Судова влада

Судова влада (поряд із законодавчою та виконавчою) є однією з трьох гілок державної влади, необхідною умовою реалі­зації принципу поділу влади у демократичній правовій державі, покликана запобігти можливості змови або протистояння двох інших гілок влади, створювати перепони виникненню диктатури у її тоталітарній або авторитарній формах.

Основними функціями судової влади є конституційне, адміні­стративне, цивільне, кримінальне та ін. судочинство у формі роз­гляду і вирішення судами відповідних справ. З одного боку, суд регулює конфліктні ситуації у суспільстві, чим підтримує право­порядок, додержання норм Конституції усіма громадянами та су­спільними інститутами, з іншого, маючи виключне право тлума­чення конституційних норм, суд визначає політичні організації та форми політичної діяльності. Щоб виконати цю досить складну функцію, суд має займати автономне становище до органів дер­жавної влади й управління. Забезпечується це високими кваліфі­каційними вимогами, порядком призначення суддів.

У США федеральні судді призначаються президентом за зго­дою Сенату, у Франції — президентом, у Великобританії — мо­нархом за поданням прем’єр-міністра або лорд-канцлера. Полі­тична самостійність суддів забезпечується гарантованістю їх перебування на посаді. Британські судді вищих судів можуть бу­ти зміщені тільки на вимогу обох палат парламенту, у Сполуче­них Штатах потрібно застосувати досить складну процедуру ім­пічменту судді, у Франції проголошено незамінюваність суддів.

Особливо важливу роль у межах судової влади має інститут конституційного нагляду, що стежить за відповідністю законів і актів управління національним конституціям. У Франції і Німеч­чині створені спеціальні органи — відповідно, Конституційну раду та Федеральний конституційний суд. Якщо Конституційна рада лише здійснює вищу юрисдикцію політичного характеру, то Федеральний конституційний суд має більше повноважень, беру­чи участь у вищому державному управлінні.

Основними принципами правосуддя у більшості країн світу є: незалежність судів і суддів та підпорядкування їх лише націона­льній Конституції і законам; рівність громадян перед судом і за­коном; право громадян на кваліфіковану юридичну допомогу; до­вічність (безстроковість) обрання або призначення суддів; загальність судочинства; поєднання колегіальних та одноособо­вих засад у розгляді і вирішенні справ; державна мова судочинс­тва; недоторканність суддів; гласність судочинства; презумп­ція невинності; неприпустимість зворотної сили закону тощо. Порядок розгляду справ у суді називається судовим процесом. Кожний вид судового процесу — конституційний, адміністра­тивний, цивільний, кримінальний та ін. — складається з ряду ста­дій. Здійснення судочинства регулюється процесуальним законо­давством: цивільно-процесуальним, кримінально-процесуальним тощо. Зі справ, що розглядаються і вирішуються судом, вино­сяться вироки, рішення, ухвали. Вироки — звинувачувальні або виправдальні — виносяться з кримінальних справ, з інших справ виносяться рішення і ухвали.

У відповідності із діючим законодавством, судову владу в Україні здійснюють виключно суди. Судову систему як систему спеціальних державних органів, що здійснюють судову владу, становлять Конституційний суд України, загальні та арбітражні суди.

Конституційний суд України є єдиним органом конституцій­ної юрисдикції, завданням якого є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій території України. Конституційний суд також належить до принципово но­вих державних інстанцій незалежної України, почав приймати конституційні подання і конституційні звернення до розгляду лише з 1 січня 1997 року. Конституційний суд складається з 18 суддів, яких порівну (по 6) призначають Президент, Верховна Рада та з’їзд суддів України. Такий порядок призначення суддів введено у деяких інших країнах (Болгарія, Італія). Проте призна­чення третини складу Конституційного суду саме найвищим ор­ганом суддівського самоврядування — з’їздом суддів, є унікаль­ним у світовій державно-правовій практиці явищем.

Традиційним повноваженням Конституційного суду є вирі­шення питань конституційності (відповідності Конституції Украї­ни) певного кола правових актів: законів та інших актів Верхов­ної Ради, актів Кабінету міністрів та актів Верховної Ради Авто­номної республіки Крим. Поширеними є повноваження Консти­туційного суду вирішувати питання про відповідність Конститу­ції діючих міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість.

Досить звичайним є повноваження Конституційного суду вирішувати питання про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення з поста Президе­нта в порядку імпічменту. Конституційний суд України об’є­ктивно визначає відповідність процедурі дій (або відсутність дій) органів і посадових осіб, визначених Конституцією. Що ж до повноважень, які характеризують виключно вітчизняний до­свід, то до них віднесено, насамперед, надання висновку про відповідність законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам її статей 157 і 158. Основний Закон допускає у такому випадку лише матеріальний контроль, тобто контроль за конституційністю змісту законопроекту.

На відміну від органів конституційної юрисдикції в інших державах, у складі яких є територіальні автономії, Конституцій­ний суд України уповноважений не тільки вирішувати питання конституційності правових актів представницького органу авто­номії (Верховної Ради Автономної республіки Крим), а й визна­вати його дії або відсутність необхідних дій такими, що порушу­ють Конституцію і закони України. Верховна Рада України на основі відповідного висновку Конституційного суду може дост­роково припинити повноваження представницького органу авто­номії. За Конституцією, найвищим судовим органом системи су­дів загальної юрисдикції є Верховний суд України. У відповідності з нормами Основного Закону, голова Верховного суду України обирається і звільняється з посади Пленумом Вер­ховного суду таємним голосуванням. Судді обираються Верхов­ною Радою України. Верховний Суд України діє у складі плену­му Верховного суду, судової колегії в цивільних справах, судової колегії в кримінальних справах і військової колегії. Як найвищий судовий орган держави, Верховний суд здійснює нагляд за судо­вою діяльністю загальних судів; у передбачених законодавством випадках розглядає справи як суд першої інстанції, у касаційному порядку, в порядку нагляду та у зв’язку з нововиявленими обста­винами. Верховний суд України узагальнює судову практику, виносить матеріали узагальнення на розгляд Пленуму Верховно- го суду, який у своїх постановах дає роз’яснення застосування судами законодавства в процесі судочинства.

Обласні і прирівняні до них суди є апеляційною інстанцією у справах, розглянутих у першій інстанції районними (міськими) судами, і розглядають ці справи колегіальним складом суддів у судових колегіях в цивільних, адміністративних і кримінальних справах. Розглядають у першій інстанції кримінальні справи про злочини, за які може бути призначена виняткова міра, та злочини, вчинені окремими посадовими особами, для чого створюються суди присяжних.

Районні (міські) суди розглядають як суди першої інстанції усі цивільні та адміністративні справи одноособово та кримінальні справи одноособово або колегіально у складі трьох професійних суддів. У судах районного (міського) рівня застосовується спеці­алізація суддів. Відповідно до законодавства України про судо­устрій, військова колегія Верховного суду України здійснює на­гляд за судовою діяльністю військових судів, що діють у Збройних силах України.

Здійснюючи правосуддя, суди захищають права і законні інте­реси громадян, юридичних осіб і держави. Суди є незалежними у своїй діяльності, підпорядковуються тільки закону. Будь-яке втручання у здійснення правосуддя забороняється. Судові рішен­ня не підлягають перегляду інакше, як судом, і у встановленому законом порядку. Судді є недоторканними, незалежними і підпо­рядковуються тільки закону. Судовий нагляд за законністю судо­вих рішень загальних і арбітражних судів здійснюється, відпові­дно, Верховним судом України та Вищим арбітражним судом України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Обов’язковою умовою формування в Україні демократичної правової держави, здійснення реального верховенства права є проведення судово-правової реформи, основним завданням якої повинно стати становлення сильної, дійсно незалежної при здій­сненні функцій судової влади, здатної на підставі закону реально вирішувати завдання, що стоять перед правосуддям України. Найважливішою умовою успішного здійснення судово-правової реформи є подальші зміни у судовій системі, в органах попере­днього розслідування, прокуратурі, чітке визначення компетенції міністерства юстиції, міністерства внутрішніх справ, служби без­пеки України та їх органів на місцях.

Реформування судової системи України, почате за Концепці­єю судово-правової реформи (28 квітня 1992 року), дало певні ре­зультати. Але реалізація визначальних положень цієї Концепції дедалі більше гальмується. Деякі положення потребують уточ­нення.

Потреба у новому судоустрої України диктується рядом при­чин: по-перше, необхідністю забезпечення реальної незалежності суддів при розгляді справ від впливу виконавчої, законодавчої влад, окремих громадян, підпорядкування суду виключно закону. Створення відповідних гарантій незалежності, в тому числі й тих, що належать до регламентації статусу суддів. Достатнє фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності судової системи. По-друге, необхідністю забезпечення максимальної доступності суддів населенню, необхідність забезпечення рівного права гро­мадянам та юридичним особам на реальний захист їх прав і за­конних інтересів. Необхідністю забезпечення рівності усіх сторін перед законом і судом, надання рівних прав і обов’язків усім уча­сникам процесу, виключення жодної переваги будь-кого з них, диспозитивність і змагальність сторін у судовому процесі.

По-третє, практична реалізація в практиці судочинства презу­мпції невинності: обвинувачений повинен вважатися невинним, доки вина не буде доведена відповідно до закону і визначена су­довим вироком, який набрав чинності. Реальна можливість на­дання безкоштовної юридичної допомоги малозабезпеченим гро­мадянам за рахунок держави. Реальна можливість надання сторонам права апеляційного і касаційного оскарження судового рішення, неприпустимість винесення вироків і рішень у цивіль­них справах, які неможливо оскаржити.

По-четверте, практична диференціація форм попередніх розслі­дувань і судочинства, в том числі з урахуванням ступеня тяжкості злочину. Фактичний розгляд у судах справ суддями одноособове, колегіями професійних суддів, а також судом присяжних. Необхід­ність судового контролю за правомірністю процесуальних рішень слідчих органів і органів дізнання, які обмежують конституційні права громадян. Необхідність відшкодування шкоди особам, які по­терпіли від злочинів, за рахунок держави.

Здійснення судово-правової реформи потребує дальшого змі­цнення і чіткого визначення ролі Міністерства юстиції та його органів. У відповідності з діючим законодавством повноваження Міністерство юстиції України здійснює: кадрове, організаційне забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду і Вищого господарського суду), органів і установ юстиції; бере безпосере­дню участь у реалізації положень судово-правової реформи; ор­ганізує професійну підготовку та підвищення кваліфікації суддів, фахівців органів і установ юстиції; забезпечує збір та опрацю­вання статистичних даних у сфері боротьби із злочинністю та правопорушеннями, веде й аналізує судову статистику; здійснює організаційне забезпечення діяльності експертних установ; здій­снює керівництво державною виконавчою службою, державними нотаріальними конторами, органами реєстрації актів громадянсь­кого стану; веде державну реєстрацію і проводить експертизу но­рмативних актів міністерств і відомств України, місцевих органів державної влади і самоврядування, що стосуються прав і закон­них інтересів громадян; реєструє об’єднання громадян і політичні партії, юридичних осіб, включаючи суб’єктів підприємницької діяльності; реєструє приватних нотаріусів; здійснює контроль за діяльністю Української нотаріальної палати; розробляє проекти нормативних актів, систематизує законодавство України та ін. На Міністерство юстиції покладається керівництво пенітенціарними установами (крім їх охорони), службами виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, реєстрація в’їзду в Україну і виїзду з неї, перебування в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, паспортна служба, а також підготовка кадрів для виконання вищезазначених функцій.

У побудові сучасної судової влади важливе місце займає адвока­тура. Реформування адвокатури має на меті перетворення її на єди­ний демократичний професійний правозахисний інститут відповід­но до міжнародних норм і стандартів адвокатської професії і прав людини в напрямі посилення ролі адвокатури у захисті конститу­ційних прав та свобод громадян. В Україні створюється єдина Наці­ональна палата адвокатів, в яку об’єднуються розрізнені адвокатські фірми, колегії, консультації, приватно практикуючі адвокати, що забезпечить цілісність адвокатури, досконалий механізм виконання покладених на неї завдань. Запроваджується державна реєстрація Міністерством юстиції усіх адвокатів і адвокатських об’єднань, створюється Єдиний реєстр адвокатів, які займаються адвокатською діяльністю. Розширюється участь адвокатів у захисті прав грома­дян, зокрема тих, що затримуються правоохоронними органами, а також у представництві інтересів потерпілих від злочину.

Отже, зміни у системі судової влади України — об’єктивний процес, продиктований масштабними явищами національного державотворення.

Література

Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. — К.: 2000.

Верховна Рада України: парадигми і парадокси. — К.: 1996. Журавський В. Керівні органи Верховної Ради України // Держава і право: Збірник наукових праць. — Випуск 9. — К., 2001.

Мелащенко В. Конституційне право України. — К., 1994. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993.

Концепція судово-правової реформи. — К., 1992.

Питання для повторення

♦ В чому суть і роль законодавчої влади?

♦ Що таке виконавча влада, яка її роль в суспільному житті держави?

♦ Яку роль відіграє судова влада?