ДОДАТОК А Основні закони аутекології

Закон біологічної стійкості. Сутність цього закону полягає

в тому, що зона нормальної життєдіяльності органів - опти-мум - лежить в інтервалі сприятливих (оптимальних) значень важливих чинників (температури, вологості тощо).

Закон лімітуючого чинника, або закон мінімуму. Сформульований всередині ХІХ ст. німецьким фізіологом і хімі-ком Ю. Лібіхом, який вивчав вирощування рослин на штуч-них субстратах. Він встановив, що результуючу витривалість особин визначає найслабкіша ланка його потреб, тобто той чинник, значення якого потрапляє у зону пригнічення чи й смерті. Якщо кількість і якість екологічних факторів близькі до необхідного організму мінімуму, він виживає, якщо менші за цей мінімум, організм гине. Практичне застосовування закона Лібіха знаходиться, насамперед, у агрономії. Фактична врожай-ність визначається кількістю в ґрунті того елемента, потреба рослин в якому задовольняються найменше. Правильне та сво-єчасне визначення лімітуючого фактора надзвичайно важливе

для складання точного екологічного прогнозу та своєчасного уникнення проблем.

Закон рівнозначності чинників середовища. Цей закон стверд-жує, що всі головні екочинники однаково важливі, не можна ігнорувати жодного з них. З нього випливає інший закон - сукуп-ної дії екологічних факторів. На жаль, цей закон часто ігнору-ється, хоча має велике значення.

Закон сукупної (спільної) дії чинників середовища. Цей закон стверджує, що фізіологічна активність особин (наприклад, результуючий врожай на полі) залежить не лише від одного (бодай і лімітуючого) фактора, а від певної сукупності всіх еко-логічних чинників одночасно.

Закон оптимальності. Цей закон стосується ефективності діяльності як окремої особини, так і їх сукупності (популя-ції), а також ще складніших біосистем. Він стверджує, що будь - яка система (від бактерії чи рослини аж до величез-ного лану) з максимальною ефективністю діє (функціонує) у певних просторових та часових межах, за певними крите-ріями їх розмірів та інших характеристик. Інакше кажучи, параметри системи (чи організму) завжди суворо відповіда-ють її функціям. Тобто ніяка система не може звужуватися або розширюватися до нескінченності. Ніякий цілісний орга-нізм не може перевищити певні критичні розміри, які забез-печують підтримку його енергетики. Ці розміри залежать від умов живлення та факторів існування. Це впливовий і суворий, але складний для практичного застосування закон екології. Спроби його якось проігнорувати коштуватимуть людині дорого.

Прикладом є багато невдач створити величезні планта-ції, поля чи лісові насадження з однієї - єдиної культури. Такі системи - гіганти дуже нестійкі. Але є й чимало прикладів того, як уся територія вміло ділиться на невеликі площі, на яких висад-жуються такі рослини, що в даних умовах можуть забезпечити максимум біопродукції.

Поряд з розглянутими законами існують інші. Є чимало висновків у формі правил, тверджень, закономірностей. Наприклад, закон 5 породжує правило Бергмана: у межах біологіч-ного виду, який поширений від тропіків до Полярного кола, маса

і розміри особин зростають під час переходу від дуже теплих зон життя до дуже холодних. Відомим прикладом є пінгвіни, крячки та інші птахи, ведмеді, дельфіни тощо. Іншим висновком з цього закону є правило Аллена: виступаючі частини тіла тварин (вуха, хвости) і лапи тим коротші, чим холодніший клімат. Так, вуха у пустельної лисиці набагато більші від вух наших лисиць. Зовсім короткі вуха і хвіст мають песці, які змушені існувати при вели-ких морозах сибірської і канадської тундри.