1. Найцінніші джерела.

Писаних наших давніших пам’яток, в яких зна­ходимо матеріали про дохристиянські вірування, до­сить багато, але сам матеріял цей часто малої ваги, бо не завжди певний, і часто подає самі тільки на­тяки, для нас тепер не все зрозумілі.

У всякому разі давнина не позоставила нам ані одного спокійного опису давніх вірувань, бодай так, як описувались звичайні події. Усе „поганське” нищилось і заборонялось, а коли про нього щось подавалось, то в викривленому освітленні. Ось че-

рез це дослідник стародавнього вірування завжди мусить бути дуже обережний зо своїм джерельним матеріялом, і піддавати його потрібній всебічній критиці.

Збірку давніх свідчень про наші стародавні ві­рування першим видав проф. С. Тихонравов у IV томі свого видання: „Літописи русской лите­ратуры и древностей”, 1862 р., під назвою: „Слова и поученій, направленный против языческих варо­ваній и обрядов”. Усі ці Слова року 1897-го пере­друкував зо своїми цінними примітками проф. А. И. Пономарёв у 3-му випускові своїх „Памятники древне-русской церковно-учительской литературы” з передмовою проф. П. Владимирова, який перший дав тут загальний начерк нашої мітології. Але в цілому видання це було мало критичне й не- пильне.

До 1862-го року, до видання Тихонравівського збірника Слів, — а він видав їх аж сім, — дослідни­ки не мали належного матеріялу. З бігом часу мате­ріал ріс, і Пономарёв дав уже більшу збірку, по­явилося багато відповідного матеріялу й по інших виданнях. Але ввесь цей матеріал звичайно вида­вався малокритично, без належного досліду, і тіль­ки року 1914-го появилася праця, присвячена го­ловно критиці всього відомого матеріялу. Це була докторська дисертація проф.

— 366 —

пер, а воно сильно потрібне, бо без нього ступити не можна.

Найцінніша група джерел, це власне й є оці „Обличительні (викривальні) Слова”, направлені проти давнього поганства та його залишків і двоє- вір'я. Це Слова-проповіді, серед яких є кілька дуже давніх; вік їх — головно XI—ХІІ-ий. Хоч географіч­но вони ще мало окреслені, але Є. Аничков справед­ливо зв’язує їх головно з Києвом, як центром то­дішнього церковного й політичного життя. Усі ЦІ Слова — основний джерельний матеріял для дослі­ду дохристиянських вірувань. Це звичайно Слова перекладні з грецького, але наукове порівняння їх з оригіналами показало, що наші перекладачі часом додавали від себе й свої власні „гріхи”, а саме — поганство й двоєвір'я своє, яких нема в оригіналах.

Подібні вставки, — це звичайна річ по наших давніх пам’ятках: списувані чи перекладачі завжди додавали Й своє; так постав наш Літопис, як пока­зали глибокі досліди А. Шахматова¹. Відомості, які подають ці Слова, завжди дуже короткі й неясні, а то й сумнівні, і дослідник мусить ставитися до них обережно; проте все таки, — це найцінніший наш джерельний матеріял. Глибокий дослідник В. Ягіч уважав, що перводжерелом для всіх них мусів бути Початковий Літопис, з чим погоджується й Анич­ков (ст. 227)·

Серед усіх давніх Слів, що збереглися до на­шого часу, найважливіші оці дві: „Слово нікоєго Христолюбця” та „Слово святаго Григорья, како погани кланялися ідолом”, — вони цілі направлені проти поганства та двоєвір’я, тоді як інші написані на іншу тему, але при перерахуванні гріхів мають

’ Див. головно: Разыскан!« о древнейших русских літо- пксных сводах, Спб. 1908,

вставки проти нашого поганства. Я спинюся тут на цих двох головніших наших джерелах докладніш.