Структура релігії

Структура релігії: доктрини, міфи, етнічні цінності, ритуали та інші форми культурної практики, а також різноманітні форми розповсюдження релігії.

Доктрина і міф. Доктрина — відносно абстрактна система, результат рефлексивної діяльності і виникнення потреби.

Релігійні вірування — уявлення, ідеї, концепції, вчення, ядром яких виступає віра в понадприродне. Це специфічна система ві­рувань, де пояснюється природа, людська натура, суспільні яви­ща. Так, буддисти вірять, що душі людей переселяються, що з допомогою «колеса переродження» (сансари) душі досягають до­сконалості (нірвани). Звідси, в системі всесвіту все має цінність: від простої комахи до монарха, диктатора, президента та ін.

Релігійні настрої — почуття, емоційний стан, викликані вірою в надприродне. Це можуть бути різноманітні почуття: радощі, жах, сум, екстаз, гордість та ін. Так, почуття шанобливості зазнає індус перед поглядом бичка Нанді, який виступає втіленням чо­ловічого початку, життєвої сили; або зазнає почуття вдячності, вірить в диво — зцілення з допомогою молитов людини, яка пе­ребуває в коматозному стані.

Релігійні дії — обряди, ритуали, спрямовані на задоволення релігійних потреб. Так, ритуал — це соціальний механізм під­тримання влади священного в суспільстві: хрещення, конформа­ція, шлюб, похорон. Це зразки поведінки, ставлення до священ­них і понадприродних сил. Це цінності, що пропонуються, як слід себе вести в присутності священних предметів. Соціологічне значення ритуалу в тому, що ритуал об’єднує людей, залучає їх до божественної історії.

Релігійні відносини — відносини між учасниками релігійних дій. Це можуть бути відносини між кліром і мирянами, між самими ж мирянами, що вірять єдиному Богу — єдиновірцями, і навпаки.

Релігійні норми — встановлені правила, що регулюють релі­гійні дії, відносини, систему вірувань. Це правила, норми, які є в більшості релігій, що чітко фіксують моральні принципи. Можна їх знайти в Біблії, Корані. Наприклад, заповіді Моїсея, Нагірна проповідь Ісуса допомагають іудеям, християнам орієнтуватися в соціальному просторі.

Релігійні спільності — колективи людей, в формах яких задо­вольняються релігійні потреби. Це можуть бути релігійні общини (хлистів, духоборів, протестантів), корпорації жрецтва, католиць­кі ордени (єзуїтів, бенедиктів) та ін.

Речовинні предмети релігійного вжитку (ікони, свічки, хра­мові споруди, одяг духівництва) — засоби задоволення віри, ре­лігійних потреб. Сукупність всіх елементів створює релігійний комплекс. Формами і засобами упорядкування релігійних елемен­тів виступають релігійні організації, що надають релігійному комплексу тривалість і забезпечують його відтворення.

В соціології виділяють чотири типи релігійних організацій: церква, секта, деномінація, культ. Це підтверджується і німець­ким богословом Ернстом Трельчем. Церква за точним змістом — це формальна група, що організувалася, тісно зв’язана з держав­ним і економічним ладом суспільства. Для неї характерні відсут­ність постійного і суворо контрольованого членства (це масова організація), поділ на клір і мирян (тобто професійне духівництво та рядових), ієрархічний принцип упорядкування соціальних по­зицій віруючих і ролей, наявність органів управління і бюрокра­тії. Прикладом може бути англіканська церква в Англії, римсько- католицька церква в Ватикані, а в недалекому минулому в Італії та Іспанії. Секта — невелика, формальна і опозиційна до церкви група. Їй притаманні постійно і суворо контрольоване членство, відсутність поділу на клір і мирян, ієрархічності, розгалуженої системи управління і бюрократії, психологія й ідеологія обранос- ті та ізоляції.