ДОДАТОК Ж Екологічні нормативи та стандарти якості навколишнього середовища

Система екологічних нормативів включає: нормативи еколо-гічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюю-чих речовин у навколишньому середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє середовище, гранично допу-стимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування), гра-нично допустимі викиди та скиди у навколишнє середовище забруднювальних хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Екологічні нормативи повинні відповідати вимогам охорони навколишнього середовища та здоров'я людей від негативного впливу його забруднення.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забрудню-вальних речовин у навколишньому середовищі та рівні шкід-ливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздо-ровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть вста-новлюватися більш жорсткі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє середовище.

Екологічні нормативи розробляють і вводять у дію державні природоохоронні органи, органи охорони здоров'я та інші упов­новажені на те державні органи.

Найпоширенішою серед них є гранично допустима концен-трація (ГДК) - така маса шкідливої речовини в одиниці об'єму (в мг на 1 мз повітря, 1 л рідини чи 1 кг твердої речовини) окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний, цілодобовий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає відхилень у нормальному їх функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутніх поколінь.Концентрацію наяв-них у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих домішок на певний час на певній території називають фоновою концентрацією.

Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фоно-вої концентрації з гранично допустимою:

Сф : ГДК ≤ 1,

де Сф - фонова концентрація речовини;

ГДК - гранично допустима концентрація цієї речовини.

За щорічного масового використання близько тисячі нових хімічних речовин загальна їх кількість, що надходить у середо-вище проживання людини, перевищила 4 млн. найменувань. Із них понад 40 тис. мають шкідливі для людини властивості. Нормативи ГДК, що затверджуються Міністерством охорони здоров'я України, встановлені для 600 речовин у повітряному середовищі, 200 - у водному та 100 - у ґрунті.

Усі шкідливі речовини за ступенем небезпечної дії на людину поділяються на чотири класи:

I - надзвичайно небезпечні (нікель, ртуть);

II - високо небезпечні (сульфогідроген, оксид Нітрогену (iV);

III - помірно небезпечні (сажа, цемент); IV

- мало небезпечні (бензин, фенол).

Чим вища шкідливість речовини, тим складніше здійснити захист атмосферного повітря і тим нижчий його ГДК. Для кожної речовини встановлюються два нормативи: максимальна разова і середньодобова концентрація.

Максимальна разова ГДК встановлюється для відвернення рефлекторних реакцій у людини через подразнення органів дихання за короткочасного впливу (до 20 хв.) атмосферних забруднень. Оскільки концентрація забруднень в атмосферному повітрі не є постійною в часі та змінюється залежно від метео-рологічних умов, рельєфу місцевості, характеру викиду, разові проби повітря слід відбирати кілька разів на добу впродовж

20-30 хв. Найвище значення забруднювальних речовин у пові-трі, отримане завдяки аналізові багаторазово відібраних проб, називають максимальною разовою концентрацією.

Середньодобова ГДК встановлюється для запобігання нега­тивного впливу на людський організм протягом цілодобового використання повітря. Середньодобова концентрація визнача-ється як середньо-арифметичне значення разових концентрацій у пробах атмосферного повітря впродовж 24 годин безперервно або з рівними інтервалами між відборами.

Для недопущення викиду в атмосферу понаднормативних об'ємів шкідливих твердих речовин розроблено нормативи гра-нично допустимих концентрацій шкідливих речовин у атмос-фері населених пунктів.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Використовуються два типи ГДК: у повітрі робочої зони (ГДК р.з.) і населеного пункту (ГДК н.п.). ГДК р.з. - це кон­центрація, яка за щоденного 8-годинного перебування (крім вихідних днів) на роботі (не більш як 41 година на тиждень) протягом усього робочого стану не може спричинити захво­рювань чи відхилень у стані здоров'я людей для ниніш­нього та наступного поколінь. ГДК н.п. враховує перебування людей цілодобово. Всі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони порівнюються з максимальними разо-вими (протягом 30 хв.), а в повітрі населеного пункту - із середньодобовими за 24 години. Нормування викидів забруднювальних речовин у навко­лишнє середовище виконується шляхом встановлення гра­нично допустимих викидів цих речовин в атмосферу (ГДВ). ГДВ - це маса викидів шкідливих речовин за одиницю часу від одного або сукупності джерел забруднення атмосфери міста чи іншого населеного пункту з урахуванням пер­спективи розвитку промислових підприємств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, що створює приземну кон­центрацію, яка не перевищує гранично допустимі їх концен­трації для населення, рослинного і тваринного світу, якщо немає більш жорстких екологічних вимог і обмежень. Регламентування викидів шкідливих речовин в атмосферу через ті чи інші джерела здійснюється на основі таких еко­логічних нормативів, як гранично допустимий викид (ГДВ). ГДВ - це маса викидів шкідливих речовин за одиницю часу від одного або сукупності джерел забруднення атмосфери міста чи іншого населеного пункту з урахуванням перспек-тиви розвитку промислових підприємств і розсіювання шкід-ливих речовин в атмосфері, що створює приземну концен-трацію, яка не перевищує гранично допустимі концентрації їх для населення, рослинного і тваринного світу, якщо немає більш жорстких екологічних вимог і обмежень.

Одиниця виміру ГДВ грам на секунду (1 г/с) встановлюється для кожного джерела забруднення атмосфери за умови, що викиди шкідливих речовин від цього джерела і від сукуп-ності інших джерел з урахуванням розсіювання їх в атмос-фері не створять приземної концентрації шкідливих речовин, яка перевищить ГДК.

Різні токсичні речовини можуть чинити подібний несприятли­вий вплив на організм. У таких випадках відбувається ефект сумації, або синергізму. Його мають фенол і ацетон, валеріа­нова і капронова кислоти, озон, діоксид азоту і формальдегід та ін. Наприклад, фонова концентрація ацетону і фенолу - відповідно 0,345 і 0,009 мг/мз, тоді як ГДК ацетону - 0,35, а ГДК фенолу - 0,01 мг/мз, тобто обидві речовини наявні в концентраціях менших, ніж установлені для них ГДК. Однак цим речовинам властивий ефект сумації, тобто їхня сумарна концентрація (0,345 + 0,009 = 0,354) вища, ніж будь-яка з ГДК, установлена для кожної речовини окремо. А це означає, що забруднення повітря перевищує допустимі норми.

За наявністю в середовищі домішок, щодо яких визначено необхідність урахування сумісної шкідливої дії, як критерії для встановлення ГДК використовуються вимоги про вико-нання співвідношення ефекту сумації:

Є-і + l,∙ + i^j> + ■■■ + C∏ > 1 гдк, гдк₂ гдк₃ гдк₄

Нормування скидів забруднювальних речовин у навколишнє середовище виконується шляхом встановлення гранично допустимих скидів речовин із стічними водами у водні об'єкти (ГДС).

ГДС - це маса речовин у стічних водах, максимально допу­стима до відведення з установленим режимом у даному пункті водного об'єкта за одиницю часу з метою забезпе-чення норм якості води у контрольованому пункті. ГДС вста-новлюється з урахуванням ГДК в місцях водоспоживання, асиміляційних властивостей водного об'єкта і оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористу-вачами, які скидають стічні води. Гранично допустима кон-центрація домішок у воді водного об'єкта - це такий нор-мативний показник, який включає несприятливий вплив на організм людини і можливість обмеження чи порушення нормальних умов господарсько-питного, побутового та інших видів водокористування.

Як і для атмосферного повітря, встановлено окреме норму-вання якості води, хоча принцип тут інший і пов'язаний із категорією водокористування:

3.

4. - культурно-побутового призначення (для купання, спорту, відпочинку населення);

5. - рибогосподарського призначення - для збереження і відтворення цінних видів риб, які мають високу чутливість до кисню;

6. - рибогосподарського призначення для інших видів риб. Для кожної з цих категорій встановлено нормативи на якість води у місцях водокористування. Важливими заходами щодо збереження ґрунтів є гігієнічне регламентування їхнього забруднення. Розроблено мето­дичні рекомендації щодо встановлення ГДК хімічних речо­вин у ґрунтах. Гранично допустима кількість (ГДК) речовин, що забруднюють ґрунти, означає частку хімічної речовини, що забруднює ґрунти, і не справляє прямої або опосеред-кованої дії, включаючи віддалені наслідки для навколиш-нього середовища та здоров'я людини.

Нормативи викидів і скидів для підприємства встановлю­ються в сукупності значень ГДВ (ГДС) для окремих діючих і тих джерел забруднення, що проектуються чи підлягають реконструкції. Для останніх нормативи визначаються на різних стадіях проектування об'єктів. Для тих об'єктів, що вводяться в дію, нормативи ГДВ і ГДС повинні бути забез­печені на момент прийняття їх в експлуатацію.

При викидах (скидах) у навколишнє середовище речовин, для яких не встановлено ГДК, органи охорони природи мають право прийняти рішення про зупинення роботи під­приємств або їхніх окремих виробництв. Введення в екс­плуатацію нових виробництв, у викидах (скидах) яких міс­тяться речовини без встановлених ГДК, заборонено.

ГДВ встановлюються для кожного джерела забруднення атмосфери на діючому підприємстві за умови, що викиди шкідливих речовин від одного або сукупності джерел населеного пункту з урахуванням перспективи промисло­вого розвитку і розсіювання забруднювальних речовин в атмосфері не створять приземну концентрацію, що переви­щує ГДК. У разі, коли значення ГДВ з об'єктивних причин на підприємстві не можуть бути забезпечені, виконується поетапне скорочення викидів забруднювальних речовин до значень, які забезпечують додержання ГДВ.

Для неорганізованих викидів і сукупності дрібних джерел (вентиляційні викиди з одного виробничого приміщення) встановлюють сумарні значення ГДВ. При визначенні ГДВ для джерела забруднення атмосфери враховують одержані розра­хунковим або експериментальним методом зна-чення фонових концентрацій забруднювальних речовин у повітрі від інших джерел (у тому числі і від автотранспорту) міста або іншого населеного пункту.