Суть громадянського суспільства

Поява правової державності обумовлюється розвитком самого суспільства і стала можливою внаслідок формування гро­мадянського суспільства. Громадянське суспільство, у власному значенні, є оборотна сторона правової держави: і громадянське суспільство, і правова держава не існують одне без одного.

Громадянське суспільство становить першооснову людської цивілізації, а його головні суб’єкти — особа, громадяни. Їм відпо­відають різноманітні інтереси й потреби, що протистоять або спів­падають, задоволення яких — невід’ємна передумова їх власного розвитку і розвитку суспільства. Інтереси особи, спільностей лю­дей, їх потреби реалізуються через суспільні відносини та інститу­ти, що становлять структурні елементи громадянського суспільст­ва. Для задоволення власних первинних потреб люди організують матеріальне виробництво. В процесі виробництва між людьми складаються економічні виробничі відносини. Виробничі відноси­ни зумовлюють сферу соціальних відносин, певну організацію станів, етносів, сім’ї та ін. В громадянському суспільстві форму­ються самодіяльні асоціації, об’єднання, зокрема, релігійні, вироб­ничо-корпоративні, наукові, політичні та інші, покликані вислов­лювати і відстоювати інтереси і права громадян, створювати умови для самореалізації окремих індивідів і колективів.

Суттєва єдність громадянського суспільства полягає в одночас­ному існуванні в його межах різнорідних соціальних сил, інститутів, організацій, зацікавлених груп та ін., об ’єднаних загальним прагнен­ням до спільного життя. Та громадянське суспільство — це не ари­фметична сума всіх складових, а інтегральна сукупність, нерозрив­ний зв’язок окремого індивіда з суспільством, з його різноманітними інститутами. До структури громадянського суспільства не входить держава. Але інтереси забезпечення розумного поєднання прав і свобод громадян, життєдіяльності та стабільності суспільства, як си­стеми, вимагають збереження оптимальної рівноваги між державою і громадянським суспільством. Громадянське суспільство — це су­купність суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних та ін.), формальних і неформальних структур, в межах яких має міс­це задоволення різноманітних потреб і реалізація інтересів індивідів та їх груп, тотожних досягнутому рівню суспільного розвитку.

Високорозвинене громадянське суспільство — одна з голо­вних умов стабільності демократичного режиму. Через різнома­нітні добровільні об’єднання громадянське суспільство і народ мають можливість вільно висловлювати свої інтереси і формува­ти свою політичну волю. Громадянське суспільство контролює дії політичної влади, інакше — неминучий гіпертрофований вплив держави на суспільне життя. Слабкість громадянського су­спільства підштовхує державу до узурпації його прав, внаслідок чого відбувається інверсія функцій держави і громадянського су­спільства. В такому випадку держава, окрім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, форму­люючи за нього його завдання, змушуючи суспільство беззапере­чно виконувати державні рішення.

Існування громадянського суспільства визначається рядом умов: це розвинена соціальна структура суспільства, що поро­джує різноманітність інтересів, відносин, організацій, інститутів. Вона вимагає вільної можливості взаємозв’язку, об’єднання ін­дивідів у союзи, партії, рухи на основі гарантованих прав і сво­бод громадян і свободи вибору.

Відсутність тривалий період умов для існування громадянсь­кого суспільства в Україні, в Російській Федерації, Білорусі та інших державах Співдружності призвела до того, що держава за­полонила собою весь суспільний простір. Одержавлення суспіль­ства, насамперед, торкнулося економіки: сталося зрощування влади і власності. Етатизація суспільства, тобто активне втручан­ня держави до його життя, призвела до згубних наслідків у полі­тичній сфері. Відбулося одержавлення практично всіх механіз­мів, що відкривають масам доступ до управління суспільством; зрощування партійного апарату з державним. В духовній сфері сформувався певний тип масової свідомості, охарактеризований як етатистський. Свідомість пронизана страхом перед державою, а страх породжує пасивність громадян та ін. Тому не випадково початок політичних та економічних реформ в Україні, як і в ін­ших незалежних державах Співдружності, пов’язаний з відро­дженням громадянського суспільства, створенням правової дер­жави. В основі економічних рішень лежить програма переходу до ринкових відносин, що ставить своєю метою повернення народу значної частини власності. Право на власність реалізується шля­хом роздержавлення і приватизації, передачі державного майна громадянам і трудовим колективам. Економічна незалежність громадян — основа нормального функціонування громадянсько­го суспільства.