Відьма й її дії.

З бігом часу постав особливий рід відунів — відьми. Назва походить від відати — знати, зна­ти все. Бувають відьми родимі, що походять з ві­дьомського роду, вони конче мають малого хвоста, і бувають відьми вивчені, що відьмацтва навчилися від кого іншого, — вони хвоста не мають.

Жінки були сильніше прив’язані до нашого ста­родавнього поганства, і по прийнятті Християнства ще довго сильно його трималися. І це жінки най­більше заступили давніх волхвів, і з них постали різні відьми, чарівниці, гадалки й т. ін.⁸³. У Почат­ковому Літопису читаємо: „Тако во вся роди много волхвують жени чародійством, і отравою, і і ним и бісовськими козньми”. Серед стародавніх сповідних питань згадки про ворожок знаходимо нерідко. ^{[70] [71] [72]}

Відьми відьмують, — накликують біду на лю­дей різними способами: вони крадуть дощ і росу, і через них лютують на землі посухи; а то можуть украсти й місяця. Вони доять чужих корів, і нерідко можуть з а доїти їх до загину, а відьми родимі мо­жуть доїти й на віддаль. Це вони роблять на збіжжі, на житі, пшениці й ін. т. зв. „закрутки”, — заклят- тя на господаря, який, коли споживе зерно з-під закрутки, то сам скрутиться, як ця закрутка. Не вільно навіть торкатися цих закруток, — їх може зняти з певним закляттям тільки ворожбит. По ста­рих Київських Требниках були особливі Молитви на зняття таких закруток. Чорні коти завжди на послугах відьом, і тому зле людині, коли їй перебі­жить дорогу чорний кіт. В ніч під Купайла, або ін­шого часу, відьми й взагалі вся нечиста сила зби­раються на гулянку на Лису Гору, головно на ту, що на правому боці Дніпра біля Києва, чому „Ки­ївська відьма” завжди дуже вправна й найлихіша.

Лиса Гора відома в багатьох народів і з дуже давнього часу, — уже в Біблії її згадується, пор. Числа 23. 3: „І Міл’ам пішов на Лису Гору” (seti, ні­чим не покрита). Див. також Ісая 13. 2: вилисіла гора, відкрита гора (har nie’peh).

На гулянки відьми вилітають з хати на коцюбі,

Про відьом див. ще: Антонович В. Б.: Колдовство. Документы, процессы. Изслідованія. Спб.. 1887 р.луже цінна праця. — Довнар — Запольскіи Μ. В.: Чародійство в С-вверо-Заппдном Краъ в XVH-XVII вв.. Зтноір. Обозр.” ч. 2.1890 р. — Ефименко П. С.: Суд над відьмами. „Кіев. Старина” 1883 рік кн. XI. — Канторович Среднев-Ьковые процессы о въдбмах. Вид. 2, Спб. 1899 рік. — Ди. Кравцов: Брюховецькни і відьми, „Україна" 1927 р. кн. 5. — С у м ц о в ) Колдуны, вьдьмы и упыри (библ, указатель), „Сбор- инк Харк. ист.-ф ил. Общ.", Харків. 1891 р. т. 3. вінику чи помелі, або також на чорному коті через комин; щоб вилетіти, вони мусять намаститися особ­ливою мастю. Відьми часто перекидаються домовим звірем, і бігають до людей, щоб їм шкодити. Бува­ло, що таких перекидьків ранили, і потім удень ба­чили відьму з цими ранами. Відьма легко стає мо­лодою й вродливою, і такою поспішає на Лису Го­ру, на бенкети з дияволами.

Відьма завжди знається з нечистим й накладає з ним, тому й має чародійну силу. Для свого відь- мацтва відьма чи відьмак уживають особливих ча­рівних речей: кістку з лиличого крила, гусячий та собачий кал, жаб і т. ін., та готовлять різні чародій­ні масті.

Відьма не тоне в воді. По судових присудах, ко­го підозрівали в відьомстві, кидали в воду: коли тримається' зверху і не хоче тонути, то певна відь­ма, коли ж зразу йшла на дно, то невинна⁵⁴. Часом відьми й по смерті не гниють, бо земля їх не прий­має. З історії знаємо, що року 1667-го гетьман Бру- ховецький спалив живу полковницю Гострую „за малую вину”, чи не за відьмування⁵⁵.

П. Куліш твердить, що „тільки полум’я відьмам біда: бо полум’я й чорти не заговорять (IV.

Дівчата, особливо гарні» часом стають відьма­ми чи чарівницями, і приворожують до себе гарних хлопців. Бридкі старі жінки також легко стають відь­мами. Так само бридкі чоловіки робляться відьма-

⁸⁴ Літопис Грабянки, ст. 197. — М. Костомаров: Руина, ст. 210.

Пор. оповідання Гр. Квітки-Основ’яненка: „Конотопська відьма”. — Див. іще В. Б. Антонович: О колдовстві в Юго-Западной Руси до начала ХІХ-го віка, Київ.

ками. Взагалі всякі потвори, то відьми чи відьмаки. А вже циганки — всі відьми, і знають найрізніші " способи чарування, а ворожіння особливо, і це їхнє заняття.

Щоб позбутися відьми, на Свят Вечір обсипа­ють хліви й стайні маком: відьми дуже люблять мак, і прийшовши до хліва доїти, будуть визбіру- вати по мачинці, і не матимуть часу йти до худоби.

Суди на відьми були скрізь поширені, особли­во в Европі. В Україні їх було зовсім мало, і то більше з польського впливу.

Цікаво, що судові процеси на відьом були на­віть і в Сполучених Штатах Америки. Скажемо, ро­ку 1692-го в Америці 28 „відьом” були повішені „за чарівництво і за зносини з дияволом’’. Року 1711-го 22 „відьмі”, на турбування їхніх родичів, були реа­білітовані. А 28-го серпня 1957-го року були реабі­літовані і шість останніх...^5в

Віра в відьми жива й сильна аж до тепер. Б. Грінченко в „Під тихими вербами” 1901 р. подає: „Це ж усьому світові звісно, що відьми корів доять і з сохи молоко доять, і в комин літають... А хіба мало людей бачило, як відьми перекидають­ся то собакою, то свинею, то копицею... Це ж і дядько Охрім бачили, і Петренко... А в Чорновусі йшов один парубок, а вона, така здорова біла соба­ка, та лапи йому на плечі... А він її за лапи та в ха­ту притяг, та й повідрубував їй лапи... Ой, Боже, який же й немилосердний!... Тоді пустив... Аж уранці глянуть, а у вдови-сусіди пальці понадрубу­вано”...

Вірування в відьми зовсім живе в Україні й сьо­годні. У Творах Остапа Вишні (вид. 1964 р. т. II ст. 72) подається, що „таке сталося в одному селі на

^вв „Новое Русское Слово" 1957 р. ч. 16134, Нью-Йорк.

Волині. Звернулася баба до лікарші, щоб видала їй посвідку, що в неї хвоста нема, і що вона не відьма... Бо селяни мають її забити”. Це сталося 1924-го ро­ку...

Про відьом маємо дуже багато різних приповідок, напр. у збірнику В. Плавюка: Баба з чортом, як пес з хортом 4, Кума по хресті й по хвості 174 й т. ін.

Баба-яга — це зла істота, стара відьма; во­ни відомі ще з дуже давнього часу, і певне старіші від звичайних відьом. Вони часто виступають у на­ших стародавніх казках: „Баба-яга, костяна нога, волосяний язик, в ступі їздить, товкачем поганяє, мітлою слід замітає” (Рудченко: Казки, І. 135). Час­то це взагалі лиха баба. Слово „яга” виводять з ли­товського angis — гадина, наше уж, давня язя — чарівниця.

У казках буває ще й Кощій безсмертний, — старий злий відьмак, що не вмирає, бо його душа вміло захована в замкненій скрині чи в дуплі дерева.

3.