Кількісні методи оцінки ринкових структур. Загальна характеристика основних типів ринкових структур

Ринкова структура - це основні характерні риси ринку, до яких відносяться кількість і розміри фірми, кількість покупців, характер продукції (однорідність), легкість входу до ринку і виходу з нього, доступність інформації, тобто сукупність властивостей ринку.

Уточнимо, що ми розуміємо під “значною часткою ринку”, однорідністю продукції, “легкістю входу” і “легкістю виходу” і, нарешті, під “рівним доступом до інформації”.

Під однорідністю продукції розуміємо ситуацію, при якій різні фірми випускають в основному схожу продукцію.

Під “легкістю входу” розуміємо той факт, що фірми, які тільки-но приступают ь до виробн ицтв а продукції, можут ь це робити на рівних умова х з уже існуючим и фірмами, з точки зору цін, які вони с пла чують за ресурси, доступу до державних ліцензій і т.п.

Під “легкістю виходу” розуміємо, що фірми не натрапляють на будь -які юридичні бар’єри, залишаючи ринок, завжди можуть знайти покупця на свої вкладення.

Під “рівним доступом до інформації” розуміємо те, що всі покупці і продавці мають повну інформацію про ціни і товари і про ціни на всі види витрат, необхідних для їх виробництва. Виробники мають у своєму розпорядженні рівну інформацію про виробничу те хнол огію.

Під “значною часткою ринку” розуміємо таку частку, яка достатньо велика, щоб дії окремої фірми мали помітний вплив на ринкову ціну.

Терміном “ринкова структура” економісти позначають умови, в яких протіка є ринков а конкуренція. Ринкова структ ура відбиває сполучення елементів конкуренції і монополії, природу монополістичних елементів і ст упінь їх впливу на тому чи іншому ринку.

При аналізі структури ринку використовують й кількісні методи її оцінки Розглянемо деякі з них (ті, що застосовуються частіше).

1. Порогова доля ринку. Найпростіший кількісний критерій, який використовує держава - це законодавчо встановлена частка підприємства (фірми) на певному ринку, перевищення якої дозволяє віднести підприємство (фірму) до Державного реєстру підприємств - монополістів.

2. Індекс концентрації. Цей показник характеризує частку декількох, скажімо, 3,4,8,12, великих фірм у загальному обсязі ринку у відсотках. Вважається, що коли індекс концентрації наближається до 100, то ринок має вис окий ступінь концент рації, якщо він трохи вище нуля, то ринок можна роз гляда ти як конкурентний.

Індекс концентрації для т найкрупніших із загальної кількості (n) фірм, що випускають даний товар, розглядається як сума m ринкових часток (k_j) цих компаній й визначається за формулою:

3. Індекс Херфіндаля - Хіршмана. Недоліки індексу концентрації, критика щодо його використання при здійсненні антимонопольно!.' політики привели до впровадження індексу Херфіндаля - Хіршмана (Н-індекс).

Н-індекс можна також розглядати як показник концентрації, але він характеризу є не частку ринку, що його контролюють декілька найкрупніших компаній, а розподіл “ринкової влади” між усіма суб’єктами ринку.

Н-індекс розраховується як сума квадратів ринкових часток (у процентах) усіх суб’єктів ринку у загальному його обсязі та визначається за формулою:

Максимальне значення, яке може прийняти Н-індекс відповідає ситуації, коли ринок повністю монополізований однією фірмою. У даному випадку він дорівнює

Для більш точного розрахунку індексу Хефіцдаля-Хіршмана необхідно знати ринкові частки усіх виробників даного товару, що стає неможливим при великій кількості виробників.

4. Індекс Лінда. У країнах ЄЕС при аналізі ринкових структур широко використовується індекс, запропонований співробітником Комісії ЄЕС в Брюсселі Ремо Лінда. Цей індекс, як й індекс концентрації розраховується лише для кількох (m) найкрупніших фірм і, зрозуміло, також не враховує ситуації на „околиці” ринку. Однак на відміну від індексу концентрації він орієнтований на з’ясування відмінностей у „центрі”(„ядрі”) ринку.

Якщо позначити долі окремих фірм за принципом спадання, то індекс Лінда для двох найкрупніших фірм дорівнює процентному відношенню їхніх ринкових часток й визначається за формулою:

4. Індекс Лернера є індикатором монопольної влади, визначається за формулою:

де Pm - монопольна ціна, ED - цінова еластичність попиту, МС - граничні витрати Якщо чисельник і знаменник даної формули помножити на обсяг виробництва (Q), то у чисельнику отримуємо прибуток, а у знаменнику валовий дохід.:

Якщо Р > МС, індекс отримує позитивне значення й заходиться у межах від 0 до 1. Вважається, що чим ближче до одиниці, тим більшу монопольну владу має фірма. Доцільно зауважити, що даний індекс характеризує факт, а не можливість монопольної поведінки фірми.

Однак слід зауважити, що найскладнішим в аналізі ринкових структур є не вибір індексу, а визначення кордонів ринку в просторі товарів. При цьому виникає ряд запитань: чи є потреба обмежувати ринок лише певною маркою товару? Чи включати в нього й інші марки? Розширювати межі ринку за рахунок товарів-замінників? Їх необхідно вирішувати антимонопольним службам країн

Розрізняють такі основні типи ринкових структур: чиста (досконала) конкуре нція, чист а монопол ія, моно поліс тична конкуренція, ол ігополія тощо.

Чиста (досконала) конкуренція. Ринкова структура, що характеризується великою кількістю дрібних фірм, однорідною продукцією, вільним входом і виходом, рівним доступом інформації.

Таблиця 2.4.1. - Ринкові структури

Чиста монополія.

Монополістична конкуренція. Ринкова структура, до якої входить безліч дрібних фірм, що випускають різноманітну продукцію. Характерним є вільний вхід і вихід. Монополістична влада дозволяє збільшувати ціну товару без ризику скорочення обсягів виробництва.

Олігополія. Ринок декількох фірм, причому деякі з них контролюють значну долю ринку. Продукція може бути як однорідною, так і різноманітною. Цілком імовірна як наявність, так відсутність бар’єрів входу-виходу. Існують деякі обмеження щодо доступності інформації.

Характерні риси основних типів ринкових структур узагальнені в таблиці 2.1.4.

2.