.

Адвокат при підготовці до промови має пам'ятати про необхідність ознайомитися з певними положеннями психології, застосовуючи їх у міру потреби у своїй промові. Адже, якщо логіка вивчає закони, яким повинно підкорятися мислення людини при пошуках істини, то психологія - вивчає закони самого процесу мислення, вивчає людські почуття, уявлення, думки, прагнення, бажання тощо. До психології віднесені також інтереси, здібності, темперамент і характер.

У кожній кримінальній справі ми маємо справу із психологічними моментами, які вимагають їх з'ясування, вивчення, висвітлення у захисній промові з позицій адвоката. Завдання останнього - проявити справжнє мистецтво красномовності. При вмілому використанні законів психології адвокати досягають успіху у справі.

Оцінка показань потерпілого.

По суті, оцінка показані. потерпілого здійснюється за правилами й методами оцінки показань свідків. Але не слід захиснику забувати, що потерпілий - це особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, що правовий статус потерпілого значно відрізняється від статусу свідка - потерпілий не несе кримінальної відповідальності за відмову від давання показань (ст. 49 КПК).

Піддаючи аналізу показання потерпілого, захисник постійно пам'ятає, що потерпілий є заінтересованою в результатах розгляду справи особою, тому оцінка показань потерпілого має відбуватися з поправкою на ці обставини. Захис ник має пам'ятати, що потерпілий постраждав від злочину, але це зовсім не значить, що, побоюючись, щоб не переступити меж адвокатської етики, адвокат не буде гостро й прискіпливо аналізувати показання й поведінку потерпілого. Є категорії справ, у яких, власне, поведінка потерпілого була провокуючою силою, поштовхом до вчинення підсудним злочину. Особливо це стосується справ про зґвалтування або вчинення вбивства з ревнощів.