Становлення духовних цінностей у сім’ї як предмет психологічного аналізу

Проблема духовних цінностей посідає одне з провідних місць у пси- хологічній науці. Особливість категорії «цінність» полягає в тому, що вона водночас є предметом і ставленням до цього предмета.

— цілісне утворення, складовими якого є духовні почуття, прагнен- ня й потреби особистості. Одні з них можуть посідати провідні пози- ції у процесі реалізації цінностей, інші — відіграють другорядну роль у контексті духовної сутності особистості як носія цінностей.

Духовність, за М. Й. Боришевським, це багатовимірна система, скла- довими якої є утворення у структурі свідомості та самосвідомості особис- тості, в яких віддзеркалюються її морально релевантні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей, до себе самої, що стали суб’єктивно значущими регуляторами активності.

Суттєвою ознакою духовності є її цінності. Як зазначає М. І. Пірен:

«Нині цінності стали предметом вільного вибору. Сучасна Людина втратила віру в безумовну цінність ідеалів, які формувала (чи формує) ідеологія. Така ситуація порушує душевний спокій людини, котра жила в лещатах ідеологічних стереотипів, і штовхає її на пошук нових, смис- ложиттєвих цінностей та світоглядних орієнтирів. Тому є потреба в іде- ологічному осмисленні національної ідеї в рамках плюралізму, гуманіз- му, духовності, громадянськості та високої моральності» [11, с. 37].

Багато авторів стверджують, що саме цінності визначають особ- ливості і характер відносин особистості з середовищем, з сім’єю і це в свою чергу детермінує особливості її поведінки (Б. Г. Ананьєв [2], М. Й. Боришевський [5; 6], К. В. Шорохова [16] та ін.). Єдність свідо- мості і поведінки — обов’язкова умова постійного вдосконалення ду- ховності особистості. Духовні цінності залежать надалі від включення особистості в життєдіяльність суспільства, від повноти спілкування, від тієї системи суспільних і міжособистісних взаємин, у яких існує людина.

«Дорослі опосереднюють формування досвіду дитини вже з перших її

днів. Немає ніякої можливості провести якусь штучну межу, що відо- кремила б особистий досвід дитини від досвіду суспільного, а тим біль- ше протиставити їх. Особистий досвід дитини проймається досвідом, засвоюваним від дорослих, через що набуває нової якості. Таке взаємо- проникнення існує в усіх виявах свідомого психічного життя, почина- ючи з її осмисленого сприймання» [9, с. 127].

Відзначаючи важливість цінностей у сімейному вихованні, М. Й. Бо- ришевський наголошує: «Особливе, вирішальне значення у розвитку духовної спрямованості особистості належить змісту сімейно-родин- них цінностей. Якщо для батьків такі цінності як обов’язок перед сус- пільством, нацією, національні ідеали, моральні чесноти, патріотизм є священними, якщо вони дійсно визначають щоденну поведінку батьків, то й діти у таких сім’ях поступово навчаються долати розбіжність між визнанням їх важливості, необхідності та фактичним дотриманням. У сім’ях, де дотримання таких цінностей є законом життя батьків, і діти стають непідвладними впливам навіть численних негативних прикла- дів з навколишнього соціального середовища» [12, с. 16].

Очевидно, залежно від характеру спілкування дитини в сім’ї, у неї формуються різні уявлення про себе. Як стверджує В. О. Столін, залу- чення дитини в реальні взаємовідносини і діяльність дорослих сприяє формуванню її системи цінностей і визначенню себе відносно цієї си- стеми. Багато з цих цінностей, зокрема такі, як праця, та чи інша про- фесія закладаються у сім’ї так само, як і негативні мораль і цінності ба- тьків впливають на формування духовних цінностей дитини [14, с. 55].

Особливу роль у розвитку особистості відіграє емоційна атмосфера сім’ї, у дітей формуються високі моральні якості, без яких неможли- ве становлення духовної особистості.

ня, на основі чого утворюється новий, більш високий ступінь спільно- сті думок, оцінок, норм, ціннісних орієнтацій, соціальних почуттів та інших елементів свідомості [15, с. 110].

Проблема духовності стає особливо актуальною в наш час, коли виховання особистості здійснюється за умов зростаючої освіченості, соціальної активності та інформованості. Слід зазначити, що на фор- мування духовності впливає система факторів, які взаємопов’язані між собою.

І. Об’єктивні суспільні фактори:

- соціально-економічні умови розвитку особистості;

- характер діяльності, в яку включена особистість;

- демографічні умови (національність, сімейний стан тощо);

- культурні можливості (ступінь віддаленості від осередків куль- тури).

II. Суб’єктивні фактори розвитку особистості:

- психологічні особливості особистості (задатки, здібності, харак- тер);

- зміст духовного життя (світогляд, політичні, правові, моральні погляди і норми, ставлення до цінностей та ідеалів, сімейні тра- диції);

- культурний рівень: освіта, рівень вихованості тощо.

III. Суб’єктивні зовнішні впливи: сім’я, учителі, однокласники, дру- зі, сусіди, засоби масової інформації, культурно-виховні заклади.

Як бачимо, система факторів, що впливають на розвиток духовно- сті, складна, динамічна, часто залежить від індивідуальних, суб’єкти- вних або ж випадкових умов. Неабияку роль у вихованні духовності відіграє сім’я.

Характеристику структурних елементів духовності найкраще роз- почати з аналізу ідеологічної діяльності. Вона надає якісної визначено- сті всім іншим структурним елементам духовної сфери, характеризує спрямованість розвитку духовних процесів і явищ, що відбуваються в житті суспільства, сім’ї, особистості.

Велике значення має такий елемент духовності, як масова інформа- ція, в завдання якої входить забезпечення населення відомостями, но- винами, якими воно керується у своїй трудовій і ідейно-політичній дія- льності. Ця інформація передається і використовується завдяки пресі, радіо, телебаченню, масово-політичній роботі тощо. Принциповими особливостями цієї системи в сучасних умовах є повнота, оператив- ність, дохідливість, злободенність, врахування потреб і інтересів різних верств населення.

Важливим структурним компонентом духовності є наука, яка ви- значає ступінь розвиненості інтелектуального потенціалу країни; особ- ливо актуальною в наш час стала практична спрямованість суспільних наук, їх реальна участь у соціальних та економічних процесах.

І, нарешті, вагомим компонентом духовності можна вважати куль- туру. Її роль — багатопланова: вона частково виконує функції вихован- ня, частково — засобів масової інформації.

Культура народу — яскравий покажчик його духовного й інтелек- туального багатства. Вона є осередком духовних цінностей, духовних можливостей суспільства, концентрацією творчих засад в особистос- ті. Важливу роль у цій сфері відіграють література і мистецтво. Вони спрямовані на розвиток художньої культури, на формування моральної свідомості і загалом впливають на духовне життя суспільства.

Формування духовної особистості здійснюється за допомогою ви- ховання і навчання — єдиного взаємопов’язаного процесу. Виховання відіграє в духовній сфері важливу роль. Його завдання можна класи- фікувати за такими напрямами: формування наукового світогляду; виховання свідомого ставлення до навчання, розвиток пізнавальної активності й культури розумової праці; виховання політичної свідомо- сті і розвиток громадянської активності; виховання творчого ставлення до праці, підготовка до свідомого вибору професії; виховання мораль- ності і культури поведінки; формування правосвідомості й виховання громадянської відповідальності; виховання естетичної культури і роз- виток художніх здібностей тощо.

Навчання забезпечує процес засвоєння знань в дошкільних дитячих закладах, в середніх і вищих учбових закладах, в сім’ї. Цей процес су- проводжується посиленням ідейної спрямованості усіх форм навчання, формуванням наукового світогляду, постійним поновленням загально- наукових і професійних знань.

Всі системні елементи духовності об’єднані в єдине ціле і познача- ються на духовному житті країни, впливаючи на розвиток інтелектуа- льного рівня суспільства, ступінь його духовної зрілості та культури. 3.2.