Висновки до розділу 1

Підтримано думку переважної більшості адміністративістів про те, що універсальними способами (засобами) забезпечення законності є контроль, нагляд та розгляд звернень громадян. Усі інші способи (засоби, юридичні гарантії) забезпечення законності, крім юридичної відповідальності, які називаються науковцями, є більше умовами (передумовами, факторами) додержання

законодавства, ніж його способами.

Аналіз основних наукових підходів щодо розмежування контролю й нагляду чи, навпаки, їх ототожнення дав можливість стверджувати, що нагляд у широкому його розумінні як діяльності із спостереження та перевірки є передумовою, підфункцією чи стадію контролю або його окремою формою. Виходячи з того, що переважна більшість суб’єктів одночасно наділяються як контрольними, так і наглядовими повноваженнями, зроблено висновок про доцільність використання терміну «контрольно-наглядова діяльність».

Контрольно-наглядову діяльність у сфері державного управління визначено як таку його неправову форму, яка присутня на всіх без винятку стадіях управлінського процесу, поширюється на всі його сфери, є основним фактором, який дисциплінує поведінку як у сфері державного управління, так і у суспільстві взагалі, здійснюється (реалізується) значним колом державних, самоврядних та громадських суб’єктів, які наділені різним об’ємом контрольно-наглядових повноважень.

До особливостей контрольно-наглядової

діяльності у сфері державного управління віднесено такі:

1) вона є основним та найефективнішим способом забезпечення законності;

2) є неправовою формою державного

управління, натомість, її застосування регулюється як законодавчими, так і підзаконними правовими актами;

3) поширюється на всі сфери державного управління;

4) здійснюється (реалізується) у різних формах, основною серед яких є перевірка;

5) є самостійною функцією управління, за допомогою якої суб’єкт управління не лише має можливість коригувати управлінську діяльність, а й допомагає передбачити перспективи подальшого розвитку та досягнення конкретного результату;

6) присутня на всіх без виключеннях стадіях управлінського процесу;

7) здійснюється повсякденно й безперервно широким колом державних, самоврядних та громадських суб’єктів, які наділені відповідним об’ємом повноважень;

8) є «зворотним зв’язком» між суб’єктом, який

має контрольно-наглядові повноваження, і

підконтрольно-наглядовим об’єктом;

9) є основним фактором, який дисциплінує поведінку як у сфері державного управління, так і у суспільстві взагалі;

10) дозволяє виявити як позитивні, так і негативні аспекти діяльності, а її результатом є не лише сприяння у застосуванні заходів примусу, що

характерне для наглядових повноважень чи фактичне застосування заходів примусу, що характерне для контрольних повноважень, а й надання допомоги підконтрольно-піднаглядній

структурі в наведенні порядку.

Контрольно-наглядову діяльність у сфері земельних відносин визначено як таку, що здійснюється державними, самоврядними та громадськими суб’єктами, які наділені різним об’ємом контрольно-наглядових повноважень, з метою забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування,

підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства.

До ознак контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин запропоновано віднести такі:

1) має власну мету — забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного

законодавства України, та завдання, серед яких: забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; отримання об’єктивної та достовірної інформації про стан дотримання законності у сфері земельних відносин; забезпечення раціонального та ефективного використання земельних ресурсів; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення, притягнення винних до відповідальності; виявлення факторів, що сприяють виникненню недоліків у сфері земельних відносин, розроблення заходів щодо їх подолання, а також позитивного досвіду з метою його подальшого розповсюдження;

2) її об’єктом є всі землі в межах території України; предметом — різні види земельних відносин;

3) здійснюється державними, самоврядними та громадськими суб’єктами;

4) передбачає наявність у суб’єктів, які її

здійснюють, одного із трьох видів (груп) повноважень: контрольних, які характерні для

державних органів; наглядових, які більше характерні для самоврядних та громадських органів, та контрольно-наглядових, які передбачають сукупність контрольних та наглядових повноважень одночасно.

Забезпечуючи додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України, що є основною метою діяльності суб’єктів, які наділені контрольно-наглядовими повноваженнями у

досліджуваній сфері, вони і самі повинні дотримуватись певних правил, вимог та процедур під час здійснення контрольно-наглядової діяльності, які отримали зовнішнє вираження у відповідних принципах.

Принципи здійснення контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин були визначені як основні ідеї, положення, вимоги, що є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами та стосуються всіх видів, форм, напрямів і методів контрольно-наглядової діяльності, організаційно- правових основ її здійснення.

Аналіз законодавчих актів та наукової літератури, в яких наводиться перелік принципів контролю та (або) нагляду, надав змогу виокремити

дві групи принципів контрольно-наглядової

діяльності:

1) загальні, які є похідними від принципів державного управління;

2) спеціальні, які характерні для усіх видів

контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин незалежно від її суб’єкта, об’єкта та предмета. До загальних принципів контрольно- наглядової діяльності у сфері земельних відносин запропоновано віднести: принцип законності;

принцип верховенства права; принцип гласності; принцип свободи; принцип гуманізму; принцип справедливості; принцип рівності перед законом; принцип участі населення в державному управлінні; принцип відповідальності. Особливість спеціальних принципів контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин полягає у тому, що вони характерні для усіх її видів незалежно від її суб’єкта, об’єкта та предмета. До таких принципів запропоновано віднести: науковість; плановість;

систематичність; об’єктивність; професіоналізм; спеціалізацію; комплексність; неупередженість;

дієвість; оперативність; офіційність; принцип взаємодії; економічність.

Обґрунтовано, що основне призначення будь- якої класифікації, зокрема, і видів контрольно- наглядової діяльності у сфері земельних відносин, повинно мати практичну спрямованість, тобто не лише теоретичне, а й практичне значення. У зв’язку з цим, вважаємо, що найбільшу практичну цінність буде мати класифікація контрольно-наглядової діяльності за таким критерієм як суб’єкт її здійснення, за яким доцільно виокремити три її види:

1) державна контрольно-наглядова діяльність у сфері земельних відносин;

2) самоврядна контрольно-наглядова діяльність у сфері земельних відносин;

3) громадська контрольно-наглядова діяльність у сфері земельних відносин.

Вважаємо, що вищенаведені три основні види контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин, які здійснюються державними,

самоврядними та громадськими суб’єктами, передбачають використання ними й інших її видів, а саме: парламентської, президентської, з боку органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судових органів, громадських організацій; зовнішньої або внутрішньовідомчої контрольно-наглядової

діяльності у сфері земельних відносин; постійної або тимчасової; попередньої, поточної чи подальшої; гласної чи негласної; одноосібної чи колективної; загальної чи спеціальної; відомчої, міжвідомчої чи надвідомчої, тощо.

Наголошено на тому, що ефективність контрольно-наглядової діяльності із забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами,

установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України залежить від паритетного використання трьох її видів (державної, самоврядної та громадської), оскільки применшення ролі однієї із них призведе до отримання необ’єктивної та недостовірної інформації про стан дотримання законності у сфері земельних відносин.

Запропоновано зміни та доповнення до нормативно-правових актів із досліджуваних питань, зокрема:

1) уточнення системи суб’єктів, які здійснюють державну контрольно-наглядову діяльність, дало змогу ч. 1 ст. 188 ЗК України та ч. 1 ст. 19 Закону України «Про охорону земель» викласти у такій редакції: «Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється органами державної влади в межах покладених на них завдань, функцій та повноважень, визначених законом. Спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, є: центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів; центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів; центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики»;

2) беручи до уваги те, що громадський контроль за використанням та охороною земель може здійснюватися не лише громадськими інспекторами, а й громадськими організаціями, трудовими колективами, органами самоорганізації населення, зборами громадян за місцем проживання, окремими громадянами, запропоновано ч.

відповідальність, умови та порядок взаємодії та координації між ними і відповідними державними органами.