Філософія Григорія Сковороди

В Україні тоді серед просвітителів чільне місце займає Григорій Савич Сковорода — гуманіст, поет, філософ. Народився Григорій Сковорода 22 листопада 1722 року в селі Чернухи на Лубенщині, в сім’ї козака.

Філософія Григорія Савича Сковороди зводилась до основної ідеї, що сутність людини — це дух, думка і серце. Шлях до ідеа­льного суспільства пролягає через серце людини, її мораль, само­виховання, творчу працю. Тема природної людини у творчості Григорія Сковороди, як і в західноєвропейських мислителів-про- світників, — одна з провідних. Філософ осмислює сутність лю­дини з побутового досвіду, яскравого фольклорного надбання народної мудрості. У багатьох творах чітко окреслені три аспекти тлумачення теми природи людини: по-перше, пантеїстичний ас­пект — природність людини як злиття її з первинною природою, тобто натурою; по-друге, соціально-психологічний аспект — природність людини як спрямування життєвої діяльності за її природними нахилами, за внутрішнім законом буття особистості (життя за принципом «хто ти є»); по-третє, природність людини як цілеспрямованість особистості на гармонізацію відносин лю­дина — природа і людина — людина (суспільство). Григорій Ско­ворода палко відстоює рівність між людьми, право кожного неза­лежно від соціального становища на щастя і свободу, вважаючи свободу найвищим досягненням людини. Шлях до ідеального су­спільства, де всі рівні, вбачав у вихованні через самовиховання, на основі праці відповідного життєвого покликання. В ліквідації ненависного світу зла, користолюбства, зажерливості, наживи бачив суть методів вирішення соціальних проблем. Його твор­чість створила міцні передумови для становлення нової українсь­кої літератури. Між тим чомусь Григорій Сковорода бачив, що українському народу загрожувало перетворення в аморфну етно­графічну масу, приречену на денаціоналізацію, але не зважав, ра­хуючи, що все саме собою вирішується. Ідеї Григорія Сковороди хоча і миролюбні, але не пацифічні, за ними стояв той, хто про­буджував народ.