Вчення просвітників про державу і суспільство

В XVIII ст. філософія просвітництва в Україні відо­бражала зміни в суспільно-політичному і економічному житті в Росії. Проте внутрішні процеси стали джерелом, з якого вироста­ло Просвітництво, формувалась соціальна і політична думка, ви­ростали антикріпосницькі та антисамодержавні ідеї, що станов­лять суть соціально-політичних концепцій.

Перехід від феодально-кріпосницьких відносин до капіталі­стичних відносин в Західній Європі і в Росії породжував по­требу утвердження юридичного світогляду, тобто права, зако­нів як юридичної гармонії громадянина, його прав та свобод, що відповідали потребам, суті і проблемам капіталістичних відносин, що розвивалися, капіталістичного способу виробни­цтва. В умовах України просвітителі схвально проголошували феодально-кріпосницькі відносини, що суперечило нормам права. З метою теоретичного обґрунтування юридичного світо­гляду і юридичного способу мислення просвітителі висувають концепцію природного права. Та виникає проблема взаємовід­носин між природним станом людини і її суспільним станови­щем і цивілізацією. Суперечності, що склалися, просвітителі намагаються вирішити по-різному. Відомі в Європі просвіти­телі Жан-Жак Руссо закликає повернутися до природного ста­ну, а Дені Дідро наголошує на ідеї прогресу та непорушності природних прав людини. Розвиваючи концепцію природного права, українські просвітителі дотримувались думки, що зако­ни природного права є тією основою, з якої, як від коріння па­ростки, мають виростати закони суспільства, що звичайно реа­лізуються і справедливі лише ті державні закони, що випли­вають з природних прав людини.