Політична і громадська свідомість

Свідомість - це відображення людиною об’єктивної дійсності, яке відбувається у формі поглядів, ідей, уявлень, переконань, вірувань тощо. Вона визначає найвищий рівень психічної активності людини як сус­пільної істоти.

Суспільна свідомість - усвідомлення суспільством самого себе, свого суспільного буття відповідно до ступеня свого історичного роз­витку.

Однією з найважливіших форм суспільної свідомості є свідомість політична. Для неї насамперед характерна сукупність поглядів соціаль­ного суб’єкта (людини, соціальної групи, нації, класу, народу, етносу, політичних інститутів), в яких відображається політична сфера життє­діяльності суспільства.

Політична свідомість - опосередковане відображення політич­ного життя, формування, розвиток, задоволення інтересів і потреб політичних суб'єктів, а також сукупність поглядів, оцінок, настанов, які відображають політико-владні відносини.

Основу політичної свідомості становлять знання, емоції та оцінки, орієнтовані на сферу політичних відносин та інститутів, соціальних норм, ролей, процесів. Проте політична свідомість не є пасивним ві­дображенням політичного буття. Вона здатна:

• прогнозувати й моделювати політичні процеси;

• впливати на політичне життя суспільства, на економічні, духовні, соціальні, конфесійні, культурні відносини;

• визначати напрям політичної діяльності політичних партій, громад­ських організацій, об’єднань, соціальних груп, політичних лідерів.

На підставі цього практика управління соціальними процесами мусить враховувати стан політичної свідомості в усіх її проявах, домага­тися консенсусу в політичних позиціях.

Існують два взаємопов’язані блоки елементів політичної свідо­мості - мотиваційний та пізнавальний.

До мотиваційного блоку належать:

• політичні потреби та інтереси;

• політичні цілі та цінності;

• психологічні установки та ідеологічні настанови;

• політичні переконання.

Елементи мотиваційного блоку, обумовлюючи один одного, спону­кають людей до певної політичної поведінки. Цей процес супроводжу­ється емоціями, почуттями тощо.

Пізнавальний блок охоплює:

• політичну інформованість;

• політичні знання;

• теорії та уявлення;

• політичну ідеологію носіїв політичної свідомості.

Виняткове місце в політичній свідомості посідає правосвідомість, що є водночас відносно самостійною субстанцією. Адже знати, поважа­ти і виконувати правові норми - обов’язок кожного громадянина право­вої держави і суб’єкта політичних відносин.

Слід також мати на увазі, що суспільство - складна система, тому і політична свідомість не є однорідною. Насамперед вона виступає як специфічна форма мислення, вияву політичних інтересів певних класів, страт тощо. Проте неоднорідність самих класів, наявність різних груп і верств у них, існування інших форм соціальних спільностей - усе це ще більше диференціює політичну свідомість. Цей процес поглиблюєть­ся внаслідок ускладнення соціальної структури сучасного суспільства. Крім того, політична свідомість - явище суперечливе, бо вона, відо­бражаючи політичне буття, може випереджати його, відставати від нього, відповідати йому.

Залежно від суб’єкта політики розрізняють:

• політичну свідомість суспільства;

• політичну свідомість соціальної групи (класу, прошарку, нації, кон­фесії тощо);

• політичну свідомість особистості.

Кожна соціальна група прагне уявити свої політичні інтереси як ті, що відповідають загальним інтересам. Однак найбільш істотний вплив на характер політичної свідомості су спільства справляють соціальні сили, що володіють максимальними можливостями для духовного творення і відповідно для свого впливу на усіх членів суспільства. Разом з тим політична свідомість характеризується і загальнонаціональними рисами, що притаманні всім соціальним групам та індивідам.

В організації і функціонуванні влади політична свідомість виконує такі функції:

• когнітивну (від лат. cognitio - пізнання, вивчення), що виражає по­требу людини й суспільства у відображенні й уточненні групових і загальноколективних інтересів;

• ідеологічну, що характеризує потребу в захисті інтересів групи або суспільства в цілому;

• комунікативну, що забезпечує взаємодію суб’єктів і носіїв політич­них відносин між собою і з інститутами влади;

• прогностичну, що виражає здатність групи або суспільства до гіпотетичної оцінки можливого розвитку політичних процесів;

• виховну, що задає політичній активності людей бажаний для суспі­льства або групи напрямок, який відповідає тим чи іншим ідеалам класу, нації, держави.

Ступінь повноти й характер реалізації функцій політичної свідомо­сті залежать від багатьох причин, але насамперед від того, здійснюються вони в стабільних чи нестабільних суспільних умовах.

При гносеологічному підході (рівень знань, усвідомлення полі­тичних процесів та ін.) виділяють теоретичний і емпіричний рівні політичної свідомості.

Теоретичний рівень - спрямований на розкриття законів, які ви­значають політичне життя, формують політичні процеси. Цим рівнем політичної свідомості охоплена порівняно невелика група людей - вчені, ідеологи, політичні діячі. Теоретичний рівень політичної свідо­мості - найбільш висока сходинка у пізнанні політичної діяльності. Він є основою політичної ідеології.

Емпіричний рівень - це сукупність поглядів, уявлень, стереотипів, які виникли із повсякденної практики людей. Цей рівень формується на ґрунті практичного повсякденного досвіду політичних суб’єктів. Йому притаманні яскраво виражені психологічні риси: почуття, настрої, імпульсивність, емоційне сприйняття політичних подій, що відбува­ються.

Саме на емпіричному рівні здебільшого формується повсякденна політична свідомість, яка є базою масової свідомості. За своїм змістом вона становить сукупність ідей, уявлень, у тому числі ілюзорних по­чуттів, настроїв, що відображають всі сторони життя суспільства, дос­тупні масам і здатні викликати у них інтерес.

Масова свідомість проявляється у громадській думці. Основни­ми каналами з’ясування і впливу громадської думки є опитування населення, референдуми, збори, маніфестації, всенародні обговорення важливих суспільно-політичних проблем, звернення населення з лис­тами, скаргами і пропозиціями до органів державної влади, громадських організацій, засобів масової інформації тощо.

У масовій свідомості існують такі його різновиди:

• консервативний;

• ліворадикальний;

• анархо-синдикалістський;

• конформістський.

Політичну свідомість класифікують таким чином:

• ліберальна, що висуває як пріоритет у політиці принцип свободи індивіда;

• консервативна - спрямована на збереження традиційних суспільних устоїв і цінностей;

• соціалістична, що орієнтується на пріоритет у політиці принципів колективізму, соціальної рівності і справедливості;

• інтернаціоналістська - спрямована на реалізацію насамперед за­гальних інтересів і цілей народів;

• націоналістична - відмінною рисою якої є переконання у вищості однієї нації над іншими.

Залежно від орієнтації на той або інший характер соціальної діяль­ності суб’єкта політична свідомість може бути:

• консервативною (орієнтованою на збереження колишніх суспільних порядків);

• радикальною (орієнтованою на докорінні перетворення);

• реформістською (орієнтованою на здійснення соціальних перет­ворень шляхом реформ).

За прихильністю суб’єктів політики до тих або інших форм по­літичного устрою суспільства можна виділити таки типи політичної свідомості:

• демократичну;

• авторитарну;

• тоталітарну.

Той або інший тип політичної свідомості у чистому вигляді зу­стрічається рідко. У свідомості і поведінці одного і того ж суб’ єкта політичних відносин можуть водночас поєднуватися декілька типових рис. До того ж політична свідомість різних суб’єктів є відображенням рухомих політичних відносин. Лише в цьому разі вона набуває справ­жнього змісту й форми вираження, стає механізмом ефективних прак­тично-політичних заходів.

2.