Концепції етнічності в політичній науці

Науково обґрунтована етнонаціональна політика (етнополітика) є необхідною умовою процесу державотворення в усіх багатонаціона­льних країнах. Її ефективність залежить від того, наскільки правильно її принципи відображають стан етнонаціональної ситуації, вміння правля­чих кіл враховувати етнонаціональні інтереси та сприяти їх гармонії.

Етнополітику розуміють у двох значеннях:

1) як галузь політології, що вивчає політичну суб’єктивність таких спільнот, як етнос (народ), етнічні групи, нація;

2) як політику держави у сфері етнічних відносин, формування і кон­солідації нації.

Для того, щоб правильно визначити поведінку суб’єктів етнопо- літики, потрібно з’ясувати такі поняття, як етнос, етнічна група, нація, націоналізм, національні меншини, етнічні конфлікти тощо.

Центральним поняттям теоретичної етнополітології та практичної етнополітики є термін “етнос”. Він походить з давньогрецької мови і означає не грек, чужинець, ідоловірець. Вже із V століття до н.е. цей термін використовували у значенні “плем’я не грецького походжен­ня”, “народ не грецького походження”. Себе греки позначали словом “демос” (народ), а інших іменували “етносами”, тобто визначали їх як “чужих”.

Етноси у своєму розвитку пройшли ряд етапів. Першим типом етнічної спільності був рід - кровнородинна спільність людей. На основі розвитку родових відносин виникло плем’я - етносоціальна спільність людей з власним ім’ям, територією, мовою (діалектом племені), своїми звичаями, культовими обрядами. Наступним типом стала народність - етносоціальна спільність людей, яка означає єдність членів за похо­дженням, культурою, мовою, історичною долею. Як докапіталістична етнічна спільність народність мала риси натурального господарства. Народність стала необхідною сходинкою та базою в процесі форму­вання націй.

Рід - плем’я - народність - нація - ось головні етапи становлення та розвитку етнонації.

Є два способи утворення етносу: об’єднання та поділ. З одного боку, етнос формується шляхом об’єднання племен, а з іншого - утво­рюється внаслідок етнічного розпаду, за якого одна з етнічних груп відокремлюється від основної і стає новою етнічною спільнотою.

Термін “етнічна група” має два значення:

1) сукупність людей, яка є структурним елементом етносу, але має спе­цифічні культурні особливості і сприймається з боку чужинців як окрема група;

2) частина етносу на території іншої національної держави.

У першому випадку етнічні групи, незважаючи на культурну від­мінність, не виділяють себе із загального етносу, але можуть підкрес­лювати свою відокремленість. Другий випадок типовий, наприклад, для ескімосів (що проживають у Росії, Канаді, США, Гренландії, інших північних країнах), індіанців (в усіх країнах Південної і Латинської Америки), євреїв (в усіх країнах світу).

Етнічність - це поєднання таких специфічних рис, які характери­зують певні етноси або етнічні групи. До таких характеристик належать:

а) наявність уявлень, що їх поділяють члени групи, про спільне тери­торіальне й історичне походження, єдиної мови, спільних рис матері­альної і духовної культури;

б) політично оформлені уявлення про батьківщину й особливі інсти­тути, як наприклад державність;

в) почуття окремості, тобто усвідомлення членами групи своєї прина­лежності до неї, і засновані на цьому форми солідарності і спільні дії.

Вчені по-різному трактують природу етнічності. Можна виокреми­ти три основні концепції, які поясняють її: примордіалістська, інстру- менталістська та конструктивна.

1. Примордіалістська (від англ. primordial - прадавній, спокон­вічний, первісний) концепція етнічності сформулювалася в 60-х рр. ХХ століття.

Кожній людині як особистості властиве почуття спорідненості з членами своєї етнічної групи, корені якого - у місці народження, кровних зв’язках, релігії, мові та стилі міжособистісних та суспільних взаємин. Ці зв’язки являють собою “даність” людської особистості.

Навіть змінюючи своє становище в соціальній стратифікації суспі­льства, людина неспроможна змінити свою етнічність. Етнічність украї­нця як бідного, так і багатого - однакова. Така ж сама вона і в українця України, Росії, США, Канади чи Бразилії. Адже, за логікою примордіа- лістів, представники етнічної групи пов’язані “примордіальними зв’яз­ками”, солідарні з цінностями та пріоритетами власної спільноти. Тобто однаково спілкуються рідною мовою, святкують, зазвичай мають за родичів українців тощо.

Відомий британський етнолог Ентоні Сміт виділив такі атрибути етнічної групи:

• етнонім (групова власна назва);

• міф про спільних предків;

• спільна історична пам’ять;

• елементи спільної культури;

• зв’язок з конкретним рідним краєм;

• почуття солідарності у значної частини населення.

У цілому всі прибічники примордіалізму розглядають етноси як ре­ально існуючі людські спільноти, що характеризуються такими рисами:

• спільною територією проживання;

• біологічним самовідтворенням;

• культурно-побутовою єдністю;

• самосвідомістю та самоідентифікацією.

2. Інструменталістська (від лат. instrumentum - знаряддя) конце­пція етнічності виникла в 70-х рр. ХХ століття в США як реакція на неспроможність примордіалізму пояснити пожвавлення національних рухів у сучасному світі. Цей напрям ще називають теорією ситуативної, або мобілізованої, етнічності.

На відміну від примордіалістів, творці інструментального підходу орієнтуються не на пошук об’єктивних основ етнічності (вони сприй­мають існування етносу як факт), а на виявлення тих функцій, що виконують етнічні співтовариства.

Етнічність інструменталісти трактують як почуття солідарності, сформоване у великої групи людей за певних обставин. Етнічність - це своєрідне джерело ресурсів, до яких звертаються лідери задля до­сягнення поставленої мети. Ця мета переважно є політичною.

У звичайних умовах етнічність не проявляється або є латентною (прихованою). Про неї згадують тоді, коли виникає необхідність.

3. Конструктивістська (від лат. consruction - побудова) конце­пція етнічності - своєрідна спроба поєднати два попередні підходи трактування етнічності. Конструктивісти не заперечують примордіа- льності (первинності) етнічних спільнот, але подальший їх розвиток розглядають через призму соціальної структури суспільства.

Прихильники конструктивізму формують основну тезу таким чи­ном: етносів не існує, існують етнічні групи або ж культурні спільноти. Їх можна сконструювати, адже головне знаряддя такої конструкції - вироблення спільного уявлення про спільну історичну долю.

Російський етнолог-конструктивіст Валерій Тишков твердить: будь-яка соціальна, релігійна чи діалектна група упродовж 160-180 рр. може стати етнічною групою (етносом), якщо її членам нав’язати думку про спільне походження. Так, етноси можна конструювати. У своїй пра­ці “Реквієм по етносу” В. Тишков нагадує про “дрейф етноідентично- сті” в сучасному урбанізованому світі. На зміну етнічній ідентичності приходить громадська ідентичність (нація - громадянство). Він ратує за єдину російську громадянську ідентичність поряд із багатоманітністю культур, які мають етнічну основу. Взагалі, конструктивізм акцентує увагу на сучасних тенденціях зникнення традиційних культур і вини­кнення націй сучасного типу.

За різними оцінками на Землі зараз можна налічити від двох до трьох тисяч етнонаціональних утворень, а держав - членів ООН - біля 200. Тільки 270 етносів налічують у своєму складі більше одного мільйона людей, інші - значну меншість. Є країни переважно мононаці­ональні (Норвегія - 98,9 % норвежці, Японія - 99 % японці, Австрія - 92 % австрійці та інші). Але більшість сучасних держав багатонаціо­нальні, вони об’єднують корінні етноси та інші етнічні та національні групи, для них проблеми етнонаціональних відносин, національної політики залишаються найбільш важливими.

2.