§ 7.3. СИСТЕМА ПРАВА ЯК ВНУТРІШНІЙ ВИЯВ НОРМАТИВНОЇ ОСНОВИ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Однією з основних характеристик права, що є не хаотичним набором санкціонованих правил поведінки, а належно впорядкованою, внутрішньо узгодженою, структурованою сукупністю взаємопов’язаних елементів, що взаємодіють, є його система.

Дослідження системи права в сучасній юридичній літературі здійснюють традиційно і навіть «шаблонно»¹. Науковці зауважують, що «...в англомовній літературі термін «system of law» фактично не використовують, натомість застосовують лексему «Legal System». Тож постає питання: наскільки наявна в межах українського правознавства теорія системи права відповідає сучасним уявленням про право та чи узгоджується із західними концептами, що імплементуються в національне право^{[204] [205].}

Такі терміни юридичної науки, як «праворозуміння», «нормативно- правовий акт», «права і свободи людини і громадянина», «пересічний громадянин», «підгалузь права», «інститут права», «правотворчість як діяльність держави», «тлумачення права», «тлумачення норм права», «акт застосування норм права», «правова система», «правова свідомість», «правова культура» тощо, нині є складовою понятійного ряду правових систем держав пострадянського простору (у яких превалювало нормативістське розуміння права) і не є властивими західній правовій традиції, що розвивалася на положеннях природно-правової школи^[206].

Здебільшого систему права визначають як об’єктивно зумовлену внутрішню організацію права певного суспільства, що полягає в єдності й узгодженості всіх норм права, їх розподілі (диференціації) за галузями, підгалузями й інститутами.

Отже, системою права вважають певну форму організації норм права, що діють у державі, такий порядок їх побудови, за якого норми об'єктивного права знаходяться в єдності, узгодженості та взаємозв'язку та диференціюються на інститути, підгалузі та галузі.

Поняття «система права» відображає не стільки структуру об'єктивного права (хоча й її теж), скільки саме об'єктивне право як певну систему.

Ознаки системи права:

- об’єктивна зумовленість - реально зумовлена історичними особливостями політичного, соціально-економічного, культурного розвитку суспільства; відображає реальний стан суспільних відносин;

- органічна єдність й узгодженість - структурна цілісність і взаємозв'язок норм права; їх взаємна узгодженість і цілеспрямованість; відсутність суперечностей усередині системи; система права ґрунтується на єдиних загальнолюдських принципах свободи, рівності та справедливості;

- структурна різноманітність (внутрішній розподіл) - охоплює неоднакові за змістом та обсягом структурні елементи, що логічно поєднують і розподіляють нормативний матеріал відповідно до його функціональної спрямованості;

- стабільність і динамізм - зумовлені постійним складом базових галузей права, інститутів;

- поділ (диференціація) і структурна ієрархічність - поділ системи права на порівняно самостійні структурні елементи, наявність між ними певних рівнів ієрархії - згори донизу: галузі, підгалузі, інститути, норми права.

Основою побудови системи права вважають два критерії, що використовують в їх єдності та взаємодії та є системоутворювальним фактором - це предмет і метод правового регулювання суспільних відносин. Причому предмет і метод правового регулювання не протистоять один одному - особливості характеристик предмета правового регулювання визначають конкретний зміст і спрямованість методу правового регулювання. Успіх вивчення системних явищ правової дійсності, одним з яких і є система права, залежить від знання його частин, складових. У юридичній літературі поняття «структура права» і «система права» стали розрізняти лише в 1980-х роках.

Визначальними структурними елементами системи права є галузь, підгалузь, інститут і норма права. З огляду на те, що в попередньому підрозділі ми детально розглянули такий елемент системи права, як норма права, вважаємо за доцільне проаналізувати й інші її елементи.

Галузь права - це порівняно самостійна сукупність норм права в межах підгалузей та інститутів права, що регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин особливим методом правового регулювання.

Галузь права виникає внаслідок об'єктивних факторів, що зумовлені соціальними та практичними потребами, а не шляхом волевиявлення.

Ознаки галузі права:

- охоплює конкретну якісно однорідну сферу суспільних відносин;

- вирізняється своєрідністю обсягу, кількістю інститутів, що її формують; наявністю або відсутністю підгалузей права;

- об’єднує самостійну сукупність норм права;

- передбачає властивий лише їй режим правового регулювання, що забезпечує ефективність дії як галузі загалом, так і підгалузей та інститутів права, утворених у її складі;

- є стійкою та автономною у своєму функціонуванні.

Традиційно виокремлюють достатньо широкий перелік галузей права: державне (конституційне) право, цивільне право, адміністративне право, кримінальне право, цивільно-процесуальне право, кримінально- процесуальне право, земельне право, трудове право, сімейне право, фінансове право, кримінально-виконавче право тощо. Більшість із цих галузей нині зазнають уточнення, зміни предмета регулювання, меж із суміжними нормативними масивами.

Галузі права класифікують за такими критеріями:

1. За фундаментальністю норм права, сконцентрованих у галузях права:

- базові (фундаментальні) - об’єднують базові (вихідні) норми права, що регулюють первинні суспільні відносини, мають вихідні юридичні режими правового регулювання, які мають особливу значущість для інших галузей права й використовувані ними (наприклад, конституційне (державне), цивільне, адміністративне, кримінальне право);

- профільні (спеціальні, конкретизаційні) - об’єднують норми права, що регулюють сфери суспільних відносин і пов’язані з первинними суспільними відносинами та спрямовані на конкретизацію, посилення дії певних норм базових галузей права.

- комплексні - об’єднують норми права, що регулюють сфери державного та господарського життя (господарське, аграрне, екологічне, морське право тощо), виникають на основі подальшого розвитку комплексних інститутів права, що утворюються на межі суміжних галузей права та користуються режимами, які належать цим галузям (господарське, аграрне, екологічне, житлове, транспортне право).

2. За субординацією в правовому регулюванні:

- матеріальні - об’єднують норми права, що безпосередньо впорядковують суспільні відносини (наприклад, конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне право);

- процесуальні - об’єднують норми права, що визначають процедуру, порядок здійснення норм матеріального права (адміністративно-процесуальне, цивільно-процесуальне, кримінально- процесуальне, господарсько-процесуальне право).

Галузі норм права діалектично взаємопов’язані та вирізняються органічною єдністю, водночас різняться за значенням, нормативним обсягом, роллю в процесі впорядкування суспільних відносин.

У межах галузей права виокремлюють підгалузі права (нормативно- правові підгалузі). Однак якщо галузі права діють на всі відносини певного роду, то підгалузі - лише на їх конкретну частину. Однак питання доречності виокремлення зазначеної юридичної категорії є доволі дискусійним. Деякі дослідники пропонують «...замість пустого (з нульовим обсягом) поняття «підгалузь права» використовувати загальне поняття «комплексний інститут»¹.

Підгалузь права - це система однорідних предметно пов’язаних інститутів певної галузі права, що впорядковують спеціальні види суспільних відносин.

Підгалузі є в більшості галузей права, проте не в кожній. Здебільшого вони утворюються в найширших за обсягом нормативного матеріалу галузях права.

Зовнішнім втіленням підгалузі права є наявність у ній такої групи норм права, що охоплюють загальні принципові положення, притаманні декільком (але не всім) інститутам цієї галузі. Підгалузі цивільного права - зобов’язальне право, спадкове право, авторське право тощо; підгалузі фінансового права - банківське право, податкове право^{[207] [208].}

На певному історичному етапі розвитку держави поліцейське право існувало легально в системі права, потім галузь поліцейського права було замінено галуззю адміністративного права. Проте на сучасному етапі побудови держави та розвитку національної системи права адміністративне право не відповідає вимогам, які ставлять до регулювання поліцейських суспільних відносин. Реалії сьогодення актуалізують необхідність створення підгалузі адміністративного права - поліцейського права^[209]. Деякі вчені вважають, що такої галузі немає в сучасній юриспруденції, зокрема, таку позицію обстоює О. С. Проневич^[210]. Принципово іншим є підхід до поліцейського права в європейських країнах, яке тут вважають однією з найважливіших галузей публічного права, яку, відповідно, вивчають і досліджують на одному рівні з конституційним, цивільним або адміністративним правом^[211].

Інститут права - це система порівняно самостійних норм права в межах певної галузі (підгалузі) права, що регулюють окрему якісно однорідну групу взаємозалежних суспільних відносин.

Ознаки інституту права:

- упорядковує не всю сукупність якісно однорідних суспільних відносин, а окремі видові особливості (сторони, ознаки) одного роду суспільних відносин, або здійснює особливі завдання, функції в цьому регулюванні, тобто має видову однорідність соціального змісту;

- вирізняється відносною нормативною самостійністю, стійкістю та автономністю функціонування, проте на іншому рівні, ніж галузь права, є її підсистемою;

- формується об’єктивно, а не створюється штучно;

відособлений від інших інститутів права - його норми не можуть з волі суб’єкта правотворчості переміщуватися в межі іншого інституту права;

- має специфічні засоби правового регулювання;

- втілює у своєму змісті особливу юридичну конструкцію, деякі загальні положення, єдині принципи;

- має можливість формувати загальні поняття у власних межах, що допомагають усувати прогалини в регульованих ним (інститутом права) відносинах.

Предмет регулювання галузі співвідноситься з предметом регулювання інституту як рід і вид¹, адже галузі права регулюють суспільні відносини певного роду, а інститути - конкретного виду. Головне призначення інституту права полягає в тому, щоб у межах своєї групи однорідних суспільних відносин забезпечити цілісне, порівняно завершене їх упорядкування.

Види інститутів права:

- за галузевою приналежністю:

✓ інститути конституційного права - інститут громадянства, інститут виборчого права, інститут президентства тощо;

✓ інститути цивільного права - інститут купівлі-продажу, інститут представництва, інститут спадкування, інститут відшкодування шкоди, інститут дарування тощо;

✓ інститути кримінального права - інститут необхідної оборони, інститут крайньої необхідності, інститут співучасті, інститут судимості тощо;

✓ інститути екологічного права - інститут права власності на природні ресурси й об'єкти, інститут природокористування тощо.

- за функціональним призначенням у механізмі правового регулювання:

✓ регулятивні (правовстановлювальні) інститути - інститут застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї працівниками поліції;

✓ охоронні (правоохоронні) інститути - інститут

адміністративних правопорушень, що посягають на власність.

- залежно від елементного складу:

✓ прості (галузеві) - поєднують споріднені норми права в певній галузі права (наприклад, інститут застави в цивільному праві); ^{[212] [213]}

✓ складні (комплексні, міжгалузеві) - охоплюють сукупність порівняно відособлених норм права різних галузей і спрямовані на регулювання певної групи (виду) взаємозалежних суспільних відносин (наприклад, інститут власності формують норми конституційної, цивільної, кримінальної та інших галузей права).

- за характером або субординацією у правовому регулюванні:

✓ інститути матеріального права - інститут множинності

кримінальних правопорушень;

✓ інститути процесуального права - інститут закриття

кримінального провадження.

Отже, система права - це не проста сукупність або сума елементів, а цілісне утворення, наділене конкретними властивостями, зв’язками, внутрішньою структурою, що зумовлена суспільними відносинами, які склалися в суспільстві, і національними, історичними, культурними або іншими соціальними факторами. З огляду на те, що система права вирізняється динамічністю, здатністю змінювати свою внутрішню організацію під впливом зовнішнього середовища, порушена проблематика потребує подальшого поглибленого вивчення на тлі широкомасштабної правової реформи.