Характеристика та організаційна структура Європейського Союзу

Європейський Союз (ЄС) був створений як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) у 1967 р. після злиття Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС, 1951 р.), Римського договору 1957 р.

З 1 січня 1994 р. на основі Маастрихтського договору (1992 р.) ЄЕС стало називатися ЄС. Інтеграційний процес у ЄС йде двома напрямками - всередину і вшир. Інтеграція вшир означає збільшення кількості повноправних членів Союзу й асоційованих членів. На даний час учасниками ЄС є 19 держав Західної Європи (за чергою вступу):

з 1957 р. - Німеччина, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Бельгія; з 1973 р. - Великобританія, Данія, Ірландія; з 1981 р. - Греція;

з 1986 р. - Іспанія, Португалія; з 1995 р. - Фінляндія, Австрія, Швеція. Крім того, у період з 1991 р. по 1995 р. були укладені угоди про економічне і торговельне співробітництво з країнами Східної Європи і колишнього СРСР. У 2004 р. членами ЄС стали 10 країн Центральної та Східної Європи - Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія, Болгарія, Румунія, Словакія, Латвія, Літва, а також Мальта і Кіпр.

Інтеграція всередину означає формування регіонального господарського механізму Західної Європи і розширення сфер, що піддаються міждержавному регулюванню й уніфікації.

Виникнення ЄС мало за мету створення загального ринку і підвищення на цій основі економічної стабільності та життєвого рівня. Договір про ЄЕС визначив послідовність заходів:

1) скасування мита, імпортних і експортних кількісних обмежень, а також всіх інших торговельних обмежень на шляху руху товарів усередині співтовариства;

2) уведення загального митного тарифу і єдиної торговельної політики відносно третіх країн;

3) забезпечення вільного руху факторів виробництва (капіталу і робочої сили), свободи створення філій на території ЄЕС і вільної торгівлі послугами між країнами- учасницями;

4) проведення загальної аграрної і транспортної політики;

5) створення валютного союзу;

6) координація і поступове зближення економічних політик країн-учасниць;

7) уніфікація податкових законодавств;

8) вирівнювання внутрішньодержавних правових норм, що мають значення для загального ринку.

ЄС є свого роду федерацією європейських країн, у якій існують такі ж інституціональні структури, що й у звичайній державі: у ЄС є свій Парламент, Центральний Банк, Палата аудиторів, Суд, Рада Міністрів, що є наднаціональними структурами. Європейський Союз має власний бюджет, що формується по певних принципах і дозволяє фінансувати заходу щодо розвитку інтеграції. Валюта Європейського Союзу - євро, що замінила з 1 січня 2002 р. національні валюти дванадцяти країн, які входили в економічний і валютний союз. На відміну від екю (розрахункової одиниці, що використовувалася тільки в безготівкових розрахунках між центральними й комерційними банками), євро стали офіційними і єдиними коштами платежу в цих країнах. З 1 січня 1999 р. євро використовувалося юридичними й фізичними особами в безготівкових розрахунках, а з 1 січня 2002 р. в обіг були уведені банкноти й монети. Процес централізації фінансових коштів, об'єднання фінансових інструментів і вдосконалювання фінансових інститутів ЄС триває, як і інтеграційні процеси в Європі. Найголовнішим завданням ЄС у найближчому майбутньому є вживання фінансових заходів з майбутнього включення в ЄС країн Центральної й Східної Європи.

Механізм функціонування ЄС ґрунтується насамперед на політико-правовій системі управління, в неї входять як загальні, або міждержавні, органи, так і елементи національно-державного регулювання. Як міждержавні органи управління ЄС виступають:

Рада Міністрів - законодавчий орган. На його рівні приймаються рішення з реалізації єдиної політики ЄС;

Європейська Рада - директивний орган, створений у 1974 р.; до його складу входять глави держав і урядів країн-учасниць ЄС;

Комісія Європейських Співтовариств (КЄС) - виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів. КЄС здійснює контроль за дотриманням митного режиму, за діяльністю аграрного ринку, за податковою політикою та ін.; складається з 20 чоловік;

Європейський Парламент - представницький, консультативний і

контролюючий орган, обирається з 1979 р.

Суд Європейських Співтовариств - вищий судовий орган, покликаний забезпечувати виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім перерахованих існують і інші владні структури. Наприклад, спільні

фінансові інститути:

Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР), що надає фінанси для стабілізаційних фондів Стабекс (фонд стабілізації доходів від експорту) і Сисмін (фонд стабілізації видобувної промисловості), надає надзвичайну допомогу у випадку природних лих, фінансує допомогу біженцям і структурні перетворення в країнах, що здійснюють економічні реформи;

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), головним завданням якого є сприяння вирівнюванню рівнів економічного розвитку країн-членів ЄС шляхом фінансування проектів державних структур у менш розвинутих країнах союзу, а також підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в області транспорту, зв'язку, охорони навколишнього середовища, енергетики;

Європейський соціальний фонд орієнтації і гарантування сільського господарства

(ФЕОГА); різного роду комітети, комісії, підкомісії.

У рамках ЄС сформований єдиний правовий простір. Правові документи, прийняті міждержавними органами ЄС, підрозділяються на дві категорії:

первинне законодавство, що включає міждержавні угоди про створення і розширення ЄС, а також інші угоди, що стосуються функціонування Союзу;

вторинне законодавство, представлене: регламентами; директивами;

законодавчими актами, що містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн-членів ЄС; рішеннями; рекомендаціями і думками.

19.1.