§ 6.3. ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ ВИДИ ФОРМ (ДЖЕРЕЛ) ПРАВА

Проблема співвідношення форми права та джерела права є одним з дискусійних питань теорії права.

Так, представники концепції юридичного позитивізму джерелом права вважають нормативно-правовий акт.

Матеріальні джерела права являють собою сукупність природних, історичних, культурних, релігійних, політичних, економічних та інших правотворчих факторів об'єктивного характеру, які обумовлюють виникнення, розвиток та зміст права. Ідейним джерелом права виступає правосвідомість як правотворчий фактор суб’єктивного характеру, через який об’єктивні правотворчі чинники впливають на майбутній зміст норм права. Інституційним джерелом права у найбільш широкому, загальному розумінні визнається держава, державна влада, у силу того, що саме держава опосередковує зв’язок права з об’єктивно існуючими суспільними відносинами та надає правовим установленням загальнообов’язкового характеру. У більш вузькому значенні інституційним джерелом права є правотворча діяльність держави (через уповноважені органи), що спрямована на встановлення або санкціонування норм права. Нарешті, формальним джерелом права виступає результат правотворчої діяльності держави - форми вираження і закріплення норм права^[CLVIII].

В юриспруденції склалися такі підходи до розуміння терміну «джерела права»:

- джерела виникнення права як соціального явища, сила, що творить право (правоутворююча сила);

- пам’ятки історії, літератури, судові справи та звичаї, що існували історично та мали значення для чинного на той час права;

- певний вид діяльності державної влади з утворення норм права;

- матеріали, взяті за основу того чи іншого законодавства;

- способи зовнішнього виразу, існування та перетворення права.

Джерелами права визнаються як фактори, що створюють зміст права, так і фактори, які надають праву загальнообов’язкового значення.

Поняття «форми права» і «джерела права» тісно взаємопов’язані, але не співпадають. Якщо «форма права» показує, яким чином організовано та виражено зовні зміст права, то «джерела права» - це витоки формування права, система факторів, якими зумовлюється його зміст.

Тому при аналізі понять «джерела» і «форми» права виникає потреба зазначати їх нетотожність. Дійсно, всі форми права є джерелами, але не кожне джерело права набуває якостей офіційної форми права. Для того, щоб джерело права набуло якостей державної обов’язковості та загальності, необхідне його офіційне визнання, тобто санкціонування органами правотворчої влади. Іншими словами, джерела права прагнуть набути статус офіційної форми права, але через об’єктивні та суб’єктивні причини (особливості правової системи) вони не завжди трансформуються у формально закріплені носії правової матерії. Що ж до форм права, то вони, будучи офіційними способами і засобами зведення в закон державної волі, завжди «виділяють» з себе правову енергію і, отже, спочатку формуються як джерела норм права.

Форма права - це сукупність визнаних конкретною державою офіційно-документальних способів зовнішнього виразу та закріплення норм права.

Потрібно розуміти, що для суб'єктів, які встановлюють норми права, і для суб'єктів, які їх застосовують, джерела права різні. Так, у випадку правотворчості джерелами є юридичний мотив, суспільні відносини, що мають правову природу, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, конституція, міжнародно- правові угоди, загальнолюдські цінності, правова культура та правосвідомість^[CLIX]. В іншому випадку, для суб'єктів, які здійснюють правозастосовну діяльність джерелами права можуть бути юридична практика, юридична наука тощо.

Залежно від рівня регульованих суспільних відносин (держава, союз держав, держави усього світу) форми права можна поділити на: внутрішньодержавні, регіонально-континентальні і міжнародні.

До внутрішньодержавних форм права слід віднести:

Правовий звичай - акт-документ, що містить правило поведінки, яке склалось стихійно протягом тривалого часу і ввійшло в звичку людей, санкціонований, гарантується і охороняється державою.

Правовий прецедент - акт-документ, що містить рішення конкретної юридичної справи, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов’язковим для вирішення подібних справ у майбутньому.

Нормативний правовий акт - це виданий в особливому порядку офіційний акт-документ компетентного правотворчого органу, що містить норми права.

Нормативний правовий договір - це сумісний юридичний акт, що виражає взаємне виявлення волі правотворчих органів, яким утворюється правовий акт.

Правову доктрину - акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, поняття, юридичні категорії розроблені вченими з ціллю удосконалення законодавства.

Релігійний текст - акт-документ, що містить релігійну норму, санкціоновану державою і забезпечену нею (прикладом релігійного тексту можуть бути Веди, Біблія, Коран).

Принципи права — об’єктивно властиві праву нормативні основи, незаперечні вимоги, що пред’являються до учасників суспільних відносин з метою встановлення соціального компромісу.

До регіонально-континентальних форм права ймовірно слід віднести форми права Євросоюзу (форми первинного і вторинного права; форми прецедентного права; загальні принципи права та ін.).

До міжнародних форм права потрібно віднести міжнародно- правовий акт. Міжнародно-правовий акт — спільний акт-документ двох або більше держав, що містить норми права про встановлення, зміну чи припинення прав і обов’язків у різноманітних відносинах між ними.