Громадські організації в Європейському Союзі

(В. Г Лавриненко)

Незважаючи на всі думки, які висловлюються в різних колах, про те, що в державах-членах Європейського Союзу не має уніфікованих законодавчих норм, які стосуються діяльності громадських організацій, кожна держава-член має власні законодавчі норми, які регулюють цю сферу, і вони зумовлені історичними, суспільними, культурними або економічними чинниками.

Найбільш розповсюдженою нормою законодавчого врегулювання діяльності громадських організацій є закони. В Австрії функціонування громадських організацій регулюється Законом про асоціації від 1951 року, до якої наразі вносяться зміни. В світлі австрійського законодавства громадські організації мають статус юридичної особи, а також можуть здійснювати господарську діяльність. Громадські організації у Франції здійснюють свою діяльність на підставі так званого “закону 1901 року”, тобто закону, який визначає принципи діяльності асоціацій, які не ставлять за мету досягнення фінансових прибутків. У Голландії принципи функціонування громадських організацій визначає Закон про організації та об’єднання, а у Португалії — декілька нормативно—правових документів, серед них найважливішими є Закон про неурядові організації, які здійснюють свою діяльність для розвитку та Закон про неурядові організації, які здійснюють свою діяльність в сфері охорони довкілля.

В деяких державах-членах громадські організації досягнули суттєвого рівня впливовості в законотворчому процесі.

У деяких державах—членах громадські організації тісно співпрацюють з органами державного управління, підтримуючи їх у виконанні завдань, пов’язаних, зокрема, з реалізацією соціальної та економічної політики. Добрим прикладом може бути Фінляндія. Для фінської влади неурядові організації є постійним партнером, з яким погоджуються всі важливі рішення в рамках громадського діалогу, що ведеться владою і які стосуються соціальної, політичної та економічної сфер у широкому значенні. Уряд, через систему грантів, за допомогою громадських організацій виконує завдання, які стосуються, наприклад, соціального захисту, охорони довкілля та системи охорони здоров’я. Важливою галуззю взаємодії уряду з громадськими організаціями є покращення професійної ситуації жінок та етнічних меншин. Неурядові організації також відіграють суттєву роль у громадському житті Данії та Голландії. Уряд Бельгії встановлює співпрацю з громадськими організаціями на підставі рамкових договорів. Вони укладаються на термін п’яти років у формі конкретних програм, в яких визначаються цілі діяльності та спосіб їх виконання. У Франції було створено установи, які займаються координацією діяльності держави та організацій, що представляють громадянське суспільство.

Характерною рисою діяльності громадських організацій в Європейському Союзі є створення мережі таких організацій, створення патронатних організацій, створення, так званих, платформ спільних дій або дискусійних форумів. В Європейському Союзі наразі функціонує п’ять основних типів громадських організацій, представництва яких знаходяться у Брюсселі:

- організації, які діють у галузі охорони довкілля, що координуються Green G 8;

- організації соціального типу, які координуються

Соціальною Платформою;

— організації, які здійснюють діяльність у галузі розвитку та координуються Комітетом зв’язків неурядових організацій, які здійснюють діяльність у галузі розвитку;

— організації, які займаються захистом прав людини, вони проводять регулярні зустрічі на засіданнях Контактної групи з питань прав людини, що організовуються Amnesty International, FIDH та Human Rights Watch;

— постійно діючий форум громадянського суспільства.

Співпраця інститутів Європейського Союзу з неурядовими організаціями здійснюється як шляхом контактів типу “ad hoc”, так і шляхом участі в роботі комунітарних груп експертів, а також в рамках діалогу, інститути ЄС відкрито сприймають пропозиції зустрічей типу “ad hoc”, особливо на рівні експертів.

Інститути ЄС щорічно виділяють значні кошти для підтримки діяльності громадських організацій (у вигляді субвенцій та кредитів на покриття адміністративних видатків та на фінансування проектів допомоги). Принципи використання громадськими організаціями вищевказаних бюджетних коштів ЄС визначені спеціальними положеннями. Наприклад, для субвенції, яка перевищує 100 тисяч євро, необхідно представити висновок про фінансову ситуацію організації, складений незалежною аудиторською компанією.

Дискусія про роль громадських організацій розпочалася у 1993 році після публікації Європейською Комісією Зеленої книги соціальної політики. В Зеленій книзі вперше питання громадських організацій було порушене в контексті всього Європейського Союзу, а не окремих держав—членів. Зелена книга визначає необхідність змін у функціонуванні суспільства добробуту і системи соціального захисту. Одним із основоположних принципів пропонується децентралізований підхід та підвищення ролі місцевої влади і добродійних організацій. Крім цього, Зелена книга визначає необхідність включення громадських організацій, самоврядних органів, інститутів ЄС, господарчих і приватних партнерів у процес створення програм та прийняття рішень, які стосуються Європейського соціального фонду.

Своєю публікацією Європейська Комісія ініціювала громадську дискусію щодо пропозицій, які містяться у Зеленій книзі. Результати дискусії (зокрема пропозиції від неурядових організацій) були представлені в Білій книзі Європейської соціальної політики. В ній підкреслювалося, що добродійні та інші представницькі організації мають право виступати в ролі консультантів Євросоюзу та відігравати відповідну роль у процесі перетворень. Комісія підкреслила, що необхідно створити механізми, які залучатимуть до участь в еволюції європейської соціальної політики крім соціальних партнерів й інші організації. У зв’язку з цим було запропоновано створити форум, в рамках якого за участю громадських організацій будуть вирішуватися питання соціальної політики.

В 1997 році було опубліковано Комюніке Європейської Комісії щодо просування ролі громадських організацій та фондів в Європі. Цей документ є підведенням підсумків попереднього етапу співпраці комунітарних інститутів з громадськими організаціями.

18 січня 2000 року Європейська Комісія опублікувала документ під назвою “Комісія та неурядові організації — побудова більш сильного партнерства”, в якому Комісія підводить підсумок попереднього етапу відносин з неурядовими організаціями та визначає базу співробітництва на майбутнє. Основними цілями посилення партнерства з неурядовими організаціями визначається необхідність розвитку демократії, потреба залучення окремих суспільних груп до процесу прийняття рішень на рівні Євросоюзу, участь громадянського суспільства в процесі європейської інтеграції у широкому розумінні. Також Європейська Комісія визначає заходи, які мають бути виконані з метою розширення участі неурядових організацій в роботі Комісії, в тому числі у сфері вдосконалення прозорості процесу прийняття рішень та створення кращого доступу до інформації. Проте Комісія не висловила своє думки щодо можливості внесення до Договору норми щодо інституціоналізації громадянського діалогу.

Суттєву роль у співробітництві з громадськими організаціями в Європейському Союзі відіграє Соціально- економічний комітет. У жовтні 1999 року Комітет разом з громадськими організаціями організував перший З’їзд організацій громадянського суспільства, під час якого Комітет заявив про підтримку громадських організацій в їх прагненні внести до договору норму про громадянський діалог. Також було висунуто ініціативу щодо організації два рази на рік форуму діалогу з громадськими організаціями. Соціально- економічний комітет також привернув увагу до потреби проведення громадянського діалогу між європейськими інститутами та громадськими організаціями в країнах— кандидатах.

Громадські організації були запрошені співпрацювати зі З’їздом з питань майбутнього Європи. У своїй промові на відкритті роботи З’їзду 28 лютого цього року голова Валері Жіскар Д’Естен підкреслив, що З’їзд під час своєї роботи буде уважно вислуховувати пропозиції громадянського суспільства, особливо враховуючи думки молоді та громадян країн— кандидатів. На веб—сайті З’їзду було створено спеціальний інтерактивний форум, який саме призначений для організацій, що представляють громадянське суспільство. Відповідальним за контакти З’їзду з громадянським суспільством став заступник голови З’їзду, колишній прем’єр- міністр Бельгії Жан-Люк Деан, який 26 лютого цього року зустрівся з представниками громадських організацій. Під час зустрічі відбулася дискусія щодо майбутнього Європи.

9 травня 2001 року за ініціативою Фундації імені Стефана Баторія та Асоціації заради Форуму неурядових ініціатив було створено Представництво польських неурядових організацій в Брюсселі. Основним завданням Представництва є підтримка польських громадських організацій як активних учасників процесу європейської інтеграції.

Громадські організації в Європейському Союзі надають великого значення процесу розширення Європейського Союзу. Громадські організації в майбутніх країнах-членах після розширення будуть включені до існуючих мереж організацій в ЄС. Це безсумнівно забезпечить зростання значення громадських організацій у Європі та посилить їх можливості впливу на рішення, які приймаються на рівні Євросоюзу. Ще в квітні 2001 року Європейська соціальна платформа опублікувала Заяву щодо розширення (Social Platform Statement on Enlargement). Платформа у розширенні вбачає шанс для зміцнення солідарності між європейськими суспільствами. Вона підкреслює, що процес розширення надає шанс побудови не тільки потужного ринку, але й Європи, побудованої на соціальних законах, яка приносить користь усім громадянам. Підкреслюється необхідність посилення

соціального виміру розширення. “Нова Європа” не може бути спрямована тільки до середовища підприємців, вона повинна приносити користь всім громадянам шляхом збільшення доступу до соціального захисту та системи охорони здоров’я, подолання дискримінації та розширення участі громадян у соціально—політичному житті ЄС.

Таким чином, необхідне встановлення

інституціоналізованого громадянського діалогу за участю громадських організацій нинішніх і майбутніх країн—членів. Отже, розширена Європа має бути створена на базі згоди суспільств, а не тільки міжнародних домовленостей.