6. Повітря.

Остання стихія, повітря викликало увагу пер­вісної людини тільки своїм відступленням від зви­чайного свого стану. Вітер звертав на себе зав­жди велику увагу, особливо людей приморських, впливав на життя людини, чому й постало в нас на­віть окреме божество, — Стрйбог, бог вітру, про якого розповім у наступному ПІ розділі.

Про вітер склалося багато різних повір’їв. Напр. хто сильно свище, той викликує великий вітер. Хто ж свище тихо й лагідно, той викликує тихий ві­терець. Тому при віянні збіжжя звичайно тихенько присвистують, щоб вітер не пустував, а віяв лагідно.

Символом вітру при заклинаннях завжди слу­жить дмухання, — як вітер розгонить хмари, так дмуханя, звичайно поєднане з плюванням, розго­нить злі сили, або взагалі хоронить від різних злих духів. А вихор, на думку простого народу, це чортове весілля: „чорт з відьмою береться”. Коли несеться вихор, кинь перехрещеною сокирою чи но­жем, і вихор ущухне, а сокира чи ніж будуть окри- вавлені. Під час бурі й грози запалюють страс­ні або йорданські, а в Західній Україні ще й гром- ничні (стрітенськІ) свічки, що відганяють страх від людини, а комини затикають, щоб до хати не вско­чила нечиста сила, коли за нею женеться Перун, або Св. Ілля.

Марко Вовчок подає: „Була одного разу вели­ка буря, — Гапка запалювала перед Божником сві­чечки, старий читав Молитви голосно” (III. 385).

Коли в горах бушує гірська метелиця, то це не­сеться дияволова мати.

Повітря завжди наповнене густо духами, серед яких багато є й злих, що отруюють його на шкоду людям та худобі. Так само багато є в повітрі духів, що можуть стримати дощ, або навпаки, давати йо­го забагато. І люди здавна молилися й приносили жертви різним божкам повітря, щоб не псули йо­го. Віра в повітряних богів — загально індоєвро­пейська, повстала в глибоку давнину.

За давнім віруванням, що ввійшло І в давні книж­ки, вітри — це чотири істоті, що дмуть з чоти­рьох боків світу (світ — чотирокутний).

Церква з глибокої давнини взяла повітря під свої ревні моління, і молиться „о благорастворенії воздухов” за кожною своює Службою. Апостол Павел у своєму Посланні до Єфесеян 2. 2 згадує „князя, що панує в повітрі”, цебто диявола, а звід­си це переконання ввійшло й до церковних Пісно- пінь; напр. у „Каноні молебному на ісход душі” (пісня 4) згадується диявол, як „воздушний князь”. В Молитвах Требника часто згадується повітря, напр.: „Сія сімена, іже воздухом і дождем воспита- ти благоволив єси”, „Да воздуха мирность пода- деши” (Чин обхожденія полей), „Ізбави от возду­ха смертного” (Молитва во єже благословити ста­до), і т інші.

Ось чому до Требника ввійшли й окремі Чини:

1. Молебное пініє, піваємоє во врем’я бездождія,

2. Молебное пініє, співаємоє во врем’я безведрія, єгда дождь многий безгодно ідеть, і 3. Молебноє пініє во врем’я губительного повітрія і смертонос­ний зарази. Від стану повітря залежить погода, а від погоди залежало життя первісної людини, тому йо­го вірування густо населили духами з повітря.