Суть і форми релігійного досвіду

Сфера релігії — привабливе і таємниче духовне життя. Виникають питання. Як же сталося, що давні євреї з їх примітив­ним побутом створили Біблію, а пророк Мухаммад створив Ко­ран? І чи справді монах Сергій чув голос святих ангелів? І якщо Бог єдиний, то чому релігій так багато? Відповідь одна: релігія — особлива сфера життя людського духу, його взаємодії з реальніс­тю.

Найінтенсивнішим і неповторно-індивідуальним стає досвід великих засновників релігій — Будди, Мойсея, Мухаммада, Ісуса Христа і його апостолів. Коли досвід основоположників став надбанням великих мас людей, виникли стабільні форми і мето­ди, способи поклоніння богам. Склалися системи культів. Виник­ла теологія — наука про Бога і його характерні риси (атрибути), що стала своєрідною надбудовою над релігійною реальністю. Ре­лігійні традиції є не що інше як особлива соціальна структура, відтворювана, що зберігає і транслює зміст здобутих з досвіду уявлень про святість. Поняття релігійного досвіду охоплює зди­вування перед нескінченністю космосу, трепет і відчуття таємни­чості священного, відчуття залежності від божественної сили або невидимого порядку речей, почуття вини і неспокій, що супрово­джують віру в божественне правосуддя, і відчуття світла і спо­кою в надії на божественне прощення. Сенс життя і індивідуаль­на доля мають релігійний аспект. Релігійний досвід допускає контакт з божеством, аналогічний контакт з іншими людьми і ре­чами в світі. Але релігійний досвід допускає не контакт з божест­вом, а швидше сприймання священного або праведного як реаль­ності або те, що всякий досвід розглядається у зв’язку з тим, що основою, на якій формується звичайно релігійний досвід, є спе­цифічне сприймання божественного як граничного, що застосо­вується до будь-якої форми досвіду, який є свідчення божествен­ного і гранична реальність.