І. Впливи й дії волхвів та чарівників.

Але хоч волхви й не розвинулися в нас в окремий стан публічних жерців, усе ж таки вони розвинулися в певний клас людей, що стояли над масою й служили їй своїм, на свій час небуденним знанням.

У старовину волхв і к уд есник були од­нозначні, а пізніше від них пішли наші ворожбит, зкахор, відьмак, відун, чарівник, чаклун, шептун, ча­родій, химородник, і т. ін., — усе це слова одного значення, тільки з підкресленням якоїсь своєї особ­ливості: ворожбит — від ворожити, знахар — від знати недуги й будуче, відун, відьмак, відьма, відь­мувати — відати все, чарівник — хто вміє чарува­ти, й т. ін. У київському Словнику 1627 р. Памви Беринди ст. 101 старе слово „кудесник" перекла­дається по-нашому на „чарівник”, але подається й згірдливо: кудес — чорт. Цим самим займалися й жінки, і це були: чарівниця, знахарка, ворожка, чак­лунка, чародійниця, шептуха й ін.

Усякі відуни згадуються частенько вже в Біб­лії, як ті, що допомагають людині, напр., коли ва­вилонському цареві потрібно було розгадати сон, то він кличе „чарівників та заклиначів, І чаклунів та халдеїв” (Даниїл 2. 2).

Різного роду чарівники звичайно допомагають людині, а особливо лікують її, звідти їхня сила в народі й уперта невмяручість^[82]. З нечистою си­лою вони звичайно не знаються; навпаки, вони лег­ко викликають своїми вміннями навіть дощ чи по­году, цебто борються з чортами, які той дощ кра­дуть. Щоб чинності були сильніші, знахар чи ворож­бит виконує їх певного часу й на певному місці, напр.: або вранці до світу, або під зорями, або на кладці біля води. Чаклуни знають вірні способи ви ганяти щурів з обістя, про що є багато переказів Чарівниці вміють приворожувати хлопців до дів чат, а деякі з них знають навіть молодильне моло ко, — щоб не старітися.

Борис Грінченко в своєму творі „Під тихими вербами” 1901-го року отак описує сучасну знахар­ку: „Баба Мокрина — то була собі така знаюча ба­ба, на все село знахарка. Чи в кого яка хворо­ба, чи в чоловіка що пропало, чи якій дівчині від любощів, чи до любощів треба, — всі до неї, до ті­єї баби Мокрини йшли. Стара вже була, а ще мо­торна, й бачача на все така, що ну! І вже як підеш до неї, то й не думай нічого брехати, бо однак вона вгада, що брешеш, — тоді вже й пособляти не схо­че!” (Твори, вид. 1963 р. т. И ст. 373). — „Стару Хо- миху кликнули, щоб замовила кров.” 63.

Як я вище зазначував (див. ст.), слина й плювання, як ознаки сили, звичайні при чаруваннях. Щоб удар був сильніший, треба в руку поплювати. Пор. Приповідки в Плавюка: Не все той б'є, хто в жменю плює 13, Хоч і дощ іде, а він у долоню плює 107, Не клени, бо шкода слини 160.

Чарівництво, звичайно, взагалі сильно відбило­ся й по наших старих приповідках, напр.: У вдови­ці чари на полиці Зо, Баба шептуха від злого духа 4, 1 ворожка не порадить 178, На вечорницях дівки чарівниці й т. ін.

2.