6.1. Екологічні нормативи якості довкілля

Система екологічних стандартів – найважливіша складова природоохоронного законодавства, недотримання яких карається законом.

Екологічні стандарти – єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища.

При нормуванні якості навколишнього середовища передбачено гранично допустимі норми впливу на довкілля. До найважливіших нормативів якості належать:

– гранично допустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу шкідливих речовин (ГДВ, ТПВ);

– гранично допустимі або тимчасово погоджені норми стоків у водоймища (ГДС, ТПС);

– гранично допустимі навантаження відходів виробництва на землю та ґрунти (ГДВ);

– гранично допустимі норми та ліміти щодо вилучення та відновлення природних ресурсів, що випливають з необхідності підтримання рівноваги у природному середовищі;

– гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді ґрунтах (ГДК) на основі яких розробляють нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) і гранично допустимих скидів (ГДС) шкідливих речовин у повітря й воду, орієнтовано безпечні рівні впливу їх на людей (ОБРВ) або гранично допустимі дози впливу шкідливих речовин на людей (ГДД);

– норми гранично допустимої кількості мікроорганізмів та інших біологічних факторів в атмосфері, воді, ґрунті;

– норми гранично допустимих або орієнтованих допустимих рівнів (ГДР, ОДР), гранично допустимих доз (ГДД) для шуму, вібрації, електричних та електромагнітних полів та інших фізичних факторів, які можуть впливати на здоров’я людей та їхню працездатність;

– норми гранично допустимих залишкових кількостей хімічних речовин у продуктах харчування, які встановлюють мінімально допустимі дози (МДД), нешкідливі для людини за кожною використовуваною хімічною речовиною і при їх сумарному впливі;

– норми гранично допустимого рівня або гранично допустимої дози безпечного вмісту радіоактивних речовин у навколишньому середовищі та в продуктах харчування, а також ГДР та ГДД радіаційного опромінення людей;

– нормативи на санітарно-захисні зони та смуги.

Через зміни загального екологічного стану довкілля ГДК, ГДВ і ГДС найнебезпечніших і найпоширеніших забрудників уточнюють кожні 3-5 років з урахуванням посилення негативного ефекту від їхньої спільної дії.

Гранично допустима концентрація хімічної речовини у повітрі робочої зони (ГДК_р.з., мг/м³_.). Ця концентрація при щоденній (крім вихідних днів) роботі в межах 8 годин чи іншій тривалості, але не більше 41 годин на тиждень упродовж всього робочого стажу не має викликати захворювань чи відхилень у стані здоров’я, які можна виявити сучасними методами дослідження в процесі роботи чи у віддалені терміни життя сучасного і наступного поколінь.

Робочою зоною називають простір висотою 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, на якому знаходиться місце постійного чи тимчасового перебування працюючого.

Гранично допустима максимальна разова концентрація хімічної речовини у повітрі населених пунктів (ГДК_м.р., мг/м³_.). Ця концентрація при вдиханні впродовж 30 хвилин не має викликати рефлекторних реакцій в організмі людини.

Гранично допустима середньодобова концентрація хімічної сполуки у повітрі населених пунктів (ГДК_с.д., мг/м³_.). Ця концентрація не повинна чинити прямої чи опосередкованої дії при обмежено тривалому (роки) вдиханні.

Гранично допустимий викид забруднюючих речовин в атмосферу ГДВ - викид при якому забезпечується дотримання гігієнічних нормативів у повітрі населених пунктів за найбільш несприятливих умов розсіювання.

За станом навколишнього середовища повинен здійснюватися постійний контроль, який реалізується такими методами: органолептичними (використання органів відчуття людини), аналітичними (розрахункові та балансові), соціологічним, експертним, хімічним аналізом, приладометричним, біотестуванням та їхнім поєднанням.

Для оцінки якості природного середовища використовуються хроматографи, полярографи, кондуктометри, рефрактометри, кулонометри, потенціометри, іонометри, калориметри, люмінесцентометри тощо.