7.1. Конституція України про охорону довкілля

Забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку України повинне супроводжуватися створенням безпечного стану навколишнього середовища для життєдіяльності людства й кожної людини, опираючись на сучасну правову систему, що базувалася б на гуманних і демократичних цілях і принципах міжнародного права.

У цьому процесі центральне місце належить законодавству з регулювання відносин по використанню природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, забезпеченню екологічної безпеки та юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

Правова охорона навколишнього середовища в нашій країні ґрунтується на Конституції, відповідно до якої земля і її надра, ліси, води, багатства рослинного й тваринного світу є всенародним надбанням, а власником їх є Держава.

Відповідно до Конституції, Верховна Рада України визначає загальні заходи щодо раціонального використання та охорони природних ресурсів.

Підзаконні правові норми (накази, інструкції, технічні норми й стандарти) сприяють виконанню й контролю основних питань в області охорони навколишнього середовища, викладених у Конституції, мають силу законів і становлять наукову основу для встановлення складу порушень.

Охорона природи визначається, як система заходів, спрямованих на підтримування раціональної взаємодії між діяльністю людини й навколишнього природного середовища, що забезпечує збереження й відновлення природних багатств, раціональне використання природних ресурсів, що попереджає прямий і непрямий шкідливий вплив результатів діяльності суспільства на природу й здоров'я людини.

Екологічне законодавство виходить із того, що сучасний стан соціально-екологічного розвитку в країні характеризується різким погіршенням екологічної ситуації на місцевому, регіональному й науковому рівнях.