§ 7.4. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СТРУКТУРА

Інтерпретація поняття «система законодавства» відображає плюралізм поглядів науковців. Здебільшого поняття «система законодавства» розглядають у таких основних значеннях:

- у вузькому - як цілісну сукупність чинних законів певної держави, прийнятих уповноваженими суб’єктами законотворчості;

- у широкому - як цілісну сукупність усіх упорядкованих правових актів) держави.

нормативно-правових актів (законів і підзаконних нормативно-

Однак деякі вчені зауважують, що застосування поняття «законодавство» у широкому значенні, тобто не тільки як сукупності законів України, порушує питання визначення кола тих нормативно-правових актів, які будуть охоплені цим поняттям. Адже непоодинокими є випадки, коли поняття «система нормативно-правових актів» і «законодавство» законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України¹.

ототожнюють. Це не видається обґрунтованим (наприклад, навряд чи доцільно однакову увагу спрямовувати на закони й підзаконні акти)¹. Водночас ст. 9 Конституції України визначає, що частиною національного

Ознаки системи законодавства:

- є цілісною (системною, внутрішньоузгодженою), адже кожен нормативно-правовий акт хоча й діє самостійно, проте відповідно до тих завдань, що закріплені в інших нормативно-правових актах;

- є способом надання юридичного (формального) значення нормам права, сформованим у суспільстві;

- має два рівні будови - вертикальну (ієрархічну, субпідрядну, що виявляється в субпідрядних зв’язках одного нормативно-правового акта з іншими) і горизонтальну (рівнозначну);

- є інтегративною, тобто одночасно є і джерелом права, і формою його існування.

Структура системи законодавства - це зумовлена системою права внутрішня організація впорядкованих нормативно-правових актів, що відображається в їх єдності, об’єктивності, визначеності, а також у розподілі законів і підзаконних нормативно-правових актів за галузями й інститутами законодавства^{[214] [215] [216].}

Основні види структурної організації законодавства:

1) субординаційна, або ієрархічна (вертикальна) - відображає юридичну силу нормативно-правових актів, що залежить передусім від їх різновиду (закон чи підзаконний нормативно-правовий акт) і від місця правотворчого органу, який приймає відповідні акти, в апараті держави. Конституція має найвищу юридичну силу й становить першооснову законодавства, далі - конституційні, звичайні закони, зокрема кодекси, підзаконні нормативно-правові акти, що видаються на виконання законів і не повинні їм суперечити;

2) галузева (горизонтальна) - відображає поділ, розташування нормативно-правових актів відповідно до предмета правового регулювання суспільних відносин;

3) державно-організаційна (територіальна) - відтворює

особливості форми державного устрою, за яким здійснюють поділ законодавчих актів за територіальним значенням: наприклад,

федеративного (загальнодержавного) і законодавства суб’єктів федерації (структура системи законодавства ФРН)з.

За обсягом нормативного матеріалу в межах галузевого структурного «зрізу» системи законодавства виокремлюють галузь законодавства й інститут законодавства. Вищим рівнем галузевої структури системи законодавства, найбільшим об’єднанням нормативно-правових актів та їх частин з певних сфер правового регулювання є галузь законодавства.

Галузь законодавства - це внутрішньо узгоджена сукупність нормативно-правових актів, об’єднаних за певними сферами правового регулювання суспільних відносин. Галузь законодавства вирізняється єдністю змісту, форми й системних зв'язків нормативних приписів, логічно поділених на інститути законодавства. Здебільшого цілісності й узгодженості галузі законодавства надає кодифікований нормативно- правовий акт - кодекс.

Внутрішню будову галузі законодавства формують інститути законодавства, що регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин. Інститут законодавства може бути галузевим або міжгалузевим. В одних випадках галузі права цілком збігаються з галузями законодавства: цивільному праву відповідає цивільне законодавство, кримінальному - кримінальне; в іншому випадку є галузь права, а галузі законодавства немає (наприклад, морське право є, а відповідної галузі законодавства немає), оскільки немає кодифікованого нормативно­правового акта.

Отже, категорії «система права» та «система законодавства» є однопорядковими, але не тотожними: вони відображають структуру змісту й структуру форми об'єктивного права відповідно.

Синтезуючи думки дослідників щодо питання співвідношення системи права й системи законодавства, необхідно зауважити, що вони характеризують сутність одного явища - права, співвідносяться між собою як зміст і форма. Водночас між ними є і суттєві відмінності:

1. Система права є невидимою, оскільки відображає внутрішню будову права, а система законодавства є видимою, зовнішньою формою системи права.

2. Система права є сукупністю правових норм, а система законодавства - сукупністю нормативно-правових актів.

3. У системі права норми права логічно розподілені за галузями, підгалузями й інститутами. У системі законодавства нормативно-правові акти об'єднані за галузями законодавства, які поділені на інститути законодавства.

4. Система права охоплює галузі права, сформовані на основі єдності предмета й метода правового регулювання, а система законодавства утворена з галузей законодавства, що не мають методу регулювання, а предмет регулювання є неоднорідним (галузь законодавства може містити норми різних галузей права (комплексні галузі) або формуватися на підґрунті інституту або підгалузі права. Можливим є варіант, коли галузь законодавства існує без галузі права (наприклад, митне законодавство).

5. Система права має лише горизонтальну (галузеву) будову, а система законодавства може мати будову і горизонтальну (галузеву), і вертикальну (ієрархічну).

6. Первинним елементом системи права є норма права зі своєю структурою: гіпотеза, диспозиція, санкція, а первинний елемент системи законодавства - стаття закону, яка містить нормативне розпорядження, що переважно не містить всі три структурні елементи логічної правової норми.

7. Система права формується об’єктивно, відповідно до розвитку суспільних відносин, а система законодавства - це результат цілеспрямованої діяльності уповноважених суб’єктів, тобто вона має суб’єктивний аспект.

8. Структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів: назв розділів, статей, глав та інших частин, властивих закону. Структурні елементи системи законодавства (нормативно-правові акти) мають назви розділів, глав, статей. Вони можуть містити преамбули, формулювання завдань і принципів, загальні нормативні визначення, що становлять загальну частину, тощо.

Отже, система законодавства є головною, але не єдиною формою існування системи права, оскільки:

1) право може існувати до законодавства, коли воно формувалося завдяки звичаям, які підтримувала держава, що нещодавно виникла («дозаконодавче право»);

2) право існує поза законодавством: природні права людини мають правовий характер незалежно від закріплення їх у законі («позазаконодавче право»)^[217].

З огляду на зазначене, галузь права та галузь законодавства не завжди збігаються. Причини розбіжності деяких галузей права та галузей законодавства зводяться до такого:

- об’єктивно неможливо відтворити зміст кожної окремої галузі права в одному нормативно-правовому акті (збіг галузі права та галузі законодавства можливий тоді, коли остання представлена актами однієї юридичної сили - законами, кількість актів незначна, однак здебільшого зміст галузі права виражений у численних нормативно-правових актах);

- залежність системи законодавства та формування її галузей від цілеспрямованої діяльності суб’єктів з їх систематизації, інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки;

- переосмислення, оновлення, удосконалення законодавства внаслідок його переорієнтації на демократичні цінності:

✓ послідовна демократизація порядку формування та функціонування законодавчих органів, їх професіоналізація, забезпечення високої якості законів;

✓ формування громадянського суспільства, правової системи в напрямі розвитку соціальної, правової держави, охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина, результатом якого є втілення у правову матерію раніше не відомих теоретичних конструкцій, формування нових галузей та інститутів законодавства;

- орієнтування системи законодавства не лише на галузь права, а й на галузь державної діяльності та державний устрій (призводить до появи комплексних галузей законодавства, які не відображають галузі права);

- обумовленість системи законодавства формою державного устрою країни (федерації), що передбачає наявність у кожній галузі нормативно- правових актів як на рівні федерації, так і на рівні суб'єктів федерації¹.

Правова глобалізація та інтеграція детермінують трансформації вітчизняної системи права й законодавства, які іманентно пов'язані з формуванням світового правопорядку і транснаціональної правової системи; відбуваються на основі утвердження ліберальної правової ідеології та є закономірним процесом правового розвитку, пов'язаним із пошуком універсальних, загальних, істинних ідеалів, цінностей, принципів справедливості, свободи, рівності, а також є складниками процесу трансформації національної правової системи^{[218] [219].}