11. Філософські погляди Пітагора та пітагорейців.

Піфагор — особистість суперечлива, у його поглядах тісно перепліталися елементи міфології, магії, релігії, філософії і науки. Піфагорейський союз був закритою, таємною організацією зі строгим статутом; він культивував розмірений, споглядальний спосіб життя, який випливав з уявлень про Космос як про упорядковане, гармонійне, системне ціле, осягнути яке дано не всім, а тільки обраним, тобто тим, хто сприйняв особливий спосіб життя споглядальника — мудреця, який перебуває у стані самозаглиблення, самовдосконалення.

В основі піфагорейського філософського вчення лежить принцип: основою всього існуючого, і Всесвіту в цілому, є елементи чисел. За свідченням Арістотеля, в основу розуміння всього сущого піфагорейці поклали не просто числа, нехай навіть і метафізично осмислені як сутності, як внутрішня основа всього сущого, а "елементи числа", тобто вихідні начала, принципи самого числа, що мають явно виражений характер і зміст. Згідно з поглядами піфагорейців, першим таким началом, принципом числа є монада — одиниця не арифметична, не дискретна, а одиниця як логічний принцип тотожності, рівності числа й речі самим собі. Відношення цієї досконалої абстрактної одиниці, одиниці як власне тотожності, до арифметичних чисел і до конкретних речей піфагорейці виразили в понятті "наслідування". Як числа, так і окремі речі "наслідують" одиницю, яка є їх принципом.

Крім монади як верховного принципу чисел і речей, піфагорейці виділяли діаду. Монаду вони розуміли як безмежну, невизначену матерію, тоді як діада, невизначена двій ця, означала в них прямо протилежне тлумачення монади й діади: "Монада — батько, невизначена діада — мати чисел". Замість безмежного як єдиного, вони ввели подвійність і виводили безмежне з великого й малого.

Спираючись на вихідні принципи монади й невизначеність діади, піфагорейці приходять до принципу трійці. У трійці досягає свого завершення монада. Вона являє собою єдність монади й невизначеної двійці, тому що монада, проходячи через невизначену діаду й зв'язуючись із нею, дає трійцю, тріаду. Тому трійцю піфагорейці трактують як перше досконале число.

Від тріади піфагорейці переходять до тетради, принципу чотирьох, що є подальшим розвитком і завершенням принципу тріади. Тетрада, або четвериця, вважалася в піфагорійців священним числом, причому найважливішим порівняно з іншими. Аналізуючи зміст поняття тетради, намагаючись усвідомити її значення, відразу приходить на думку уявлення давніх греків про чотири елементи (стихії), чотири частини світу й т. д.

Нарешті, від принципу четвериці піфагорейці переходять до декади, священного числа, що є іншою формою четвериці. Декада являє собою завершене і, зрозуміло, найбільш досконале число. Ці принципи споконвічно існують не в людській свідомості (хоч і можуть усвідомлюватися суб'єктивно), а є об'єктивною сутністю чисел і речей, тобто піфагорейці не відокремлюють чисел від речей і вбачають у числах власне самі речі.