Вибори і виборчі системи

Вибори та голосування як способи народоправства, прийняття спі­льнотою рішень практикуються в історії людства здавна. Ще в старода­вні часи створення публічної влади та її функціонування ґрунтувалися на виборності кращих (старших, мудріших, сильніших) членів общин для управління суспільним життям.

Вибори - це передбачена Конституцією та законами форма пря­мого народовладдя, яка є безпосереднім волевиявленням народу, шляхом таємного голосування щодо формування державної влади та орга­нів місцевого самоврядування чи обрання та наділення повноваженнями посадових осіб.

Основні принципи проведення виборів:

1. Вільні вибори. Це означає, що ніхто не може бути примушений до здійснення волевиявлення.

2. Загальне виборче право. Цей принцип дозволяє брати участь у виборах всім громадянам держави, окрім тих, яким не дозволяється законом.

Виборче право може бути активним (право обирати) і пасивним (право бути обраним). У більшості країн для участі в голосуванні (ак­тивне виборче право) встановлюється вік - 18 років, але він може бути і меншим (16 років, Бразилія) або більшим (20 років, Марокко). Для пасивного виборчого права вік має бути дещо вищим: 21, 25, 35 років. У Фінляндії та Швейцарії віковий ценз для активного і пасивного ви­борчого права однаковий.

У багатьох країнах запроваджено ценз осілості - виборцем чи кан­дидатом може стати лише той, хто прожив у даній місцевості (країні) не менше встановленого законом терміну: США - 1 місяць, Німеччина - 3, Франція - 6, Канада і Фінляндія - 12 місяців. Крім вимоги певного тер­міну проживання на території виборчого округу, виборче право деяких країн встановлює і термін проживання у цій країні. Наприклад, у Норве­гії та Ірландії для активного виборчого права термін осілості становить п’ять років.

Зараз майнові, статеві, а також освітні цензи у цивілізованих краї­нах відсутні, хоч час скасування деяких із них відбувся порівняно не­давно.

Крім того, існують певні обмеження для громадян, які скоїли зло­чини або відбувають тюремне ув’язнення. Деякі країни, зокрема Фран­ція, Велика Британія, як певне обмеження для громадян встановлюють виборчу грошову заставу. Вона повертається лише тоді, коли кандидат у депутати набере передбачену законом кількість голосів. Наприклад, у Великій Британії виборча застава становить 500 фунтів стерлінгів. Вона може бути повернена кандидатові в депутати, коли той набере п’ять відсотків від загальної кількості голосів. Грошова застава була введена для того, щоб не давати можливості брати участь у виборах безвідповідальним кандидатам.

3. Рівність прав (принцип рівності). Це означає, що:

а) кожний виборець має один голос;

б) в країні існує єдиний виборчий корпус, тобто виборці не розпо­ділені на соціальні чи якісь інші групи;

в) всі громадяни беруть участь у виборах на рівних підставах (закон встановлює однакові вимоги для висунення кандидатів і проведення агітації).

При цьому передбачається створення рівних за кількістю виборчих округів. У багатьох країнах встановлюється мінімум, а інколи - мак­симум, від якого обирається визначена кількість депутатів. Але на прак­тиці є істотні відхилення від встановленої законом норми, оскільки, як правило, виборчі округи збігаються з адміністративно-територіальними одиницями.

4. Пряме виборче право. Воно означає, що громадянин голосує безпосередньо за партію чи кандидата. Але інколи вибори бувають і непрямими. Існує два види непрямих виборів:

а) виборці обирають виборчу колегію, яка потім робить вибір (наприклад, президента США);

б) багатоступеневі вибори (у такому разі низові представницькі органи обираються громадянами, а потім вони обирають депу­татів вищих рівнів).

5. Принцип таємного голосування полягає у неможливості кон­тролю за волевиявленням виборців.

6. Обов'язковість і періодичність виборів означає, що у країні вибори відбуваються через певний термін, визначений Конституцією і законами про вибори.

Політичні вибори - це не лише безпосереднє голосування, а й ши­рокий комплекс заходів і процедур щодо формування керівних органів у державі.

Головні процедури виборчої кампанії:

1. Призначення виборів та визначення дати їх проведення. У біль­шості країн вибори проходять у встановлені законом строки. У пар­ламентських республіках вибори за звичайних умов проводяться, коли спливає строк повноважень загальнонаціонального парламенту. Такі вибори називають черговими. Однак у випадках, визначених законом, парламент може бути розпущений. Тоді призначаються позачергові вибори.

2. Утворення і визначення меж виборчих округів і виборчих діль­ниць. Вибори проводяться по виборчих округах, які визначаються та встановлюються центральною владою в державі. Округ, від яко­го обирається один депутат, називається одномандатним, коли ж одразу обирається декілька депутатів - багатомандатним.

3. Формування виборчих комісій, яким належить функція безпосере­днього проведення виборів. Найчастіше утворюється така система виборчих комісій: Центральна виборча комісія, окружні та дільничні виборчі комісії.

4. Складання списків виборців.

5. Висування та реєстрація кандидатів. Виборчий процес починаєть­ся з процедури висування й реєстрації кандидатів, які дістають право на проведення агітаційної кампанії. Статус кандидата обумовлено законом про вибори.

6. Проведення передвиборчої пропаганди та агітації. Вона почи­нається з моменту реєстрації кандидата і закінчується напередодні голосування. У день голосування забороняється будь-яка передви­борна агітація.

7. Голосування. У більшості країн світу участь у голосуванні вважа­ється особистим правом виборця, який може вільно розпоряджатися ним на свій розсуд. Разом з тим у деяких країнах законодавство проголошує обов’язкове голосування.

8. Підрахунок голосів та оприлюднення результатів голосування. Це одна із важливих стадій виборчого процесу. Підрахунок голосів залежить від виборчої формули і обумовлений законодавством.

9. Проведення за необхідності повторного голосування чи повтор­них виборів. Інколи вибори визнаються такими, що не відбулися. Але досить часто реальне волевиявлення спотворюється порушеннями при підрахунку голосів.

Класифікація таких порушень:

а) купівля чистих бюлетенів. Сутність полягає в тому, щоб за певну плату виборець вніс і опустив в урну попередньо відмічений бю­летень, а свій чистий віддав “покупцю”. А відтак цикл повторюється знову;

б) заміна урн для голосування. Метод, який кардинально вирішує результати голосування. Його сутність полягає в тому, що до пі­драхунку голосів виборчу урну замінюють на іншу, вже заповне­ну потрібними бюлетенями;

в) перепис результатів голосування. Він можливий як на рівні прото­колів, так і на рівні бюлетенів. І відбувається, як правило, там, де спостерігачі не вимагають копії протоколів результатів голосуван­ня на дільницях;

г) вкидання потрібних бюлетенів;

д) маніпуляція при підрахунках;

е) ліквідація (виймання) бюлетенів, яка здійснюється двома способами. По-перше, методом фізичного знищення бюлетенів, коли ліквідують­ся непотрібні бюлетені. І, по-друге, методом псування бюлетенів шляхом проставлення в бюлетені додаткової помітки. У такому разі, як відомо, бюлетень стає недійсним.

В електоральній практиці є ряд методик виявлення таких пору­шень.

У рамках виборчого права функціонує виборча система.

Виборча система - це сукупність передбачених законом виборчих механізмів і процедур, пов 'язаних з формуванням органів влади.

Структуру виборчої системи можна подати в такому вигляді:

• тип виборчого округу;

• об’єкт голосування;

• спосіб голосування;

• метод трансформації голосів у мандати;

• метод трансформації залишків голосів у мандати.

Виборчі округи поділяються на:

• одномандатні та багатомандатні (залежно від кількості мандатів, виділених на округ);

• національні та регіональні (за способом формування партійних спи­сків);

• мажоритарні та пропорційні (залежно від того, кого обирають ви­борці: партію, блок чи особу).

Об'єктом голосування можуть бути:

• особи як представники партії, так і самовисуванці, які балотують­ся по одномандатному округу;

• партійні списки у національному багатомандатному окрузі;

• партійні списки у регіональних округах;

• партійні списки та окремі кандидати в списках.

Світова практика знає декілька типів голосування:

• категоричне - виборець голосує за одного кандидата або партію;

• альтернативне - виборець має декілька голосів, але менше, ніж мандатів, і може їх розподілити в рейтинговому порядку (1-ше місце, 2-ге місце, 3-тє місце);

• кумулятивне - виборець має стільки голосів, скільки є мандатів, і може їх розподілити в рейтинговому порядку як у рамках одного партійного списку, так і багатьох партійних списків.

Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі си­стеми (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів), і кожна із них має певні переваги та недоліки. Головною ознакою, що відрізняє одну виборчу систему від іншої, є порядок визначення результатів виборців. Багатоманітність виборчих систем, за якими проводяться вибори до представницьких органів влади, може бути зведена до таких трьох типів: мажоритарна, пропорційна і змішана.

Мажоритарна (від франц. majorite - більшість) система перед­бачає визначення переможця за більшістю голосів, отриманих у вибор­чому окрузі. Виборчі округи при застосуванні мажоритарної системи найчастіше бувають одномандатними (рідше багатомандатними), в кож­ному з яких балотується певна група кандидатів.

Мажоритарна система поділяється на такі види:

1) абсолютна більшість;

2) відносна більшість;

3) преференційна виборча система.

Відповідно до мажоритарної системи абсолютної більшості, обран­ня кандидата стає можливим, якщо його підтримали щонайменше 50 % виборців, які брали участь у голосуванні, плюс ще хоча б один голос.

Згідно з мажоритарною системою відносної більшості (називають її також плюральною) перемогу здобуває кандидат, який отримав бі­льше голосів, ніж решта кандидатів, кожен окремо. Її часто називають системою “першого, хто прийшов і дістав пост”.

Преференційна виборча система застосовується в багатомандатних округах, де виборець самостійно виводить рейтинг усіх кандидатів. Якщо жоден із кандидатів не отримує кількості голосів відповідно до встановленої квоти, то другий тур не відбувається. Замість нього відбу­вається процедура підрахунку голосів, згідно з якою з усього списку ка­ндидатів вилучається той, хто набрав найменше перших місць. Голоси вибулого кандидата передаються в певному порядку тому кандидату, який набрав найбільше перших місць. Ця процедура може охоплювати декілька етапів і тривати доти, доки потрібна кількість кандидатів не набере кількості голосів, що відповідає квоті.

Мажоритарна виборча система сприяє успіхові великих впливових партій, які мають розгалужену структуру в більшості виборчих округів. Вважається, що мажоритарна система таким чином забезпечує стабі­льність парламентів і урядів.

Недоліком мажоритарної виборчої системи є те, що голоси, подані за переможених кандидатів, фактично пропадають. У результаті таких виборів трапляються випадки, коли партії виграють вибори за кількістю голосів виборців, а програють їх за кількістю отриманих мандатів.

Французький політолог М. Дюверже вивів закономірність, яка отримала назву “закон М. Дюверже”. Згідно з цим законом мажорита­рна система відносної більшості сприяє становленню двопалатної сис­теми (чергування двох великих партій при владі). Пояснюється це тим, що виборці будуть прагнути до “корисного” (стратегічного) голосу­вання, тобто голосування за великі партії, які мають шанси на успіх, розуміючи, що голоси, подані за дрібні партії, “пропадуть”. У цьому проявляється своєрідний “психологічний ефект” виборчої системи. Дрібні партії або приречені на постійну поразку, або змушені об’єд­нуватися з однією з партій - “фаворитів”. Пропорційне представництво сприяє формуванню багатопартійності. Помічена М. Дюверже законо­мірність не є абсолютною і передбачає виключення.

Пропорційна виборча система передбачає вибори за партійними списками і розподілом мандатів між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів. На відміну від мажоритарної виборчої системи, при застосуванні пропорційної системи виборець насамперед голосує не за конкр етну особу, а за певну партію чи блок, яка виставляє свій список кандидатів.

Вибори за пропорційною системою проводять тільки у багатома­ндатних округах, оскільки навіть теоретично не можна поділити один мандат між кількома депутатами.

Історично пропорційна виборча система з’явилася пізніше від ма­жоритарної, на початку ХХ століття, і сьогодні застосовується майже у 50 країнах світу. Вона впроваджувалася під гаслами справедливості, політичної рівності та поваги до прав меншості і часто пов’язується з ідеєю адекватного представництва всіх провідних політичних сил.

Вважається, що ця виборча система дозволяє врахувати інтереси різноманітних суспільних груп, національних меншин, сприяє пред­ставництву різних політичних сил у парламенті. Однак при цій системі отримують мандати нечисленні позасистемні партії. Надмірна розпоро­шеність мандатів між різними партіями призводить до неможливості формувати більшість у парламенті і утворити уряд. Для подолання цього недоліку застосовується своєрідний бартер, тобто відповідний відсоток голосів, який повинна отримати партія, щоб здобути мандат депутатів. У випадку неподолання цього бар’єра партія не одержує жо­дного мандата.

Виборчий бар’єр порушує ідею пропорційності, але водночас спри­яє структуризації партійно-політичних інтересів та ефективній роботі парламенту. У різних країнах світу виборчим законом електоральні ба­р’єри встановлено різноманітні: Нідерланди - 0,67 %, Ізраїль - 1 %, Данія - 2 %, Аргентина - 3 %, Болгарія, Україна - 4 %, Росія - 5 %, Єгипет - 8 %, Туреччина - 10 %. У деяких державах, якщо на вибо­рах утворюється партійний блок, законом передбачено підвищення еле­кторального бар’єра. Наприклад, виборчий бар’єр в Угорщині - 5 %, якщо утворено блок з двох партій - 10 %, з трьох - 15 %.

Пропорційна система сприяє зростанню політичного представницт­ва, зростанню політичної активності та політичної соціалізації, знижує тим самим відчуженість громадян від участі у політичному процесі.

Існує кілька різновидів пропорційної виборчої системи:

• партія попередньо не формує список своїх кандидатів, а здобувши на виборах певну кількість мандатів, самостійно визначає депутатів;

• партія пропонує певні списки своїх кандидатів з визначеним міс­цем кожного з них;

• пропорційна система з преференціями (перевагами), яка дозволяє виборцям, які голосують за певний партійний список, позначити від­повідними номерами тих кандидатів, яким вони віддають перевагу.

Тобто, залежно від можливості виборця вплинути на розташуван­ня кандидатів у списку, розрізняють такі різновиди пропорційної ви­борчої системи, як жорстка, напівжорстка і м’яка.

Противники пропорційної виборчої системи наголошують на тому, що замість вироблення ефективної парламентської більшості та сприян­ня створенню працездатного уряду вона призводить до фіксації надмір­ної кількості партій, появи слабких і мінливих урядових коаліцій.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропор- ціональної виборчих систем: частина депутатів обирається за пропор- ціональною системою, а частина - за мажоритарною. Співвідношення мажоритарного і пропорціонального елементів може бути різним: 50/50, 25/75 і т.д. При голосуванні виборець отримує два бюлетені, одним з яких він голосує за особу, а другим - за партію.

Існує також варіант змішаної виборчої системи, коли нижня палата вибирається за пропорційним принципом, а верхня - за мажоритарним.

Слід особливо відмітити те, що не існує кращої або гіршої вибор­чої системи, її вибір залежить від цілого ряду як об’єктивних, так і суб’є­ктивних факторів (стабільний економічний і політичний розвиток, від­сутність соціальних розколів у суспільстві, налаштовування політичної еліти на конструктивну співпрацю тощо). Кожна держава, виходячи із особливостей свого розвитку, має визначатись із типом власної вибо­рчої системи, якомога більше адаптувавши її до соціальних реалій.

Питання для самоконтролю

1. Які ви знаєте способи політичної участі громадян?

2. Які концептуальні підходи до розуміння природи політичних кон­фліктів вам відомі?

3. Чим зумовлені роль і значення конфліктології у посттоталітарних державах?

4. Які причини політичних конфліктів у тоталітарних і ліберально- демократичних режимах?

5. Які існують засоби регулювання і вирішення політичних конфліктів?

6. Що таке абсентеїзм і як його можна подолати?

7. У чому відмінність між виборами і референдумом?

8. Які основні принципи проведення виборів?

9. Які головні процедури виборчої кампанії?

10. На які види поділяється мажоритарна виборча система?