20. Філософія Нового Часу: від антропоцентризму до наукоцентризму

Передумови та основні риси філософії Нового часу.

Історичними передумовами формування філософії Нового часу є утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукова революція XVI—XVII ст.

Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство.

В цей час складалися два неначе протилежні напрями в теорії пізнання — емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм проголошує, що наукове пізнання отримує основний зміст від чуттєвого досвіду, у знаннях немає нічого, чого раніше не було б у чуттєвому досвіді суб’єкта пізнання.

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачала в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології.

У Новий час матеріалізм виник спершу в Англії. Його представниками були Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк та ін. Матеріалізм цього часу — це матеріалізм, який спирався на великі відкриття природничих наук. Новий лад вимагав нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об’єктивно підвів до вивчення світу в його конкретності. Матеріалізм XVIII ст. мав переважно метафізичний характер. Це була ознака тогочасної філософії.

Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм уважали математику, а головними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність і суттєвість. Раціоналізм протистоїть ірраціоналізму й емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють чи підтримують як матеріалісти (Спіноза), так і ідеалісти (Лейбніц). Основним представником раціоналізму є дуаліст Декарт.