5. Вода.

Первісна людина рано запримітила, що вода приносить йому й природі велике добро, бо ожив­лює землю й робить її плодючою. Ось тому здавна вода була обожувана, як сонцева сестра. Вода має велику силу (пор.

Як окрема стихія, плодюча й родюча, вода була скрізь обожувана, як море, озеро, річка, копанка, джерело, криничка, колодязь і т. ін., — у нас це звалося й „дунаєм”, бо „дунай” — вода взагалі, пор. перське dhuni, don — річка. У „Слові о полку Ігоре­вім” слово дунай — це річка взагалі, вода: „На дунаї Ярославнин голос слишиться”, „Дівиці поють на дунаї”^{[14] [15].}

Вода була вже з початку світу. В одній космо­гонічній колядці розповідається:

Що ж нам було з світа початку? Не було нічого, — одна водонька¹⁸.

А в заклятті говориться: „Водичко, найстарша ца- ричко”^[16]. Якраз посеред землі, десь в Єрусалимі, знаходиться „пуп (центр) землі”, і з нього випли­вають усі річки та моря, і вертаються туди ж.

Ось тому вода сильно шанується, вона Свята, і в неї в жодному разі не можна плювати чи спорож­нюватись. Старші люди завжди п’ють воду з непо­критою головою, а перед питтям перехрестяться.

В народньому світогляді вода одухотворюється, і ми кажемо: Дощ Іде (а не падає), що знаходимо вже в „Слові о полку Ігоревім” 1187 року: „Іти дож­дю стрілами”. Тут же описується, що річки кала­мутно течуть, співчуваючи горю русичів.

Земна вода поєднана з небесною, тому, умилос­тивляючи земну, будемо мати й небесну, цебто дощ, а звідси — пошана воді спасає від посухи, звідси й Молебні над криницями чи річками в час посухи.

Як свідчать пам’ятки, у слов’ян широко відоме було водопоклонство, і вони вклонялися й прино­сили жертви річкам, озерам, болотам, колодязям, потокам, джерелам і т.

Візантійський історик X віку Лев Диякон роз­повідає, що воїни нашого князя Святослава (і 972 р.), поховавши забитих, кидали в Дунай, як жертву воді, півнів І немовлят. Початковий Літопис (І. 263) навіть про полян розповідає: „Бяху же тогда пога­нії, жруще (приносячи жертву) єзером, і кладезем, і рощенієм (рослинам), яко же і прочії поганії”. Церковний Устав кн. Володимира згадує про тих, що моляться біля води. Митрополит Київський Іоан II (1077—1089) осуджує тих, що „жруть (приносять жертву) бісом, і болотом, і колодязем”^[21]. Давня вставка до Бесіди Григорія Богослова „про біду міс­та” в пам’ятці XI віку: „Ов требу сотвори на студен­ці, дожда Іски от него, забив, яко Бог з Небесе дождь дасть, ов ріку богиню нарицаєть”^[22]. Навіть за пізнішого часу, в XVII віці, відомий повстанець

Степан Разин (f 1671 р.), приніс жертву воді, кинув­ши в Волгу свою полюбовницю, перську полонену княжну²³.

Деякі дослідники в тому факті, що в цілющі кринички кидають гроші, вбачають відгомін давніш­ніх жертов воді^[24].

Жива вода — це вода джерельна, що та­кою часто зветься і в Старому Заповіті; вона була особливо цілюща, і сильно шанувалася в усіх індо­європейських народів. Хто нап’ється правдивої жи­вої води, той набуває собі великої сили, а коли був недужий, зцілювався. Таку воду пили, купалися в ній, або окроплювалися нею. Ці ж вірування були поширені й серед нашого народу.

Вода буває жива й мертва, цілюща й безси­ла, — додає сил, або, навпаки, відбирає їх. Це часте в казках, де герої набувають собі надлюдської сили, окропившися живущою чи цілющою водою. Коли мертвого окропити цією водою, він оживає. Але добути такої води завжди трудно, бо її ревно сте­реже лютий змій.

„Коли в· море впустити християнської крови з мизинного пальця, воно заспокоїться” (Куліш IV.

У народньому світогляді вода високо Свята. Бо­рис Грінченко в „Під тихими вербами” 1901-го року подає:

23 Про це свідчить подорожній 1. СтрюЙс чи Страус (t 1694 року), що подорожував по Московії й написав своє „Путешест- віе”, перекладене на російську мову, див. „Рус. Архив” 1880 р.

„Водо- водичко Святенька! Скажи мені, чи гар­но тобі жити в моїй хаті попідземній? Озвись!... Мовчить, не озивається!... Мабуть, я грішна, що до мене вода не говорить”... 375.

Вода особливо цілюща, коли вона „не почата”, чиста, або з місця, де сходяться три річки. Так са­мо вода з трьох або семи криниць надто сильна, і вживається в наших ритуальних обрядах.

До нашого часу збереглося й дохристиянське „освячення” води. Береться вода звідти, де сходять­ся три річки, і цю воду проливають через полум’я в підставлену миску. Так „освячується” вода звечо­ра під Введення, і вона має велику цілющу силу на хвороби та вроки.

Вода з Святої річки Йордану завжди цілюща. Ще паломник Данило (чернігівець) десь у 1106-1108 роках писав: „Не наскучить пити воду йорданську Святу, і здорова вода та, хто її п'є, не болить від неї, ні пакости череву”²⁵. Ця Йорданська вода в пля­шечках широко ходила по Україні. За її прикладом і наша посвячена Йорданська вода свята й цілюща, і нею окроплюють хати, худобу, обійстя, город, па­сіку й т. ін.

Роса на здоров’я. Вона завжди цілюща, особ­ливо на Юр’я (див. далі розділ VII). В нашому Треб­нику в Молитві на Благословення церковних свічок читаємо: „Росу Благодаті ізливий”, цебто роса по­в’язується з Благодаттю Божою. Плодючість роси передається в нашій приповідці: Діти, — то божа роса, а також: Дай, боже, з роси й з води.

Хмари вважаються джерелом плодючої сили, тому так само були рано обожені. Походять вони з Неба, це збірник небесних вод, воздушний океан. Воду з річок подає до Неба великий смок, весёл-

М.

У Біблії Бог часто являється в Хмарах, і часом слово „Хмари” вказує, що в них є Бог.

Дощу давній мітології пояснюється, як на­слідок єднання Неба з землею, а тому й тепер дощ у день шлюбу — добра ознака, що подружжя буде щасливе й плодюче. Це повір’я розповсюджене й по Європі²⁸. Злі особи, особливо відьми, можуть легко зробити, щоб дощ не йшов. Град насилають так само злі істоти. Різні обливання водою, — це Й ви­клик дощу, як закляття.

Набував собі шанування й всякий інший плин. Слина походить з нутра людини, дуже плодюча й має чародійну силу, ставши взагалі символом ро­дючого й очищального дощу, або закляттям. Як дощ прочищує Небо, так слина (плювання) очищує від усього злого, чому ворожбити при своїх заго­ворах широко користуються нею, як ритуальною. Плювати треба три рази, коли хтось хоче відрбчи- тися, охоронитися від впливу злого духа. Замість плювати можна три рази стукнути пальцем об щось дерев’яне, — зла сила тоді не пошкодить. Коли зла людина хоче наврочити або пристріти, то проти цього треба вміючи поплювати ліворуч, і чари не візьмуть.

Мужеське сім’я було символом плодючости,

2в Про дощ та хмари див. Лавровскій: ИзслФдо- ваніе о мифических в'Ьрованіях у славян в облака я дождь, „Уч. Зап. 2 отд. Спб. Ак. Наук” 1863 р. т. VII. тому почиталося, а навіть пилося²’. В Початковому Літопису під 986 роком розповідається про болгар — магометан: „Сі бо омивають оходи своя, поли­вавшеся водою, і в рот вливають і по браді ма- жються. Такоже і жени їх творять ту же скверну і іно пуще, — от совокупления мужьска і женьска вкушають”. Вода, якою омито дітородного члена, має чудодійну силу; пор.

В воді повно небезпеки від нечистої сили, тому без потреби не можна лізти до неї; це було причи­ною, чому старші люди взагалі купалися неохоче. В воді живе водяний, а то й водянйця, і їм тре­ба годити, щоб не-робили шкоди. Пізніш болота заселилися чортами. Вода має своїх власних богинь у великому числі — русалок. Мельник, що живе біля води, мусить уміти поводитися з усією водяною си­лою й догоджати їй, інакше вона буде йому сильно шкодити. Пізніш млин взагалі був заселений нечис­тою силою, а мельник став ворожбитом. Кожен зо страхом проходить уночі біля млина.

Вода Свята, чиста, і має велику цілющу силу. Усе Святе чи освячене палять або кидають у воду, коли воно застаріється або непотрібне, напр. шка­ралущу від великодніх крашанок. Стаючи цілющою, вода сильно допомагає людині в хворобах, має ма­гічну силу, і це вірування Йде з найдавніших часів. Коли хто помре, на вікні ставиться шклянка води, щоб душа могла омитися й чистою прийти до Бо­га. Як Свята, вода часто вживалася при Суді Божо­му. Божий Суд водою був різний; відьом, скажемо

кидали в воду: коли вона справді відьма, то втоне, а коли невинна, не потоне.

Ще й досі в нас широко знані стародавні при­казки: „Правда в воді не тоне й на огні не горить”, „Я виведу тебе на чисту воду”, — залишки ще з ча­сів, коли були Суди божі (і Божі) водою.

Очищальну й цілющу силу, як і вода, здавна мають ісльози, — в них найсильніше очищують­ся провини людини. Плакати за свої провини — це дуже стара загальнолюдська звичка.

Вода Свята, плодюча й цілюща. Заговори над водою, як і Молитва, дуже помічні. Ще й тепер, коли в селі близько пожар, та перед хату виноситься застелений стіл, а на нього ставиться Свята вода, — вода помічна проти вогню.

Вода — символ розмноження й парування, і та­ким уживається в наших ритуальних обрядах. Шлю­би в слов’ян часто бралися над водою.

Вода мала магічну силу особливо під час за­гальних Свят, коли вона надто очищальна, плодю­ча й цілюща. Обряди купання, обливання, збирання

роси й т. іи. дуже старі й різноманітні. Взагалі вода омиває людину від зла. Особливо в' великій шані була вода самородних джерел („жива вода”), са­мородних криничок і потоків (див. ст. 42)..

Християнство спочатку сильно боролося з цим шануванням води, але не змогло його перемогти, і вкінці прийняло й освятило його, і в нас тепер ставлять каплички над криничками, джерельцями, потоками й т. ін., і власне тут часто появляються чудотворні Ікони. Хресні ходи до таких капличок особливо популярні в нас в Україні.

На Святах сонця шанувалася й вода, і-це перей­шло й до Християнства. На Святі народження сон­ця (пізніше Різдво) вода мала цілющу’силу, і. охо­чі в ній купалися, що робиться на Водохреща (на Йордані) й тепер. Богоявлёнська вода взагалі дуже цілюща, — нею окроплюють усі домові будинки і всю домову худобу, бо ця вода береже від злих сил. Цю воду зберігають звичайно круглий рік, аж до нової.

В Требнику Митрополита Петра Могили 1646-го року, в Чині Великого Освячення води на Богояв­ления (6 січня) Священик вичитує велику й дуже стару освящальну Молитву Св. Софронія, Патріар­ха Єрусалимського (| 641 або 644 р.), (подаю витя­ги в українському перекладі): „Сьогодні Благодать Пресвятого Духа в Виді Голубиному на води зійшла, сьогодні Хмари пускають з Небес дощ Правди для людства, сьогодні йорданські води перетворюються на цілющі. Господнім Пришестям сьогодні все ство­рене напоюється таємними струмками, сьогодні людські гріхи йорданськими водами омиваються, сьогодні вода, що за Мойсея була людям гірка, пе­ретворюється в солодку Господнім Пришестям”.

На закінченні, тричі дмухнувши на воду, Свя­щеник просить Господа: „Вчини йорданську воду джерелом нетління, Даром Освячення, відпустом гріхів, зціленням недугів, на демонів згубною, для супротивних сил неприступною, янгольської сили наповненою. Щоб усі, що черпають її й причаща­ються, мали її на очищення душ і тілес, на зцілен­ня пристрастей, на Освячення домів, і на всяку ко­ристь вибраною". Як бачимо в цій стародавній грецькій Богоявленській Молитві подано всі старо­давні народні вірування про воду.

В ніч на Йордана, або в ніч під Новий рік, вода по всіх річках рівно опівночі перетворюється в ви­но; пор. у вищеподаній Молитві: „Сьогодні гірка вода перетворюється в солодку”. На Юрія дуже цілюща роса, чому люди росяться нею, і виганяють на неї й свою худобу, а пастуха обливають водою

Обливання водою на Свята здавна відоме у нас це „обливаний понеділок”, — на Світлом: тижні молодь обливає один одного, особливо дів чат, коли вертаються з Церкви; правда, цей звичай „обливаний понеділок”, лозостався ще тільки в За х і дній Україні. Про це обливання свідчать у XVI віці докладно: Густинський Літопис, Боплан в „Опи су України” 1650 р., Архимандрит Києво-Печерсько Лаври Інокентій Гізель у своєму творі „Синопсис (коротка історія) 1674 р. й інші. В деяких місцевос тях обливають тих, хто проспав Великодню Утре ню.

Проти цього обливання московський цар Пет ро 1 видав був 17 квітня 1721-го року наказа, забо роняв його Духовний Регламент, але це нічого н помогло, — обливання таки позосталося й до сьо годні, більше в Україні Західній, а в Східній мал знане. У деяких місцях особливо намагаються облг ти Священика. Див. далі розділ IX ст. 288—289.

На Купайла так само купаються, а вогонь кла­дуть так, щоб, перескочивши через нього, попасти просто в воду, бо вона на Купайла сильно цілюща.

Вода має також і віщу силу, і по ній і на ній гадають, особливо на Святах. Дівчата дивляться в воду й можуть побачити свого судженого. Ввече­рі на Купайла пускали вінки на воду, й куди вінок попливе, в ту сторону дівчина вийде заміж; коли ж не попливе — заміж не піде; а коли вінок потоне, дівчина того року помре.

Християнство взяло воду під велику свою опі­ку, — бо шанування її було ще до нього, — навіть воду домову з колодязя. В Требнику маємо аж три Чини відносно колодязя: 1. Чин Благословення но­ва го кладязя, 2. Чин о копанії кладязя й 3. Молитва над кладязем новим, в яких проситься Господа: „Отжени (від води колодязя) всякую со противную дітель (дію), і дійство діаволє, і всім приемлющим і піющим от нея, і миющимся ею даждь бути во здравіє, і изміненіє всякій страсти і недуга, і во ісціленіе всякія болізні”.

Вода в Старому Заповіті мала велику ролю, і та­кою перейшла й до Завіту Нового, і Богоявленська вода вживається для Освячення всього оскверне­ного, бо нечиста сила сильно боїться власне освя­ченої води; пор. приповідки: Боїться, як чорт свя­ченої води, Не боїться чорт кадила, але кропила, й т. ін.

З глибокої давнини по Церквах вновомісяч- ч я, на початку нового місяця сл у/мівся Чин Малого Освячення води. У православних і років цей Чин по- зостався й досі, а в нас його нема^[29].