Людський вимір політики

Проблема співвідношення людини й політики в демократич­ному суспільстві ґрунтується на пріоритеті особистості як соціаль­но-політичного суб’єкта.

У найзагальнішому вигляді під політичною людиною розумію­ть будь-якого громадянина, суспільна поведінка якого безпосере­дньо чи опосередковано пов’язана з участю в політиці (вибори, політичні рухи, демонстрації тощо).

У політичній науці набула також широкого значення концеп­ція зумовленості сутності «політичної людини» її громадянським статусом. Бути громадянином у будь-які часи та за будь-яких умов означає постійно перебувати в певному соціально-полі­тичному просторі й часі. Громадянин, особа, навіть якщо вона цього не усвідомлює, є виборцем чи абсентеїстом, правослухня- ним громадянином чи кримінальною особою, чесним платником податків чи спритним комерсантом, який приховує свої прибутки від державних органів, військовозобов’язаним, який виконує свій громадянський обов’язок за будь-яких умов чи юнаком, який «принципово» його не визнає. Якщо узагальнити, то кожний член суспільства безпосередньо чи опосередковано відчуває на собі владний вплив законів, указів, розпоряджень, інших регулятив­них, контролюючих та організуючих актів держави. Позбутися такого впливу неможливо, оскільки всі дієздатні громадяни пере­бувають в інформаційному, ідеологічному, пропагандистському полі держави, політичних партій, суспільно-громадянських рухів, об’єднань.

Політичні відносин особи й політики визначаються також со­ціальним статусом індивіда. Людина — не тільки громадянин держави, а водночас частка народу, етнічної спільноти. Вона на­лежить до певного суспільного класу, групи, верстви, є учасни­ком професійного об’єднання чи спілки, членом соціально-де- мографічної групи. На ґрунті саме таких соціальних груп вини­кають політичні інтереси, які в подальшому й формують політи­ку. Існує й зворотна залежність: функціонування сталих соціаль­них утворень багато в чому визначається й регламентується політичними нормами та регуляторами.

Серед головних детермінант, що мотивують діяльність полі­тичної людини, значне місце посідають її інтереси. Притаманне людям усвідомлення важливості та значущості певних суспіль­них благ, можливостей, інститутів, відносин, які є похідними від інтересів, не тільки формує позитивне чи негативне ставлення до них, а й спонукає до відповідних політично «забарвлених» дій, тобто формує політичну поведінку, громадянську позицію та по­літичну участь індивіда. Виходячи з цього, структура політичних інтересів людини включає в себе весь спектр особистих, приват­них, групових, загальносуспільних і державних потреб, бажань і намірів.

Які інтереси — загальні (державні), суспільні чи особисті (ін­дивідуальні, приватні) найістотніше впливають на характер полі­тичної поведінки людей?

Основні варіанти відповіді на це питання залежно від конк­ретних умов можна визначити так: і державні, й індивідуальні, але в більшості випадків — узгоджено збалансовані. Останній варіант є найбажанішим, бо в ньому людина розглядається не як об’єкт одностороннього впливу з боку держави, а як рівно­правний з нею суб’єкт політичного життя. Водночас людина, громадянин у сучасній Україні переважно відчуває себе об’єк­том, а не суб’єктом.

В. Холод (Україна) визначає два типи взаємовідносин людини і політики, людини та влади — модель «підлеглості» та модель «інтересу».

Модель «підлеглості» йде від Т. Гоббса, який уважав, що осо­бистість є переважно недалекоглядною, егоїстичною та шукає влади.

Модель «інтересу» була розроблена А. Смітом і Г. Спенсером. Вона опосередковує відносини людини й влади, так само ставля­чи між ними інтерес, але в іншому контексті. Інтерес розгляда­ється як психологічний механізм, який приводить людей у рух, об’єднує чи роз’єднує їх. Соціально-політичний порядок виникає як природний результат поєднання (роз’єднання) різних особис­тих інтересів. Тому необхідним є не сила пригнічення, а раціональ­не усвідомлення індивідами особистих вигод, що виникають під час їхньої взаємодії з реальною політикою.

Відомими є дві інтерпретації моделі «інтересу». Прибічники концепції «розсудливих інтересів» убачають в уряді, державі (будь-якій організованій владі) джерело нерівності та пригноб­лення особистості. З цієї позиції виводяться анархістські за своєю соціальною суттю висновки на користь необмеженої свободи людини на противагу державі.

Прихильники «концепції конкуруючих інтересів» основний акцент роблять на ідеї порядку як ненавмисного наслідку взаємо­дії (конкуренції) індивідів. Цей варіант виходить з визнання пер­винності людини перед державою та першочергового впливу ін­дивідуальних інтересів на суспільство.

Проте в обох випадках модель «інтересу» пов’язана з активі­зацією індивідуальної участі та розвитком демократії. Вона з’я­вилась і міцніла на ґрунті уявлень про людину як центр політико- економічного життя. Саме це визначає її популярність сьогодні.

2.