5.1.2. Громадянське суспільство в угоді про асоціацію між Україною та ЄС

(І. М. Солоненко, Р. Б. Хорольський, Н. В. Шаповалова, М. В. Лациба)

Угода про Асоціацію^[5] між Україною та ЄС, переговори щодо якої наразі тривають, має стати, з одного боку, інструментом поглиблення відносин між Україною та ЄС, а з другого - подальшої трансформації України в державу з плюралістичною демократією і вільною ринковою економікою.

Одним із засобів досягнення цілей інтеграції України до ЄС і демократичної трансформації України є посилення ролі громадянського суспільства в системі відносин Україна — ЄС, зокрема, через участь у реалізації нової угоди. Адже загальновизнаним є той факт, що справжній демократичний устрій та забезпечення добробуту суспільства не є можливими без наявності розвиненого громадянського суспільства. Останнє виконує подвійну функцію: забезпечує підзвітність влади громадянам і надає різноманітні соціальні послуги.

Хоча існує багато визначень громадянського суспільства, автори спиратимуться на визначення, яким оперує Європейська комісія: до громадянського суспільства належать учасники ринку праці, тобто соціальні партнери (профспілки та федерації роботодавців), організації, що представляють соціальних та економічних гравців у широкому сенсі (наприклад, організації споживачів), громадські організації (неурядові організації) та організації на рівні громади, через які громадяни можуть брати участь в організації життя громади (наприклад, молодіжні асоціації чи об’єднання батьків) тощо [499, с.

Важливість участі громадянського суспільства в реалізації нової угоди вимагає, щоб під час переговорів обов’язково було порушене питання про необхідність закріплення положень, присвячених громадянському суспільству. Як стало відомо, Європейський економічний та соціальний комітет (ЄЕСК)^[6] готує свої пропозиції щодо посилення ролі громадянського суспільства у відносинах Європейського Союзу з Україною, у тому числі через закріплення відповідних положень у новій угоді. Зокрема, ЄЕСК пропонує створити двосторонній орган за участі громадянських суспільств сторін.

Автори мають на меті запропонувати, яким чином можна відобразити роль громадянського суспільства в Угоді про Асоціацію між Україною та ЄС.

На нашу думку, закріплення положень про громадянське суспільство суттєво зміцнить потенціал нової угоди. По-перше, поглиблені відносини на рівні громадянського суспільства стануть додатковими засобами посилення співпраці між Україною та ЄС. З цієї точки зору угода має передбачати створення відповідних платформ і каналів для розвитку діалогу і співпраці між якомога ширшим колом представників громадянських суспільств сторін.

По-друге, угода може стати важливим інструментом розвитку громадянського суспільства, і передусім в Україні. Положення угоди мають включити зобов’язання договірних сторін перед громадянським суспільством щодо створення сприятливих умов для його розвитку, зокрема, через створення належного регуляторного середовища, залучення до процесу прийняття і реалізації рішень органами влади, створення каналів соціалізації громадянського суспільства, розвиток інструментів посилення спроможності організацій громадянського суспільства та надання їм фінансової підтримки.

По-третє, громадянські суспільства України та ЄС будуть здатні зробити помітний внесок у реалізацію нової угоди, зокрема, через використання важелів контролю за її виконанням та через ініціювання змін до угоди, що вимагатимуться суспільствами на відповідному етапі розвитку відносин договірних сторін.

Відтак, нова угода не повинна обмежуватися лише спеціальним розділом, присвяченим громадянському суспільству, а має також містити у різних розділах положення, що дозволять відобразити наскрізний характер теми громадянського суспільства.

Роль громадянського суспільства в урядуванні у Європі

Як відомо, у другій половині ХХ століття роль громадянського суспільства у міжнародних відносинах почала набувати усе більшого значення. Нині діяльність громадських організацій у публічному житті країни вважається невід’ємним елементом сталої демократії. Розвиток громадянського суспільства перебуває у центрі уваги міжнародних організацій та об’єднань за участю демократій у Європі. Так, Рада Європи постійно наголошує на необхідності посиленні ролі громадянського суспільства у становленні ефективної плюралістичної демократії і розвиває необхідні для цього інструменти. Рада Європи ще у 1951 році визнала важливість громадських організацій, а право громадян на зібрання та об’єднання гарантовано низкою Конвенцій Ради Європи^[7]. Окремо варто виділити Європейську Конвенцію щодо визнання юридичної особи міжнародних неурядових організацій [508], що була відкрита до підписання країнами- членами Ради Європи у 1986 році і набула чинності у 1991 році. Конвенція забезпечує юридичні підстави для діяльності громадських організацій (більшою мірою міжнародних) на міжнародному рівні. Наступним кроком у визнанні ролі громадянського суспільства стало затвердження Радою Європи “Рекомендацій щодо розвитку та посилення громадських організацій у Європі” у 1998 році та “Основоположних принципів статусу громадських організацій у Європі” у 2002 році. Обидва документи, хоч і не є юридично зобов’язуючими, доповнюють вищезазначену Конвенцію у тій її частині, що стосується діяльності громадських організацій на національному рівні.

Що стосується Європейського Союзу, тут теж останнім часом відбулося значне переосмислення ролі громадянського суспільства, хоча механізми залучення і визнання важливості громадянського суспільства були закладені в основоположні договори ще Європейських Спільнот від самого початку. Так, згідно з Римськими договорами від 1957 року був створений Європейський економічний та соціальний комітет (ЄЕСК) з метою залучення економічних та соціальних груп інтересів до процесу формування спільного ринку (йшлося здебільшого про виробників, бізнес—асоціації та профспілки). Єдиний Європейський Акт (1986), Маастрихтський договір (1992), Амстердамський договір (1997) та Ніццький договір (2000) ще більше посилили роль ЄЕСК як консультативного/ дорадчого органу у прийнятті рішень керівними інституціями ЄС.

Паралельно з роботою ЄЕСК розвивалася низка безпосередніх механізмів впливу на керівні інституції ЄС та інструментів консультацій з боку цих самих інституцій (передусім, Європейської Комісії) з різними групами інтересів. Таким чином, протягом вже років у Брюсселі виникла велика кількість представницьких органів, громадських платформ, що представляли інтереси громадянського суспільства країн— членів ЄС у різних сферах, чи просто комерційних лобістських структур, які намагалися впливати на прийняття рішень і з якими консультувалася Європейська Комісія, хоча процес консультацій не був регламентований у чіткий спосіб з боку Європейської Комісії.

Розвиток політики розширення ЄС протягом 90—х років минулого століття та першого десятиріччя нового століття також свідчить про еволюцію підходів у ЄС щодо громадянського суспільства. У випадку з країнами— кандидатами на вступ з Центрально—Східної Європи існували спеціальні програми розвитку громадянського суспільства в рамках фінансового інструменту Phare. Ці програми, як правило, адмініструвалися спеціально створеними фондами розвитку громадянського суспільства у кожній країні— кандидатові [165].

Визнання важливої ролі громадянського суспільства також знайшло своє відображення у Європейській політиці сусідства (ЄПС), хоча, поки що має більш риторичний характер. Так, у Комунікації Європейської Комісії “Про посилення Європейської політики сусідства” від 4 грудня 2006 року відзначається вагома роль громадянського суспільства в розвитку контактів між людьми/ суспільствами. При цьому наголошується, що участь громадянського суспільства в реалізації ЄПС не повинна обмежуватися лише цим аспектом, а організації громадянського суспільства мають бути повноцінними учасниками процесу реформ через участь у прийнятті рішень, їх реалізації та моніторингу [498]. Далі, у Повідомленні Європейської Комісії “Міцна Європейська політика сусідства” від 5 грудня 2007 року йдеться про те, що “...організація платформи для представлення громадянського суспільства у ЄПС була би бажаним розвитком подій. Європейська Комісія буде заохочувати залучення широкого спектру груп інтересів у моніторинг реалізації Планів дій ЄПС, просуватиме діалог у країнах-партнерах між урядами та громадянськими суспільствами цих країн і намагатиметься залучити усе більшу кількість груп інтересів до процесу реформ” [497]. План дій Україна-ЄС не є достатньо

розвинутим у цьому відношенні, що можна пояснити тим, що він затверджувався ще на початку 2005 року, коли принцип визнання ролі громадянського суспільства ще не був розвинутим у ЄПС. Отже, у Плані дій Україна—ЄС кілька разів згадується розвиток громадянського суспільства, зокрема, в контексті залучення до прийняття рішень та транскордонного співробітництва, але не йдеться про більш конкретні зобов’язання.

Серед практичних кроків у напрямку визнання ролі громадянського суспільства варто зазначити запрошення представників громадянського суспільства ЄС та країн ЄПС до участі у першій конференції ЄПС, організованій Європейською Комісією у вересні 2007 року [509], а також організацію окремої конференції Європейською Комісією для представників громадянського суспільства ЄПС в рамках програми Чорноморська Синергія (Black Sea Synergy) у травні 2008 року у Молдові. Крім того, відчувається зацікавленість Європейської Комісії в оцінці виконання Планів дій в рамках ЄПС з боку громадянського суспільства. Так, у процесі підготовки звіту щодо реалізації ЄПС для кожної окремо країни—партнера, Представництва Європейської Комісії у відповідних країнах провели процес консультацій з місцевими організаціями громадянського суспільства (у Києві, зокрема, відбулися круглі столи у грудні 2007 року — січні 2008 року). Крім того, у січні 2008 року Європейська Комісія оголосила про залучення результатів моніторингу реалізації Планів дій, що його здійснюють організації громадянського суспільства. Зміст звітів щодо країн—учасниць ЄПС, що були оприлюднені у квітні 2008 року, значно покращився порівняно з аналогічними звітами від грудня 2006 року з точки зору рівня деталізації та експертизи, що свідчить про врахування оцінки громадянського суспільства. Насамкінець, варто згадати конференцію, що її організувало Представництво Європейської Комісії в Україні у червні 2008 року, що саме мала на меті обговорити з представниками громадянського суспільства України механізми їхнього залучення до розвитку політики ЄС щодо України.

Отже, згідно з практикою, яка склалася у Європі та Європейському Союзі, зокрема, а також зважаючи на динаміку відносини між Україною та ЄС, є усі підстави для надання вагомої та впливової ролі громадянському суспільстві у новій угоді між Україною та ЄС.

Роль громадянського суспільства

у договірній практиці ЄС з третіми країнами

Договірна практика ЄС з третіми країнами свідчить, що включення положень про розвиток громадянського суспільства та визнання його важливої ролі у розвиткові відносин між ЄС і третіми країнами стало практикою лише протягом останнього десятиліття. У більшості угод між ЄС і третіми країнами (зокрема, з європейськими країнами) відсутні положення про громадянське суспільство. Зокрема, немає цих положень у таких угодах, укладених протягом 1990—х — 2000—х років:

⇒ Угоді про Європейський економічний простір 1993 року;

⇒ Європейських угодах з країнами Центрально— Східної Європи;

⇒ Угодах про стабілізацію та асоціацію з балканськими країнами;

⇒ Євро-середземноморських угодах про асоціацію;

⇒ Угодах про партнерство та співробітництво з пострадянськими країнами.

Швидше як винятки можна згадати Угоду про партнерство та співробітництво з Узбекистаном 1996 року¹, Тимчасову асоціативну угоду про торгівлю і співробітництво з Палестинською автономією 1997 року^{[9] [10], а також Угоду про стабілізацію та асоціацію з Албанією 2006 року[11].}

Натомість досить розлогі положення про громадянське суспільство можна знайти в угодах ЄС з неєвропейськими країнами, що були укладені відносно недавно:

⇒ Угоді про економічне партнерство, політичну координацію та співробітництво з Мексикою 1997 року [503, с. 45];

⇒ Угоді про торгівлю, розвиток і співробітництво з Південно-Африканською Республікою 1999 року [493, с. 3];

⇒ Угода про партнерство з африканськими, карибськими та тихоокеанськими державами 2000 року [523, с. 3] (далі - Котонуська угода);

⇒ Угоді про асоціацію з Чилі 2002 року [492, с. 1].

В угодах ЄС з Узбекистаном, Албанією та Мексикою лише в загальному вигляді проголошується принцип важливості сприяння розвитку громадянського суспільства з боку договірних сторін, а в угоді з Південно-Африканською Республікою цей принцип доповнено поодинокими положеннями щодо можливого інструментарію його реалізації. Натомість у Котонуській угоді та угоді з Чилі положення про громадянське суспільство отримали найбільшого розвитку. Зокрема, на системному рівні вибудовується інструментарій реалізації цього принципу через створення інституційного механізму співпраці громадянських суспільств двох сторін. Саме тому угоду ЄС з Чилі та Котонуську угоду слід сприймати як такі, що мають прецедентний характер і становлять найбільший інтерес для нас.

Місце положень про громадянське суспільство

у структурі угод

Положення про громадянське суспільство здебільшого розміщені у розділі, присвяченому секторальному співробіт­ництву (а в угодах з Мексикою і Південно—Африканською Республікою - лише в цьому розділі)^[12]. У цій частині угоди договірні сторони визначають галузі, у розвитку співпраці в яких вони зацікавлені, та встановлюють кінцеві цілі й засадничі принципи такої співпраці.

Проте угоди, що більш системно регламентують питання про громадянське суспільство, містять відповідні норми також:

— в преамбулі та/або в розділі про загальні положення чи політичний діалог, де декларується принцип сприяння розвитку громадянського суспільства;

— в розділі про інституційну структуру, в якому визначаються інституції та процедури реалізації положень угоди про громадянське суспільство.

Визначення поняття громадянського суспільства в угодах

У договірній практиці ЄС найбільш поширеним є термін “громадянське суспільство” (civil society). Поряд з ним, або як альтернатива йому, вживаються такі терміни як “неурядові організації” (non-governmental organisations), “недержавні організації” (nonstate organisations), “неурядові актори” (non­governmental actors), “недержавні актори” (non-State actors), “неурядові партнери та актори з питань розвитку” (non­governmental development partners and actors).

Загалом угоди ЄС з третіми країнами не містять визначення терміну “громадянське суспільство”, і лише Котонуська угода та Угода про асоціацію з Чилі становлять винятки. Так, Котонуська угода майже вичерпно регламентує, що до “акторів співпраці”, окрім держави на різних рівнях, належать такі недержавні актори, як приватний сектор, економічно—соціальні партнери, включно з профспілковими організаціями, та громадянське суспільство в усіх його формах згідно з національними особливостями. При цьому визнання Сторонами неурядових акторів залежить від тої міри, якою вони відображають потреби населення, від їхніх конкретних повноважень, а також чи демократично і прозоро вони організовані та управляються”^[13]. Окрім того, у Спільній декларації про акторів партнерства, що стосується ст. 6 Угоди, Договірні Сторони заявили, що “...визначення громадянського суспільства може суттєво різнитися відповідно до соціально- економічних і культурних умов у кожній з країн Африки, Карибського та Тихоокеанського регіонів (АКТ). Тим не менше, [Сторони] вважають, що це визначення може

включати, між іншим, такі організації: групи та агенції з прав людини, первинні організації (grassroots organizations), жіночі асоціації, молодіжні організації, організації із захисту дітей, екологічні рухи, фермерські організації, асоціації споживачів, релігійні організації, структури, що надають допомогу (громадські організації, навчальні та дослідницькі установи), культурні асоціації та засоби масової інформації”¹.

Угода про Асоціацію з Чилі менш розлого регламентує це питання: лише на основі аналізу відповідних положень Угоди^{[14] [15]} можна зробити висновок, що поняття “громадянське суспільство” включає партнерів соціального діалогу та громадські/ неурядові організації (“social interlocutors and Non-Governmental Organisations’').

Роль, що відводиться громадянському суспільству угодами

Аналіз угод ЄС з третіми сторонами, а, більшою мірою, Котонуської угоди та Угоди про Асоціацію з Чилі, дозволяє зробити висновок, що роль громадянського суспільства розглядається у двох площинах. З одного боку, розвиток громадянського суспільства є однією з демократичних цінностей, а тому розвиток і зміцнення громадянського суспільства визначаються як одна з фундаментальних цілей співпраці сторін (поруч з такими цілями як підтримка демократії, захист прав людини, належне урядування), або ж як один з ключових засобів реалізації цих цілей^[16]. З другого боку, громадянське суспільство визначається як актор, суб’єкт співпраці. Сторони визнають за громадянським суспільством “доповнюючу роль і потенціал робити внесок” у їхню співпрацю^[17]. З цієї точки зору громадянське суспільство залучається до співпраці як партнер договірних сторін, і його роль полягає в тому, щоб бути засобом посилення ефективності співпраці сторін.

Для того, щоб реалізувати цей потенціал, Котонуська угода та Угода з Чилі надають представникам громадянських суспільств сторін необхідні повноваження, створюють інституційне середовище та передбачають надання необхідних ресурсів. Так, у зазначених угодах представникам громадянського суспільства надаються такі права:

— бути поінформованими та залученими до консультацій про політики і стратегії співпраці, про пріоритети співпраці, особливо в галузях, що стосуються або прямо їх зачіпають, а також про політичний діалог;

— отримувати фінансові ресурси на умовах, встановлених в угоді, та згідно з внутрішніми правилами кожної із договірних сторін для підтримки місцевих процесів розвитку;

- залучатися до участі в реалізації проектів і програм співпраці у галузях, що їх стосуються, або коли ці актори мають порівняльні переваги;

- отримувати підтримку в розбудові спроможності (capacity-building support) у важливих галузях, щоб посилити потенціал цих акторів, зокрема у частині їхньої організації та представництва, а також з метою заснування консультаційних механізмів, включно з каналами комунікації і діалогу, та сприяння стратегічним альянсам¹.

Окрім того, з Угоди з Чилі^{[18] [19] випливає, що громадянські суспільства сторін мають право бути поінформованими про реалізацію угоди та право надавати свої пропозиції щодо покращення реалізації угоди.}

Інституційні механізми

Окремої уваги заслуговують інституційні положення угод, що визначають механізми залучення громадянського суспільства до співпраці між договірними сторонами. Громадянське суспільство не є юридичною особою, а тому інституціалізація механізмів участі представників громадянського суспільства у співпраці договірних сторін дуже важлива. Інакше кажучи, без відповідного інституційного механізму громадянське суспільство не зможе скористатися можливостями, наданими угодою.

Котонуська угода та Угода з Чилі є прикладами двох різних моделей інституціалізації ролі громадянського суспільства. На підставі Котонуської угоди залучення організацій громадянського суспільства здійснюється через двосторонні органи міжурядової співпраці, тоді як на підставі Угоди з Чилі створено спеціальний двосторонній орган, що складається з представників організованого громадянського суспільства. Варто зауважити, що у випадку з Котонуською угодою ми маємо справу з багатосторонніми відносинами, коли партнером ЄС виступає велика група країн. Напевно, для цієї ситуації є неприйнятною модель, що застосована у випадку з Чилі, яка була б занадто складною для втілення у життя хоча б з організаційних міркувань.

Отже, згідно зі ст. 14 Котонуської угоди спільними

органами є Рада міністрів, Рада послів та Спільна парламентська асамблея. Участь громадянського суспільства у співпраці сторін реалізується через Раду міністрів¹ та Спільну парламентську асамблею^{[20] [21]. Так, Рада міністрів “здійснює постійний діалог з представниками соціально—економічних партнерів та інших акторів громадянського суспільства в АКТ та ЄС. З цією метою паралельно з засіданнями [Ради] можуть проводитися консультації [з громадянським суспільством]”[22]. У свою чергу Спільна парламентська асамблея “організовує регулярні контакти з представниками економічно—соціальних партнерів та інших акторів громадянського суспільства АКТ— ЄС з метою отримання їхніх поглядів щодо досягнення цілей Угоди”[23]. Окрім того, окремі положення Котонуської угоди передбачають безпосередню участь представників громадянського суспільства у реалізації конкретних програм, наприклад, щодо регіонального розвитку (ч. 3 ст. 30) чи надання гуманітарної допомоги (ч. 6 ст. 72).}

Згідно з Угодою про асоціацію з Чилі передбачено створення чотирьох спільних органів — Ради з питань асоціації, Комітету з питань асоціації, Парламентського комітету з питань асоціації та Спільного консультативного комітету, а також низки спеціальних комітетів з окремих питань технічного характеру. Участь громадянського суспільства у співпраці сторін реалізується через Спільний консультативний комітет, який передбачає представництво організованих громадянських суспільств договірних сторін. Стаття 10 Угоди встановлює:

“1. Цим засновується Спільний консультативний комітет із завданням допомагати Раді з питань асоціації в сприянні діалогу та співпраці між різноманітними економічно— соціальними організаціями громадянського суспільства в Європейському Союзі та Чилі. Такі діалог і співпраця охоплюють усі економічно—соціальні аспекти відносин між Спільнотою і Чилі, як вони постають у контексті реалізації цієї Угоди. Комітет може висловити свою думку з питань, що виникають у цих галузях.

2. Спільний консультативний комітет складається з рівної кількості членів Європейського економічного та соціального комітету, з одного боку, та членів відповідних інституцій, які займаються економічно—соціальними питаннями в Республіці Чилі - з другого.

3. Спільний консультативний комітет здійснює свою діяльність на основі консультацій з боку Ради з питань асоціації або, в цілях сприяння діалогу між різноманітними соціально-економічними представниками, з власної ініціативи.

4. Спільний консультативний комітет затверджує власні правила процедури”.

Отже, відповідно до Угоди з Чилі інституційний механізм залучення громадянських суспільств до співробітництва сторін побудовано на таких засадах:

— створюється окремий орган (Спільний консультативний комітет), який покликаний сприяти діалогу та співпраці між різноманітними організаціями громадянського суспільства в ЄС та Чилі;

— цей орган формується на паритетній основі з представників Європейського економічного та соціального комітету (ЄЕСК) та відповідних інституцій Чилі, які займаються економічно—соціальними питаннями. При цьому варто звернути увагу на два моменти. По-перше, вирішальний вплив на визначення складу цього спільного органу мають уряди договірних сторін. По—друге, згаданий ЄЕСК є дорадчим органом ЄС (його завдання полягає в наданні Раді ЄС та Європейській Комісії обґрунтованих пропозицій щодо рішень, які ними розробляються або ухвалюються), що складається з представників різних економічних і соціальних складових організованого громадянського суспільства, про що вже йшлося вище^[24];

— компетенція цього органу обмежується “всіма економічно—соціальними аспектами відносин між Спільнотою і Чилі”. Таким чином, угода дозволяє йому втручатися в ті питання, що охоплюються компетенцією Європейської спільноти і мають економічно—соціальний характер;

— цей спільний орган впливає на співпрацю договірних сторін опосередковано - через надання допомоги Раді з питань асоціації, яка є головним органом здійснення співпраці сторін.

Утім Угода з Чилі передбачає можливість ширшого залучення представників громадянського суспільства до двостороннього діалогу і на основі безпосередніх контактів. Згідно зі Статтею 11 Угоди “... Сторони будуть також сприяти регулярним зустрічам представників громадянських суспільств Європейського Союзу та Чилі, включно з академічною спільнотою, соціально-економічними

партнерами та неурядовими організаціями з метою їхньої поінформованості про реалізацію цієї угоди та отримання їхніх пропозицій щодо покращення [її реалізації]”.

Практика залучення громадянського суспільства до розвитку відносин між ЄС та третіми країнами

Практика відносин ЄС з третіми країнами вказує на те, що інституціалізація залучення громадянського суспільства у двосторонньому та багатосторонньому форматі можлива як на основі відповідних міжнародних договорів, так і без цього. Так, наприклад, у відносинах між ЄС та Мексикою існує інституція двосторонніх зустрічей на рівні громадянського суспільства, хоча цей інститут не передбачений угодою між ними [503]. Є й інші аналогічні приклади, про що йтиметься нижче.

Інституціалізація залучення громадянського суспільства на основі положень міжнародного договору

Як вже згадувалося вище, у договірній практиці ЄС найбільш розвинутими з погляду відображення ролі і залучення громадянського суспільства є Угода про Асоціацію з Чилі та Котонуська угода. Якщо у минулому розділі йшлося про зміст відповідних положень угод, у цьому розділі ми спробуємо проаналізувати те, як відповідні положення реалізовуються на практиці.

Отже, Угода про Асоціацію з Чилі набула чинності з 1 березня 2005 р. Відповідно до ст. 11 Угоди Перша і на сьогодні єдина зустріч Спільного консультативного комітету відбулася 29 листопада 2006 р. в м. Сантьяго і мала досить загальний характер.

Що стосується Котонуської угоди, на її підставі було створено Форум громадянського суспільства країн АКТ та ЄС. Перший Форум тривав 3—5 липня 2001 в Брюсселі і зосередився на питаннях участі організацій громадянського суспільства у виконанні Котонуської угоди. Другий Форум відбувся лише через п’ять років, 19—21 квітня 2006 року “з метою полегшення загального політичного діалогу між урядами країн АКТ та неурядовими акторами”. За результатами Форумів ухвалюються Плани дій, однак ці документи носять досить загальний характер, і тому важко судити, наскільки вони виконуються. Ці форуми швидше виконують дорадчу функцію для Європейського Союзу у процесі вироблення політики розвитку країн АКТ.

Інституціалізація залучення громадянського суспільства на основі інших домовленостей

Існує багато прикладів інституціалізації залучення громадянського суспільства до двосторонніх та багатосторонніх відносин ЄС з третіми країнами без відповідного забезпечення такого залучення у міжнародній договірній практиці. Найцікавішим, на наш погляд, є досвід країн-кандидатів на вступ до ЄС (Туреччини та Хорватії), країн Серед-земномор’я (країн, що охоплені так званим Барселонським процесом) та Мексики.

Отже, двосторонні органи на рівні громадянського суспільства існують у випадку відносин ЄС з країнами— кандидатами на вступ. Такі органи нині мають з ЄС Туреччина та Хорватія. Підставою для їх утворення є Повідомлення Європейської Комісії від 2005 року про діалог на рівні громадянського суспільства між Європейським Союзом та країнами-кандидатами^[25], договори про асоціацію або рішення двосторонніх органів політичного діалогу в рамках угод. Так, наприклад, угода про асоціацію між ЄС та Туреччиною передбачає, що “Рада Асоціації вживе усіх необхідних заходів для сприяння співпраці та контактам між Європейським Парламентом, Європейським економічним та соціальним комітетом та іншими органами [Європейської] Спільноти, з одного боку, та Парламентом Туреччини та відповідними органами в Туреччині — з другого”. У випадку з Туреччиною такий орган працює з 1995 року, а у випадку з Хорватією з 2006 року. Підставою для створення останнього є рішення Європейського економічного та соціального комітету, який представляє європейську сторону у ньому. ЄЕСК планує поширити цю практику на інші країни Західних Балкан, що претендують на вступ до ЄС, зокрема, 2008 року має бути створено спільний консультативний комітет з Колишньою Югославською Республікою Македонія на підставі рішення, ухваленого Радою Стабілізації та Асоціації та висновків ЄЕСК.

Від ЄС до спільного органу входять представники ЄЕСК, а від країн кандидатів — аналогічний відповідний орган, тобто орган, до якого входять соціально—економічні партнери (профспілки та роботодавці), а також представники різних громадських організацій. Спільний орган має три основні цілі: інтенсифікувати діалог між організаціями громадянського суспільства з ЄС та відповідної країни, підготувати вступ країни до ЄС на рівні громадянського суспільства та залучити організації громадянського суспільства до процесів, пов’язаних з майбутнім вступом відповідної країни до ЄС. Зазвичай орган зустрічається двічі на рік і складається з рівної кількості членів від ЄЕСК та представників організацій громадянського суспільства країни—кандидата.

Однак те, як такі органи створюються і працюють на практиці, залежить від рівня спроможності та самоорганізації громадянського суспільства країни—партнера. Так, Туреччина пішла більш традиційним шляхом. Спільний

консультативний комітет між ЄС та Туреччиною складається з 18 членів від ЄЕСК та 18 членів від організацій громадянського суспільства Туреччини, що входять до Турецької Економічної і Соціальної Ради. Остання, у свою чергу, об’єднує Конфедерацію асоціацій профспілок Туреччини та Союз Комерційних палат Туреччини.[530] Комітет працює над широким переліком питань: енергетики, малих та середніх підприємств, професійної підготовки,

агропромислових продуктів в митному союзі між Туреччиною та ЄС, соціальними наслідками митного союзу, економічним розвитком в контексті Лісабонської стратегії, правами профспілок тощо. Проблемою залишається те, що аналог ЄЕСК у Туреччині не достатньо широко представляє інтереси громадянського суспільства і, значить, його роль у розвиткові діалогу між організаціями громадянського суспільства ЄС та Туреччини може бути обмеженою. Так, Турецька Економічна і Соціальна Рада - це урядова ініціатива, яка залишається мало функціональною від часу свого створення. ЄС неодноразово наголошував на необхідності її реформи шляхом збільшення кількості представників громадянського суспільства та зміни ролі представників уряду, аби вона могла відігравати більш вагому роль, однак поки що ситуація не змінюється.

Дещо іншим є досвід Хорватії. Тут спільний консультативний комітет між ЄС та Хорватією був створений між ЄЕСК з боку ЄС та Хорватською Економічно-соціальною Радою¹ та Радою для розвитку громадянського суспільства^{[26] [27] з боку Хорватії. З боку Хорватії до спільного консультативного комітету входять шість членів - два представники Хорватської асоціації роботодавців, два представники профспілкових організацій і двох представників організацій громадянського суспільства (Sustaining Community Development /ODRAZ і Union ofAssociations of People with Dystrophy Croatia /SDDH). Комітет має на меті заснувати додаткові форми діалогу між ЄС та Хорватією, сприяти публічній дискусії щодо наслідків членства Хорватії в ЄС та посиленню громадянського суспільства через пожвавлення діалогу між економічними та соціальними групами. Комітет займається економічними та соціальними питаннями, що стосуються угоди про стабілізацію та асоціацію та переговорів про вступ. Як бачимо, у випадку з Хорватією у спільній інституції представлений ширший сегмент громадянського суспільства, що виходить за межі роботодавців та профспілок. Однак і тут відчувається значна залежність від уряду через входження його представників до Ради для розвитку громадянського суспільства.}

Організації громадянського суспільства країн ЄС та країн Західних Балкан також мають змогу налагоджувати багатосторонній діалог в рамках Західно-балканського Форуму громадянського суспільства, що організовується ЄС. Так, 2008 року було організовано другу зустріч Форуму за участю 150 представників в рамках Головування Словенії в ЄС. Темами зустрічі були центральноєвропейська зона вільної торгівлі та договір про Енергетичну Спільноту.

Є і приклади створення двосторонніх та багатосторонніх органів на рівні організацій громадянського суспільства з країнами, що не є кандидатами на вступ. Так, інституалізація діалогу на рівні громадянського суспільства відбувається між ЄС та Мексикою у формі Форуму громадянського суспільства ЄС — Мексика. Форум відкритий для участі представників організацій громадянського суспільства з ЄС та Мексики, таких як неурядові організації, професійні спілки, спілки фермерів, асоціації роботодавців, академічні та соціальні спільноти (університети, дослідницькі центри) та інші актори публічного сектору. Станом на сьогодні вже відбулося дві зустрічі цього органу — 26 листопада 2002 року у Брюсселі та 28 лютого — 1 березня 2005 року в Мехіко. Третій форум запланований на 13—14 листопада 2008 року. Його темами буде політичний діалог, співпраця, торгівля та інституалізація діалогу на рівні громадянського суспільства. У свою чергу ЄЕСК 2006 року запропонував створити Спільний консультативний комітет в рамках Угоди з Мексикою, що буде залучений до розвитку, моніторингу та реалізації угоди між ЄС та Мексикою, та координувати роботу Форуму громадянського суспільства [521].

Іншим прикладом є діяльність багатосторонньої платформи організацій громадянського суспільства з ЄС та країн Середземномор’я - Євросереземноморська неурядова платформа [504] Ця платформа була утворена як мережа організацій громадянського суспільства з усіх країн Євросередземноморського партнерства і зареєстрована як асоціація за законодавством Франції з штаб-квартирою у Парижі 2002 року. Платформа складається з фізичних та юридичних осіб - незалежних від влади неприбуткових організацій, зареєстрованих в країні-члені

Євросередземноморського партнертсва чи потенційній країні - членові (професійні спілки, формальні та неформальні групи). Усього до Платформи входять 92 члени, з них 88 є представниками громадських організацій. Членство базується на підписанні Хартії Євросереземноморської неурядової платформи, в якій викладені спільні цінності, цілі та робочі принципи^[28].

Євросередземноморська неурядова платформа також покликана реформувати Євросередземноморський гро­мадський форум, що був започаткований 1995 року в рамках Барселонського процесу. Форум є місцем діалогу для тематичних, регіональних та субрегіональних мереж, місцевих та національних платформ, і збирається раз на рік у той самий час, що і конференція міністрів закордонних справ країн Євросередземномор’я. Форум збирається за участі великої кількості представників громадянського суспільства з ЄС та країн Середземномор’я і готує конкретні рекомендації і пропозиції для міністерських конференції Євросеред- земноморського партнерства. Наступний такий форум запланований на листопад 2008 року в рамках Французького Головування у ЄС. Форум фінансується з бюджету ЄС, виділеного на Головування тієї чи іншої країни—члена ЄС.

Крім того, в рамках Євросередземноморського партнерства збирається щорічний Саміт Економічних та Соціальних Комітетів, що заснований 1995 року і є дорадчим органом для Європейської Комісії та Ради ЄС. Саміт представлений Європейським Економічним і Соціальним Комітетом та відповідними органами з країн Середземномор’я. Він розглядає такі питання як міграція, зона вільної торгівлі, енергія та водні ресурси, зовнішній борг південних та північних середземноморських країн. За результатами Самміту готуються позиції та рекомендації для міністерських конференцій Євросередземноморського партнерства. Від 2008 року Самміт фінансується в рамках Європейського Інструменту Сусідства і Партнерства.

Отже, інституціалізація співпраці між громадянським суспільством ЄС та третіх країн може здійснюватися у формі спільного консультативного органу, який з боку ЄС представляє ЄЕСК, а збоку третьої країни — його відповідник, що об’єднує роботодавців, профспілки та інші організації громадянського суспільства. Такий орган відіграє дорадчу роль до двосторонніх органів політичного діалогу, що функціонують в рамках угод між ЄС та третьою країною. Через те, що зазвичай соціальний діалог і діалог між урядом та громадянським суспільством є слабко розвиненим в третіх країнах, національні партнери ЄЕСК часто створюються органами, де уряд відіграє значну роль. Туреччина та Хорватія є прикладами такої співпраці.

Слабшою формою інституалізації є громадські форуми, на кшталт того, що існує між ЄС та Мексикою або багато­стороннього громадського форуму країн Середземномор’я. На відміну від спільних консультативних комітетів, утворюваних за участю ЄЕСК, ці форуми набагато репрезентативніші, але водночас їм бракує сталості і спадковості в роботі. Ідеальний варіант — коли спільний консультативний комітет і форум працюють разом, утворюючи різні майданчики для діалогу між громадянськими суспільствами.

Ще однією формою залучення громадянського суспільства третьої країни до вироблення політики ЄС є залучення організацій громадянського суспільства цієї країни до роботи європейських асоціацій і платформ громадянського суспільства, що мають представництва у Брюсселі. Серед найбільш впливових таких платформ можна назвати Європейську Соціальну Платформу (соціальні неурядові організації), CONCORD (неурядові організації, що займаються розвитком), Green 10 (екологічні неурядові організації), HRDN (Human Rights & Democracy Network, правозахисні неурядові організації), Culture Action Europe (former EFAH, організації, що опікуються культурним розвитком), EPHA (European Public Health Alliance, організації, що працюють у сфері охорони здоровя), EUCIS-LLL (European Civil Society Platform on Lifelong Learning, організації, що виступають за навчання протягом життя), EWL (European Women’s Lobby, жіночі громадські організації) тощо^[29]. Ці асоціації та платформи регулярно запрошуються до консультацій інституціями ЄС під час вироблення політики з того чи іншого питання. Варто зазначити, що для участі у таких платформах європейського рівня важливою є самоорганізація громадянського суспільства на національному рівні, оскільки такі пан-європейські платформи складаються з національних платформ країн- членів ЄС (а також країн-кандидатів на вступ), а не окремих організацій. Платформи організацій громадянського суспільства з країн, що не є членами ЄС чи країнами- кандидатами на вступ, можуть бути включеними до загальноєвропейських мереж через співпрацю з платформами з країн-членів, або через співпрацю з окремими європейськими асоціаціями.

Українське громадянське суспільство: хто його репрезентує і який має потенціал до перетворення на потужного актора у розвиткові відносин між Україною та ЄС

Можна стверджувати, що наразі в Україні функціонує досить різноманітний і дієвий “третій сектор”, який перебуває на стадії консолідації та “укорінення”. Тобто, сектор починає усвідомлювати себе як щось ціле з власною ідентичністю - своїми спільними інтересами, спільним баченням розвитку суспільства і консолідованими вимогами до влади щодо бажаної державної політики.

На сьогодні сформована дієва мережа організацій громадянського суспільства по всій території України. Станом на 1 липня 2007 року в Україні зареєстровано біля 40 тисяч громадських організацій, 8 тисяч благодійних організацій, 19 тисяч профспілкових об’єднань, 5,5 тисяч споживчих

товариств, 6 тисяч сусідських товариств. Однак за експертними оцінками [52] суспільно активних і незалежних громадських організацій можна нарахувати до 2,5 тисяч.

Для більшості суспільно активних організацій громадянського суспільства реалізація статутних завдань сприймається як внесок у досягнення більш глобальної мети — побудови розвинутого громадянського суспільства та демократичної, соціальної, правової держави. Громадянське суспільство усвідомлює себе як авангард суспільства і намагається бути активним учасником процесу розбудови держави та суспільних відносин. Значна кількість позитивних демократичних змін у державній політиці України відбуваються за активної участі та лобіювання організацій громадянського суспільства. Актори громадянського суспільства мають досвід об’єднання у громадські платформи і коаліції для вироблення рекомендацій уряду та іншим гілкам влади та лобіювання їх запровадження.

Однак варто вказати на три проблеми, які значно послаблюють вплив організацій громадянського суспільства як на процеси в Україні, так і на розвиток відносин між Україною та ЄС. По-перше, ті групи інтересів, які реально впливають на формування порядку денного та прийняття основних рішень у державній політиці, знаходяться за межами “третього сектору”, а більшою мірою у сфері великого бізнесу. Відтак, той вплив та лобіювання, що його здійснюють організації громадянського суспільства або нівелюється, або лежить у площині “нижчої політики”, тобто рішень більш бюрократичного характеру, які хоча й створюють позитивні прецеденти і закладають основи інституційної пам’яті в органах державної влади, але не впливають на політичні процеси і процес реформ загалом. Ця проблема, зокрема, утруднює процес публічних консультацій та врахування інтересів громадськості у формуванні та реалізації рішень. По-друге, організації громадянського суспільства слабо пов’язані з широкою громадськістю, а відтак не впливають на формування громадської думки. Зазвичай ЗМІ звертаються з коментарями до представників організацій громадянського суспільства лише в контексті висвітлення діяльності політиків. Відсутність серйозного впливу на формування громадської думки свідчить про значну слабкість організацій громадянського суспільства. По-третє, хоча організації громадянського суспільства і мають досвід об’єднання у платформи і коаліції, такі коаліції як правило не є стійкими і тривалими. Таким чином, якщо говорити про громадську платформу, яка могла би якісно і легітимно репрезентувати українське громадянське суспільство у відносинах з ЄС, то її сьогодні не існує.

Які можна виділити сегменти і організації громадянського суспільства України, що могли би активно долучитися до розвитку і поглиблення відносин з ЄС, і за участю яких могли б бути створені двосторонні інституції та платформи на рівні громадянського суспільства? Як вже йшлося вище, єдиної платформи, яка би репрезентувала українське громадянське суспільство наразі немає. Утім, можливо, її не може бути в принципі, адже громадянське суспільство є неоднорідним.

Тим не менше, на сьогодні сформувалися окремі платформи/об’єднання, які тією чи іншою мірою репрезентують ті чи інші інтереси. Отже, маємо Національну тристоронню соціально-економічну раду при Президентові України (НТСЕР), яку було створено Президентом України наприкінці 2005 року [431] До Ради входять представники Кабінету міністрів України, всеукраїнські профспілки та їх об’єднання, всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців - загалом 66 членів. Склад Ради визначається за порядком, встановленим самостійно кожною зі сторін соціального діалогу. Хоча Рада є квазі-громадським органом, оскільки сформована рішенням Глави держави, а до її складу входять представники уряду, тим не менше, іншої платформи, яка би репрезентувала цей сегмент громадянського суспільства - профспілки та роботодавці — в Україні немає. Більш того, Рада вже є партнером ЄЕСК і має налагоджені контакти з аналогічними органами у країнах Європи.

Інша платформа, яку варто виділити, - це Громадська експертна рада при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС, яка була створена 27 червня 2008 року рішенням цього органу. Засади організації та роботи Ради регламентуються відповідним Положенням. Рада налічує 31 члена, які є експертами з різних аспектів європейської інтеграції і представляють активні та впливові аналітичні центри, громадські організації всеукраїнського характеру (тобто, мають розвинуті осередки у різних регіонах України), громадські фонди, що опікуються питаннями дотичними до європейської інтеграції, а також окремі міжнародні проекти у сфері європейської інтеграції. Хоча рада була створена рішенням урядової структури, вона складається виключно з представників громадськості і жоден представник органу державної влади не входить до її складу.

Також в Україні є кілька дієвих громадських платформ у різних сферах, які могли б вже зараз налагоджувати робочі контакти та партнерство як з аналогічними платформами у країнах-членах ЄС, так і з відповідними платформами, що знаходяться у Брюсселі. Тут варто згадати Українську Гельсінську спілку з прав людини, яка була створена у 2004 році, і налічує 15 осередків з різних регіонів України [434]. Спілка є асоційованим членом Міжнародної Гельсінської Федерації з прав людини, а також має налагоджені робочі контакти з такими загальновизнаними організаціями як Amnesty International та Human Rights Watch. Спілка здійснює активну діяльність у напрямку моніторингу дотримання прав людини в Україні (видаються щорічні детальні звіти) та впливу на державну політику. Детальніше її діяльність описана в підрозділі 5.4 “Правозахисна активність громадських організацій”.

Окрім цього, варто згадати Асоціацію агенцій регіонального розвитку України [19], яка була створена у 2001 році і сьогодні налічує вже 43 члени - агенції регіонального розвитку з усієї України. Серед мереж, які працюють у сфері європейської інтеграції, варто виділити Українську асоціацію європейських студій [433], яка має у своєму складі більше 20 регіональних осередків та Мережу проєвропейських організацій України [255], до лав якої належить 41 громадська організація з різних регіонів України. Також варто згадати такі мережі, як Всеукраїнська громадська організація “Мама-86” [70], що опікується питаннями екології та налічує 17 організацій—членів, Комітет виборців України [188], що має 125 відділень різного рівня в усіх регіонах України, а також Всеукраїнська асоціація сприяння самоорганізації населення [99], що налічує 14 осередків. Серед асоціацій, що об’єднують підприємців та виробників варто виділити Європейську бізнес—асоціацію [122] та Раду підприємців при КМУ, які беруть активну участь у виробленні позиції України на переговорах щодо зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Цей перелік є далеко не вичерпним, але він вказує на значний потенціал українського громадянського суспільства до консолідації і про певний рівень готовності до співпраці з європейськими мережами.

Громадянське суспільство ЄС: хто його репрезентує

і яким чином воно може бути залучене до реалізації угоди з Україною?

Громадянське суспільство ЄС, на відміну від українського громадянського суспільства, має більш тривалу традицію, але водночас є надзвичайно неоднорідним і розгалуженим. До громадянського суспільства ЄС можна віднести громадянські суспільства країн-членів ЄС, а також наднаціональне громадянське суспільство, що функціонує у вигляді пан- європейських платформ та мереж. Останні здебільшого представлені у Брюсселі з метою впливу на рішення та діяльність інституцій ЄС.

Що стосується громадянського суспільства країн-членів ЄС, то воно більшою мірою впливає на прийняття рішень національними урядами, які у свою чергу формують політику ЄС. Відповідно, розвиток зв’язків українського громадянського суспільства з громадянським суспільством країн-членів ЄС є дуже важливим, оскільки саме країни-члени ЄС мають визначальну роль у формуванні політики ЄС. Пан- європейські асоціації та платформи громадянського суспільства впливають головним чином на політику і діяльність керівних інституцій ЄС. Як вже згадувалося вище, у Брюсселі працює ціла низка таких платформ у різних сферах, як то права людини, політика міжнародного розвитку, навколишнє середовище тощо. Такі асоціації та платформи регулярно запрошуються до консультацій інституціями ЄС під час вироблення політики з того чи іншого питання. Оскільки Україна не є членом ЄС чи країною — кандидатом на вступ, участь українських громадських платформ у роботі пан— європейських платформ можлива лише у форматі співпраці, а не повноцінного членства. Однак навіть ця можливість на сьогодні не реалізовується у першу чергу через низький рівень обізнаності українських громадських платформ з діяльністю відповідних європейських платформ, а також через низький рівень консолідації українського громадянського суспільства. Згідно з нашою інформацією, станом на сьогодні були встановлені лише попередні контакти за ініціативи саме європейських організацій. Йдеться про ECAS [505] — організацію, що займається більшою мірою посиленням спроможності громадянського суспільства бути ефективним на рівні ЄС, Eurostep [510] - організацію, що налічує 19 членів та опікується міжнародним розвитком та APRODEV — платформа, що займається розвитком і посиленням спроможності громадянського суспільства.

Окрім того, як вже зазначалося вище, існує Європейський економічний та соціальний комітет (ЄЕСК), створений у 1957 році, який позиціонує себе як “місток між Європою та організованим громадянським суспільством”. ЄЕСК налічує 344 члени, кандидатури яких пропонуються урядами країн— членів ЄС і затверджуються Радою ЄС терміном на 4 роки. Члени ЄЕСК представляють різні сегменти громадянського суспільства країн—членів ЄС — роботодавці, профспілки та інші інтереси (представники громадських організацій, що опікуються питаннями навколишнього середовища, прав споживачів, розвитку малого та середнього бізнесу та багатьма іншими питаннями). Зважаючи на те, що роль ЄЕСК визначена установчими договорами ЄС, ЄЕСК часто сприймається як та платформа, що має повне право представляти громадянське суспільство ЄС. Як показує практика, саме за участі і, власне, ініціативи ЄЕСК, створюються двосторонні платформи громадянського суспільства ЄС та третіх сторін. Оскільки у ЄЕСК традиційно домінували перші два сегменти громадянського суспільства — роботодавці та профспілки, партнером з третьої країни часто залучалися аналогічні організації. В Україні такою організацією є згадана вище Національна тристороння соціально-економічна рада при Президентові України.

Зважаючи на різноманітність громадянського суспільства ЄС, а також на множинність каналів впливу цього громадянського суспільства на формування та реалізацію політики ЄС (зокрема, й щодо України), видається за доцільне пропонувати українському громадянському суспільстві максимально розвивати співпрацю і використовувати усі наявні канали. Нова угода між Україною та ЄС своїми положеннями має максимально сприяти цьому.

Пропозиції щодо положень

про громадянське суспільство у новій угоді

На нашу думку, розвиток громадянського суспільства і його залучення до формування та реалізації державних політик/процесу реформ (зокрема, через започаткування практики проведення публічних консультацій з громадськістю) і розвитку відносин між сторонами мають бути включені до переліку цінностей, що їх поділяють Україна та ЄС, і на яких базується співпраця між сторонами в рамках угоди. Відповідні положення можуть бути як частиною преамбули угоди, так і (або) частиною розділу про загальні положення чи політичний діалог. Ця пропозиція базується на тій практиці, що вже склалася у договірній практиці ЄС (про що йшлося вище), а також є логічною у світлі еволюції підходу до ролі громадянського суспільства у ЄС і в політиці ЄС щодо України (в рамках Європейської політики сусідства).

Зважаючи на те, що наразі громадянське суспільство України є недостатньо розвинутим для повноцінного виконання своїх функцій, договірні сторони мають взяти на себе зобов’язання щодо розвитку громадянського суспільства. Україна, зокрема, повинна взяти зобов’язання покращити регуляторне середовище та механізми фінансування громадянського суспільства з державного бюджету (в рамках соціального замовлення і через надання цільового фінансування, спрямованого на посилення спроможності та інституційний розвиток). Відповідні зобов’язання з боку України мають бути чітко артикульовані в новій угоді і, за можливості, деталізовані. Зокрема, має йтися про ухвалення нового закону про громадські організації, який би повністю відповідав європейським стандартам що сформульовані у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам— членам щодо правового статусу неурядових організацій у Європі [355].

Новий закон має спростити та здешевити процедури створення і реєстрації громадських організацій, гарантувати право об’єднання для юридичних осіб, скасувати чинні територіальні обмеження на діяльність організацій, дозволити здійснювати комерційну діяльність, дозволити громадським організаціям діяти в інтересах не тільки своїх членів, але й громад і на благо суспільних інтересів. Окрім того, має йтися про необхідність системного оновлення законодавства, що регулює благодійну діяльність^[30]. Не менш важливим є питання фінансування громадських організацій як основного фактору, що визначає їх стабільність. Відповідно, має йтися про створення правових умов для вільного продажу організаціями своїх соціальних послуг та отримання грантів з державного бюджету, створення державного фонду інституційної підтримки розвитку громадянського суспільства, який міг би надавати гранти з державного бюджету на конкурсній основі; одночасно важливим видається запровадження механізму соціального замовлення або закупівлі державою соціальних послуг в організацій громадянського суспільства.

Зважаючи на те, що нова угода міститиме розлогий додаток з переліком директив ЄС, що їх Україна запроваджуватиме в рамках процесу адаптації законодавства, ми пропонуємо доповнити цей перелік законодавчими актами ЄС, положення яких сприяють діяльності організованого громадянського суспільства в ЄС^[31].

Європейський Союз, у свою чергу, також має взяти на себе зобов’язання реалізовувати політику, спрямовану на посилення спроможності громадянського суспільства України. Досвід політики розширення ЄС пропонує цікаві практики у цьому відношенні: створення фондів розвитку громадянського суспільства (як це було у випадку з країнами Центрально- Східної Європи) та інших інструментів, що сприяють налагодженню горизонтальних контактів, мереж та партнерств на рівні громадянського суспільства (застосовані на прикладі країн Західних Балкан та Туреччини). Їх варто врахувати при виробленні відповідної політики ЄС щодо України.

Інституційний механізм

Як показав вищезазначений аналіз, ЄС має досвід створення двосторонніх громадських платформ як на основі міжнародних договорів з третіми кранами, так і на основі інших домовленостей. У деяких випадках така практика є більш успішна, ніж у інших; також відрізняється формат участі у таких платформах з боку третьої країни (адже з боку ЄС громадянське суспільство, як правило, представлене ЄЕСК). Зважаючи на постійне вдосконалення та створення нових форм співпраці ЄС з третіми країнами, а також зважаючи на реалії відносин між Україною та ЄС, автори цієї доповіді пропонують закласти у нову угоду положення про створення двосторонньої інституції між Україною та ЄС на рівні громадянського суспільства. Безумовно, створення такої інституції є можливим і без наявності відповідного положення в угоді. Тим не менше, наявність відповідного юридично зобов’язуючого положення матиме важливе значення у кількох аспектах. По-перше, цим самим обидві сторони заявлять про своє визнання тієї ролі, яку вже відіграє і має відігравати громадянське суспільство у розвиткові відносин між Україною та ЄС. По-друге, наявність міцних правових підстав для створення і роботи такої інституції буде важливою у разі не дуже сприятливого політичного контексту: вона закладе додаткові механізми контролю за демократичними процесами з боку громадянського суспільства у ситуації, коли політичні еліти з тих чи інших причин не спроможні забезпечити такий контроль. По-третє, нова угода створить новий правовий прецедент, який може бути поширений на інші країни, з якими ЄС бажає поглиблювати свої відносини. Це свідчитиме про реальність регіонального лідерства України.

Щодо можливого формату двосторонньої інституції на рівні громадянського суспільства, то його варто розглядати у двох площинах. По-перше, яким має бути місце такого органу в загальній інституційній структурі реалізації угоди. По-друге, хто має входити до такої інституції як з боку ЄС, так і з боку України?

З першого питання маємо, власне, дві альтернативи: або така інституція має здійснювати дорадчі функції при двосторонніх органах політичного діалогу (Рада з питань асоціації тощо), або вона має бути незалежним і окремим органом, який репрезентує громадянське суспільство та впливає на діяльність двосторонніх органів політичного діалогу. На нашу думку, оптимальним є варіант створення двосторонньої інституції, яка буде автономною інституцією, але матиме дорадчу функцію у тому сенсі, що матиме можливість впливати на формування порядку денного двосторонніх органів політичного діалогу та залучатися до вироблення рішень.

Що стосується складу двосторонньої інституції, то найреалістичнішим сценарієм на сьогодні видається створення спільного органу, що з боку ЄС буде представлений ЄЕСК (інших прецедентів просто немає), а з боку України - його відповідником, тобто органом, що об’єднує роботодавців, профспілки та інші організації громадянського суспільства. Зважаючи на те, що в Україні є Національна тристороння соціально-економічна рада при Президентові України (НТСЕР), у якій представлені роботодавці та профспілки, але немає інших сегментів громадянського суспільства, формат з боку України може виглядати як НТСЕР + 1, де останнє представлене делегатами від інших сегментів громадянського суспільства. Власне, таким є формат, який обрала Хорватія і

про який йшлося вище. Відкритим залишається питання про обрання чи визначення делегатів від організацій громадянського суспільства. Одним варіантом може бути проведення широкого громадського форуму, на якому присутні організації громадянського суспільства визначать своїх делегатів. Другий варіант - створення національної асоціації (можливо, юридичної особи), до складу якої увійдуть різноманітні організації громадянського суспільства, що відповідатимуть наперед визначеним критеріям. Третій варіант - формування представництва від організацій громадянського суспільства на основі нещодавно утвореної Громадської експертної ради при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС. У будь-якому випадку роль держави у визначенні складу делегатів від організацій громадянського суспільства має бути обмеженою.

Насамкінець варто зазначити, що наявність у новій угоді між Україною та ЄС положень про громадянське суспільство та створення інституції за участю організацій громадянського суспільства, не повинні виключати можливості залучення громадянського суспільства на основі інших домовленостей. Більше того, таких домовленостей можна досягнути вже найближчим часом, не чекаючи на підписання та набуття чинності новою угодою, і таким чином підготувати українське громадянське суспільство до тих форм співпраці, що їх передбачатиме угода. Такими домовленостями можуть бути рішення Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС, Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС, домовленості про співпрацю з ЄЕСК та різними європейськими громадськими платформами тощо. Як зазначалося вище, українське громадянське суспільство повинно максимально використовувати усі можливі канали співпраці з ЄС та впливу на розвиток відносин між Україною та ЄС. Отже, має йтися про налагодження співпраці з платформами країн-членів ЄС, які входять до пан-європейських мереж. Через таку співпрацю українські організації громадянського суспільства могли б долучитися до діяльності пан-європейських мереж. Наприклад, румунські громадські організації довгий час брала участь у роботі мережі Concord через польську групу “Заграніца” (http://www.zagranica.org.pl), що мала офіс у

Брюсселі. Також має йтися про налагодження співпраці безпосередньо з пан—європейськими мережами, тобто їхніми штаб-квартирами у Брюсселі. В рамках ініціативи “Східне партнерство”, очевидно йтиметься про створення регіональних громадських форумів за участю організацій громадянського суспільства з ЄС, що також може бути цікавою можливістю. Насамкінець, вже зараз можна говорити про створення платформи для співпраці з ЄЕСК (ЄЕСК вже висловив готовність до створення такої платформи) з метою напрацювання досвіду, який ляже в основу двосторонньої громадської інституції, що ми її пропонуємо створити в рамках угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

5.2.