Шляхи формування духовних цінностей у сім’ї

Система духовних цінностей пов’язана з соціально-економічними перетвореннями у суспільстві. Кожна сім’я створює власну мікрокультуру, а система цінностей навіть однієї субкультури може значно відрізнятися як за кількістю і змістом духовних цінностей, так і за місцем, яке вони посідають в ієрархії значущості.

Усі шляхи соціального виховання, – зазначає Л.Б.Шнейдер, – чи то соціалізація, виховання у вузькому сенсі слова чи просвіта – пов’язані з передачею норм соціальної поведінки: наслідування традицій і звичаїв, передача декларативного і реального аспектів буденної свідомості. Ці шляхи соціального виховання персоніфіковані у широкому колі людей, з якими спілкується дитина, і які є «трансляторами» соціального виховання. Ними виступають не лише батьки, вихователі і педагоги, але й ровесники, керівники дитячих і молодіжних гуртків, клубів, організацій, діячі літератури і мистецтва, священнослужителі, працівники засобів масової інформації – словом, всі, чия поведінка і погляди можуть виявитися в сфері уваги дитини [29, с. 662].

Т.В. Андрєєва наголошує: «Виховання – процес соціальний в найширшому розумінні. Виховує все: люди, речі, явища, але, насамперед, і більш за все, – люди. Серед них на першому місці – батьки і педагоги. З усім складним світом навколишнього середовища дитина вступає у безліч взаємин, які незмінно розвиваються, ускладнюються завдяки фізичному і моральному зростанню самої дитини» [3, с.

Однією з істотних передумов успішного розв’язання завдань духовного розвитку особистості є створення і застосування адекватних засобів впливу з боку батьків і вчителів, що дасть можливість правильно планувати виховну роботу:

1. У пізнавальній сфері кожен з членів сім’ї повинен усвідомити:

– особливості своєї поведінки і емоційного реагування;

– як сприймається його поведінка іншими;

– особливості міжособистісної взаємодії батьків з дітьми і навпаки;

– з’ясування причин конфліктів, способи реагування батьків на дітей;

– умови і особливості формування духовних цінностей у сім’ї.

2. В емоційній сфері:

– навчання культурі спілкування з батьками, дітьми, старшими членами сім’ї та навколишніми людьми;

– навчання умінням розуміти та вербалізувати свої почуття і думки;

– навчання розуміти своє «Я» та свої взаємини з оточуючими.

3. У конативній сфері:

– набуття навичок більш глибокого і вільного спілкування між членами сім’ї;

– розвиток форм поведінки, пов’язаної з відповідальністю, співробітництвом, взаємодопомогою;

– закріплення нових форм поведінки, зокрема тих, які допомагатимуть формуванню моральних стосунків у сім’ї;

– вироблення нових форм поведінки в конфліктних ситуаціях на базі досягнень у когнітивній та емоційній сферах.

Щоб робота з сім’єю була ефективною, педагогу необхідно знати побутові умови, вік батьків, їхній професійний статус, склад сім’ї тощо. Особливо важливу роль у духовному вихованні дітей відіграє домашній морально-психологічний клімат. У процесі спілкування і спільної діяльності створюється відповідна система міжособистісних взаємин, цінностей, що зумовлена індивідуальними особливостями людей, їх спільними оцінками та самооцінками, ставленням до інших людей і навколишнього світу. Ця система стійка і являє собою специфічне утворення, яке і складає духовно-психологічний клімат сім’ї. Він відображає характер та рівень взаємин між подружжям і дітьми, особливості взаємного сприймання членів сім’ї, готовність реагувати відповідним чином на інших людей тощо.

Результати нашого експериментального дослідження підтверджують положення про визначальний вплив системи родинних стосунків на становлення духовності особистості. Однак ефективність цих стосунків залежить від уміння батьків ставати на позицію дитини, правильно визначати її психічний стан, вміти добирати адекватні виховні засоби для досягнення мети. Найбільш продуктивною виявилась система роботи з підвищення педагогічної культури батьків, що ґрунтується на поєднанні педагогічної освіти з керівництвом педагогічною самоосвітою батьків та залученні їх до активної діяльності з виховання дітей у сім’ї; поєднанні групових та індивідуальних форм роботи з батьками; на поєднанні поваги та вимогливості до батьків, опорі на позитивний досвід сімейного виховання.

Психолого-педагогічна культура батьків підвищується завдяки лекторіям, батьківським зборам, індивідуальним бесідам з учителями, шкільним психологом. Тема такого спілкування може бути присвячена наступним

питанням: роль сім’ї у вихованні дітей, психолого-педагогічні основи виховання дітей, зміст, основні форми, способи і методи виховання школярів у сім’ї, труднощі та помилки сімейного виховання, шляхи їх подолання. Особлива увага на заняттях, які проводяться для батьків, приділяється питанням зміцнення сім’ї та створення доцільних внутрішньосімейних стосунків, методиці виховання дітей в сім’ї та поширенню передового досвіду сімейного та суспільного виховання.

Аби духовні цінності визначали поведінку школяра в будь-яких ситуаціях, вони мають стати його власними нормами. Саме сім’я і клас, в якому вчиться дитина, можуть сприяти активному засвоєнню цих цінностей. Для вчителя і батьків надзвичайно важливим є надання відповідного морального зразка і створення умов, які сприяли б його засвоєнню. На основі засвоєних раніше духовних цінностей учні знаходять правильну лінію поведінки у знайомих, а також у нових умовах вони оволодівають навичками прийняття самостійного вибору за наявності кількох альтернатив. Подібні ситуації, що спонукають учнів осмислювати можливі лінії своєї поведінки і їх наслідки, пов’язані з самоаналізом та боротьбою мотивів, що формує у юнацтва почуття власної відповідальності за свої вчинки і дає йому необхідний у дорослому житті досвід нерегламентованої поведінки.

Опишемо методичний прийом, який можна порадити батькам і вчителям для виховання духовних цінностей. Це досить простий і водночас ефективний метод переконання – етичні бесіди. Їхня мета – конкретизувати етичні знання школярів і формування вмінь керуватися цими знаннями в житті.

У методичній науці існує відповідний підхід до розробки і проведення етичних бесід. Його суть полягає в тому, що кожна бесіда має включати наступні етапи:

1) вивчення наявних в учнів моральних уявлень та понять з даної теми;

2) аналіз спеціально дібраних прикладів, що відображають суттєві ознаки духовних цінностей;

3) виокремлення зразків духовної поведінки із навколишньої дійсності, художніх творів, преси, кінофільмів тощо;

4) узагальнення, висновки, правила, що стосуються духовних цінностей;

5) подолання неправильних уявлень з метою формування необхідних етичних знань.

Велике значення для ефективності бесід має правильний добір ілюстративного матеріалу (художні твори, публіцистичні статті, проблемні ситуації тощо). Слід добирати яскравий, емоційний матеріал, який не залишить школярів байдужими, і вони з легкістю приєднаються до обговорення актуальних питань.

При обговоренні художніх творів необхідно ставити запитання до прочитаного таким чином, щоб учні звернули увагу на взаємини героїв, порівняли ці взаємини з тими, з якими вони стикалися на власному життєвому досвіді. Добре продумані запитання мають підводити школярів до моральних висновків. Не слід пропускати неправильні відповіді. Навпаки,

подальша робота спрямовується на те, щоб відкинути неправильні уявлення.

Важливим матеріалом для бесіди можуть бути проблемні ситуації, взяті з життя сім’ї класу чи уявні. Характерна риса цих ситуацій – наявність конфлікту, пов’язаного з вибором поведінки, коли потрібно вчинити, оперуючи однаково важливими для школяра цінностями тощо. В кінці бесіди учні самі, або за допомогою педагога формулюють моральне правило. Воно має бути конкретне і визначати відповідну поведінку в найбільш типових ситуаціях.

Цікавим методом впливу на взаємини дітей та їхніх батьків є соціальнопсихологічний тренінг. Наведемо приклад такого заняття. Тема. «Духовні цінності сім’ї».

Завдання:

– усвідомлення старшокласниками і їх батьками духовних цінностей та їх ролі у житті сім’ї, держави;

– надання можливості учням зробити власний вибір щодо цінностей;

– об’єднання у групу дітей і їх батьків з метою обговорення ролі духовних цінностей у сімейній взаємодії;

– корекція взаємин дітей та батьків у сім’ї.

Ведучий ознайомлює учасників з інструкцією: «Вам пропонується список духовних цінностей. Тепер Ви маєте розподілити слова на три колонки. До першої віднести найважливіші якості, які обов’язково мають бути присутні у духовної особистості, до другої – ті, які можуть бути присутні, але не обов’язково, до третьої – ті, які можуть бути відсутні».

Список цінностей: національна свідомість; історична пам’ять; усвідомлення належності до національної спільноти; оволодіння національною культурою і спадщиною свого народу; вміння керуватися духовноестетичними принципами у власній поведінці; потреба опановувати політичні знання; уміння об’єктивно оцінювати події громадсько-політичного життя в країні і за рубежем; уміння діяти у відповідності з власними переконаннями; потреба брати участь в житті країни; негативне ставлення до нав’язування іншому власних думок, оцінок, поглядів; стійкі патріотичні почуття, дієва налаштованість на реальні справи, в яких реалізується почуття громадянського обов’язку; прагнення розвивати пізнавальні інтереси, здібності і творчу активність при опануванні знань; уміння самостійно здобувати знання, постійно знайомитися з найновішими досягненнями науки і техніки; готовність до практичного застосування вмінь та знань; виховання творчого ставлення до праці, підготовка до свідомого вибору професії; формування правосвідомості й виховання громадянської відповідальності тощо.

Обговорення:

• До яких висновків Ви дійшли при рангуванні цінностей?

• Чи вплинула ця вправа на Ваше розуміння ролі духовних цінностей у житті сім’ї та у власному житті?

• Які можливості цього методу Ви будете використовувати для поліпшення сімейних стосунків?

Як бачимо, в основі соціально-психологічного тренінгу лежить не пасивне засвоєння духовних цінностей, а оволодіння ними і формування відповідних соціальних настановлень в активній формі, тобто в ході спеціально розроблених активних дій. Існують різні види соціально-психологічних тренінгів. Серед них можна виокремити такі як групове обговорення соціально-психологічної ситуації і соціально-рольові ігри. Характер кожного виду соціально-психологічного тренінгу багато в чому залежить від конкретних завдань і того контингенту, на який він розрахований. Одна з основних особливостей соціально-психологічного тренінгу полягає в тому, що він завжди носить груповий характер, де вся увага зосереджується на міжособистісній взаємодії. Ймовірно, що при соціально-психологічному тренінгу слід мати на увазі два аспекти:

1) формування позитивних настановлень на оволодіння й використання соціально-психологічних знань в практичній діяльності;

2) вироблення відповідних умінь і навичок доцільної ситуативнорольової поведінки, які мають бути усвідомлені членами взаємодії, відповідати їх соціальним настановленням.

Ситуативно-рольова гра дорослих та дітей створює сприятливі умови для активізації творчих сил учасників тренінгу. У ній школярі не бояться помилитись при пошуку рішень, оскільки це не призведе до практичних негативних наслідків. Творчі можливості, наявні у ситуативно-рольовій грі, важливі в психологічному плані ще й тому, що самостійна участь в пошуку і прийнятті відповідних рішень роблять їх вагомішими для учасників тренінгу, ніж рішення та оцінки, що нав’язуються їм ззовні. Тут, очевидно, має місце та обставина, що людина більше довіряє своєму власному досвіду, насамперед, досвіду осмисленому, а тому і зрозумілому.

Одна з переваг ситуативно-рольової гри як активного методу соціальнопсихологічної підготовки полягає в тому, що у ній можна умовно виокремити необхідні для тренінгу соціальні ролі і завдяки ігровій формі викликати у них емоційні переживання. Це, в свою чергу, сприятиме формуванню і закріпленню відповідних настановлень, умінь та навичок поведінки, необхідних для успішного виконання соціальної ролі.

Індивідуальні особливості особистості ще більш яскраво виявляються в міжособистісних ролях, які, на відміну від соціальних ролей, визначаються місцем індивіда в системі міжособистісних взаємин, зокрема в сім’ї. Ситуативно-рольова гра створює можливість для учасників тренінгу продемонструвати і побачити в концентрованій формі за незначний проміжок часу різноманітні виконання однієї і тієї ролі досліджуваними, порівняти і зіставити їх з власною поведінкою у даній ролі не лише в грі, а й в реальному житті.

Ще один активний метод, який можна застосовувати в роботі з батьками і учнями, це – дискусія. В результаті інтелектуального і емоційного обміну думками між партнерами стає можливим досягнення згоди (чи незгоди)

одного учасника діалогу з висловлюваннями інших партнерів. Слід мати на увазі: чим більше розбіжностей у думках, тим більше часу і зусиль необхідно для їх узгодження і інтеграції і тим більша вірогідність, що дискусія буде продуктивною. Такі зміни можливі тільки в атмосфері довіри, відкритості і щирості.

Підготовка дискусії вимагає планування наступних її етапів:

– визначення мети дискусії;

– вибір теми, підготовка основних питань, які можуть бути розглянуті;

– відбір учасників дискусії;

– вибір часу і місця обговорення.

Основні психолого-педагогічні завдання при проведенні дискусії:

1) забезпечення взаєморозуміння між учасниками;

2) підтримка активності учасників;

3) підтримка атмосфери поваги до чужої думки;

4) керування ходом дискусії з метою досягнення наміченої мети. Практика свідчить, готовність спілкуватися властива людям відвертим,

які відчувають велику потребу взаємодіяти з іншими. Вони схильні бути гнучкими і більш адаптованими; вони об’єктивно оцінюють реалії міжособистісних ситуацій, в які потрапляють, що є першим кроком на шляху до здійснення заміни реальної духовної поведінки на більш ефективну.

Cім’я відіграє вирішальну роль у формуванні цінностей її членів, не виключаючи впливу самого індивіда на власний розвиток і поведінку. У сімейній взаємодії на формування духовності справляють постійний вплив різні фактори соціального середовища. Вся система цінностей, настановлень, потреб та мотивів сім’ї орієнтована на реальні можливості її життєдіяльності, і багато в чому визначається умовами життя. Провідне місце серед таких умов займають сімейні взаємостосунки, що детерміновані характером батьківських позицій, почуттів, ставлень, сімейних настановлень та очікувань. Формування особистості здійснюється за допомогою навчання і виховання, єдиного процесу, який впливає на розвиток інтелектуального рівня суспільства, ступінь його духовної зрілості та культури.

Висновки. Формування духовних почуттів вимагає від особистості значних зусиль, і найважливішим критерієм їхнього розвитку має стати міра погодженості між способом життя сім’ї та нормативно-ціннісною моделлю суспільства. Взаємодія з батьками набуває вирішального значення у розвитку духовної спрямованості в підлітковому і юнацькому віці, бо саме цей період відзначається великою кількістю позитивних проявів: більш різноманітними та змістовними стають взаємини з ровесниками і дорослими, істотно змінюється ставлення до себе, до інших, до суспільства загалом.

Як засвідчили результати нашого дослідження, діапазон системи духовних цінностей школярів може бути значно ширшим, ніж обсяг загальноприйнятих цінностей конкретної сім’ї. Великого значення для учнів та їх батьків набувають цінності, пов’язані з соціальним статусом сім’ї: освітою, професією, загальним культурним рівнем членів родини, а також з економічним становищем і, нарешті, цінності, які пов’язані з відпочинком

та дозвіллям сім’ї. Духовні цінності сім’ї залежать від характеру включення її членів у життєдіяльність суспільства, від повноти спілкування, яке складає зміст діяльності школярів та їх батьків, від тієї системи суспільних і міжособистісних взаємин, у яких існує людина.

Впровадження у виховну практику розроблених нами формувальних заходів сприяє тому, що духовна спрямованість сімейних цінностей поступово набуває внутрішньої спонукальної сили, забезпечуючи об’єднання етичних знань з уміннями контролювати й регулювати належним чином свою діяльність та поведінку, що, безумовно, є переконливим свідченням вельми важливих позитивних зрушень у реальній життєдіяльності сім’ї.