60. Мова як засіб комунікації та пізнання

Своє відношення до інших людей та світу кожен здійснює не лише практично, а й висловлює за допомогою мовних засобів. Мова постає перед нами як справжній і значущий світ, вона безпосередньо з повсякденним життям, вживається в буденному та діловому спілкуванні, «звучить» у нашій свідомості під час мовчазного міркування.

Мовна тематика окрім мовознавства здавна входила в коло філософських інтересів. Велика кількість мислителів намагались розглядати таке явище як мова, визначити його значення. До таких вчених зокрема належать Ф. Соссюр, який доводить необхідність розрізнення мови та мовлення, виходячи з того, у мовленнєвій діяльності є дві сторони – індивідуальна та соціальна. Перша пов’язана з мовленням(саме спілкування, вираження думки, це вербальне, мовне спілкування, самовираження), друга з мовою(знакова система; знаки – це слова, звуки, морфеми, словосполучення, фразеологічні одиниці). Соссюр також вказує на зв’язок мови й мислення( «мова-аркуш паперу, лицевий бік – думка», зворотній бік – слово»)

Значний внесок в пізнання такого явища як мова зробии Л. Вітгенштейн, який каже про взаємозв’язок між дійсним станом речей та формою їх вираження в мові та Дж. Остін, якого цікавить вивчення відносин між користувачем мови та лінгвістичним виразом.

Мова є специфічно людським засобом спілкування, що існує об’єктивно в духовному житті людського суспільства і становить собою систему знаків, які функціонують як засоби такого спілкування. Мова виникла у процесі становлення самої людини як суспільної істоти, у процесі спільної трудової діяльності. Мова — суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків.

Вимовлювані комплекси звуків, якими позначалися певні об’єкти, набували певного значення, ставали спільними для людей засобами обміну думками. Мова є системою знаків, що мають соціальну природу, яка створилася й закріпилась у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства. Іншою функцією мови, що зумовлюється потребами людського спілкування та розвитком її граматичної будови, є вираження змісту предмета інформації. Ця функція забезпечує можливість формулювання думки і передачі змісту повідомлення.

Охарактеризовані основні елементи та функції мови стають засобом спілкування, засобом обміну думками за умови, що відбувається процес мовлення між людьми.

Сутність мови найбільш зримо, чітко виявляється через аналіз співвідношення природних і штучних мов. Природні мови — це національні, "материнські" мови, як їх називають майже всі народи. Природною називається така мова, такий засіб існування думки, основою якого є вже згадане слово, що як засіб спілкування виникло разом зі становленням, формуванням людини протягом еволюції тих тілесних органів людини, які перетворили звуки на тональність слів. Їй характерні такі функції як інформаційна, комунікативна, пізнавальна, емоційна та такі властивості як універсальність, багатозначність. Проте мова людини як творчої істоти має і штучний характер. Штучною мовою прийнято називати такий спосіб спілкування, який має допоміжне значення, не замінюючи природні мови у повному обсязі: есперанто, мова кібернетичних пристроїв, мова дорожніх знаків, азбука Морзе, різного типу системи сигналізації, попереджень, а також формули, графіки, схеми, коди, шифри тощо.

Окремою проблемою є питання двомовності (чи навіть багатомовності). Адже в кожній національній мові є такі виразні засоби, слова та словосполучення, які відображають менталітет народу, особливості його світорозуміння, його душі. Тому відомий вислів "Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина" є особливо актуальним для сучасного людства.

мова є засобом розуміння світу. Видатний німецький філософ XX ст. М. Хайдеггер говорив, що мова — це домівка буття. спосіб життя людей зумовив формування мови, котра, у свою чергу, зумовлює формування певного типу свідомості (те, що ми називаємо ментальністю).

Український мовознавець Потебня розглядав мову насамперед як засіб упорядкування людиною вражень від довкілля, як інструмент пізнання світу. Слово несе не тільки значення предмета, а і попередній досвід особи та нації. Мова – явище соціальне. М. – засіб самовизначення культури, нації, механізм збереження і трансляції культурних символів, засіб накопичення, зберігання і передачі набутих знань.