Парламентаризм
Однією з найбільш розповсюджених форм управління державою є парламентаризм. Парламент походить від французького слова parlament, parler, що означає говорити, і від англійського — parliament, що означає представницький, законодавчий орган, що обирається.
Парламентаризм — це реальна практика і певна ідеологія, що встановилася в конкретній державі. Парламентаризм водночас є і засіб контролю над адміністративними органами, і авторитет, який визнають всі інститути управління суспільством.Парламентаризм має давню історію. Ще в XIII ст. в Англії виникає перший парламент як орган станового представництва. Та реальне значення парламент набуває тільки в ХУН—ХУШ ст., коли в ході буржуазних революцій в Західній Європі створюються представницькі органи управління державою. В США та ряді інших країн Америки парламент називається конгресом, в Туреччині — великими національними зборами, в Україні, Білорусі та інших — Верховною Радою, в Швеції — риксдагом тощо. Поява парламенту засвідчила про практичне здійснення принципу розподілу влади, за якого законодавча влада набуває незалежності в формі представницького інституту. Виняткову роль, пов’язану з прийняттям і виробленням законодавчих актів, в механізмі державної влади виконує парламент. Його статус і повноваження регулюються конституцією. Політична місія парламенту зв’язана з реалізацією корінних інтересів панівних політичних сил.
Поняттям парламентаризм охоплюється вся сукупність механізмів практичної діяльності парламенту, специфіка структурного поділу, обсяг компетенцій, способи, методи легітимізації, форми взаємодії з іншими структурами управління, а також зв’язки і відносини з виконавчою і судовою владою. Парламентаризм — це різноманітні форми управління державою в демократичних республіках із сильною президентською владою (США), в республіках з помірною президентською владою (Франція, Україна), в країнах зі слабкою президентською владою (Австрія, ФРН, Італія та ін.) або навіть в конституційних монархіях (Великобританія, Бельгія, Голландія, Швеція, Данія, Іспанія та ін.).
Життєздатність і дієвість парламенту залежать не тільки від нормативно-конституційних положень і способів їх легітимації, але й від результативності парламентської практики, від зв’язку парламенту з різноманітними групами виборців, від відповідності нормативних документів, що приймаються ним, правам і свободам громадян. В парламентаризмі величезну роль відіграє механізм взаємодії парламенту з інститутами виконавчої та судової влад. Прояв на практиці політичного плюралізму, коли виробляються компроміси і консенсуси та забезпечується цивілізована рівновага в суспільстві, і є практичною діяльністю парламенту. Парламентаризм, по суті, є спосіб встановлення суспільного договору політичними засобами, коли різноманітні суспільні групи, соціальні спільності, верстви, що мають різноманітні, властиві тільки їм інтереси, домовляються між собою про певний баланс, рівновагу та погодженість інтересів. Парламентаризм є і засобом природного відбору політичних лідерів, політиків-професіоналів, що володіють глибокими знаннями з різноманітних проблем суспільного життя.Різноманітність парламентаризму як форми правління визначається наявністю певних факторів. Якщо форма держави — президентська республіка, то і парламентаризм президентський, якщо — парламентсько-кабінетна республіка, то й кабінетний парламентаризм, якщо — конституційна монархія, то й монархічний парламентаризм (існує там, де монархія реально бере участь в управлінні державою). Якщо в державі двопартійна система, то в парламенті представлені дві ведучі політичні партії: правляча і опозиційна (Великобританія, Канада, США). Якщо в державі двоблокова система, то і парламент складається з двох блоків, що створюються з багатьох політичних партій: блок, який править, і блок опозиційний (Швеція, ФРН). Якщо для управління державою характерна багатопартійна система, то і парламент багатопартійний (Польща, Україна, Італія, Бельгія, Голландія та ін.). Структура парламенту також різноманітна: двопалатний парламент (США, Великобританія, Франція, Японія, Канада, Росія та ін.) і однопалатний — Данія, Швеція, Україна, Білорусь та ін.
Еще по теме Парламентаризм:
- 53. формирование партийно- политической системы в Англии. Кризис парламентаризма в 19-20 в. Реформа парламента 1911г.
- причины, ход и итоги революции 1918 г. В германии.
- Делегированное законодательство и принцип разделения властей
- 3.2. Проблеми взаємовідносин прокуратури з органами законодавчої і виконавчої гілок влади і місцевого самоврядування
- Место и роль политических партий в политической системе общества
- 31.Средневековое общество и политические институты.
- Роль держави у вирішенні етносоціальних проблем України
- Полит. сист. Р. империи нач. ХХ вв.
- Демократические политические режимы
- Веймарская республика: от правового государства к фашизму
- 38. Политическая сфера жизни общества.
- 24. Государство и политические партии.
- Развитие конституционной монархии в Англии XVIII — начала Х1Х в. Кабинет министров. Ответственное правительство.