54. Проблема істини в теорії пізнання

Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання, до якої спрямована вся гносеологічна проблематика. Всі філософські напрями та школи в різні часи намагалися сформулювати своє розуміння природи і сутності істини.

Істина – адекватна інформація про об’єкт(ним може бути і сам суб’єкт), отримана завдяки його чуттєвому чи інтелектуальному осягненню або завдяки свідченню(повідомленню) про нього. Найхарактернішою ознакою цієї інформації є її достовірність. Цінність будь-якого знання вимірюється його істинністю.

Специфіка сучасного розуміння істини полягає в тому, що:

· Дійсність відображена в істині, трактується як об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище

· Пізнання та його результат – істина нерозривно пов’язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці.

Сучасна матеріалістична теорія пізнання конкретизує традиційну концепцію істини через діалектичний взаємозв’язок понять – «об’єктивна істина», «абсолютна істина», «відносна істина», «конкретність істини», «заблудження».

Сучасна матеріалістична гносеологія, розглядаючи пізнання як суспільно-історичний процес, наголошує, що істина є також історично зумовленим процесом.

Рух людського пізнання відбувається в напрямі оволодіння абсолютною істиною(такий зміст людських знань, який буде тотожний своєму предмету і який не буде спростований подальшим розвитком пізнання та практики), що складається з суми відносних істин(знання, яке правильно, але неповно відображає дійсність). Кожен новий етап пізнання обмежений рівнем розвитку науки, умовами життя суспільства, що роблять наші знання відносними, тобто неповними, приблизними.

Найважливішою характеристикою істини є єдність в ній об'єктивного і суб'єктивного. Істина об'єктивна за своїм змістом і суб'єктивна за формою вираження. Недарма ж наукові висновки, зроблені незалежно один від одного різними вченими, мають у кожному конкретному випадку специфічне вираження. Однак об'єктивність істини підкреслює ту обставину, що вона висловлює таке знання, зміст якої не залежить ні від людини, ні від людства.

Істину характеризує і така властивість як її конкретність. Воно – свідчення того, що про об'єкт судять на підставі його реальних зв'язків. Істина конкретна в силу того, що вона відбиває об'єкт або яку-небудь із його сторін в певних умовах місця – часу, певних межах. Нехтування цими межами може перетворити наші знання з істини на заблудження, яке також є таким лише в певних межах. Це особливо важливо мати на увазі при застосуванні висновків тієї чи іншої загальної теорії до конкретних ситуацій. Не менш важливий конкретно-історичний підхід при дослідженні соціальних явищ: суспільство змінюється надзвичайно швидко, і будь-які його характеристики поза зв'язків і відносин настільки ж беззмістовні і безглуздий як і стосовно зв'язків та відносин, зміни яких не враховується.