Методи політологічного дослідження

Політологія як будь-яка гуманітарна наука виконує такі функції:

1) описову, суть якої полягає в констатації фактів політич­ної реальності, на підставі чого можна отримати відповідь, якою є ця реальність;

2) пояснювальну, іцо дає змогу зрозуміти суть політич­них явищ, причини їх виникнення, закономірності функціонування.

3) прогностичну, яка зводиться до передбачення, якою буде полі політична дійсність у майбутньому (наприклад, про­гноз щодо успіху на виборах);

4) інструментальну, яка полягає в розробці певних проектів при прийнятті рішень для досягнення конкретного пол­ітичного результату;

5) ідеологічну, що орієнтує на вибір певної системи ідеоло­гічних цінностей. Вона дає змогу зрозуміти, яким чином уникнути фальшивих, безглуздих ціннісних орієнтацій.

Політологія як наукова теорія ґрунтується на певній методології. Методологічна основа політичної науки - це за­гальнотеоретичні дослідження політики на рівні філософсь­кого обґрунтування її природи, основних принципів генези­су і функціонування політичних інститутів, ролі особи в політичному процесі; теорії середнього рівня, спрямовані на дослідження і формування окремих концепцій політичного маркетингу; конкретні емпіричні дослідження різних еле­ментів політичної ситуації.

Серед загальнотеоретичних методів дослідження суспіль­ства можна виділити структурно-функціональний (Т.Парсонс, Р.Мертон); конфліктології (Р.Дарендорф, Л.Козер); символічно­го інтеракціонізму (Дж.Мід, Г.Блумер); біхевіоризму й обміну (Б.Скінер, Дж.Хоманс, П.Блау); структуралізму (К.Леві-Стросс, М.Фуко); постмодернізму (П.Бурдьє).

Структурно-функціональний метод базується на розумінні суспільства як системи інтегрованих елементів, що прагне до стабільності на основі вибору певної системи цінностей.

Суть сучасних конфліктологічних теорій зводиться до розуміння конфлікту як необхідної умови природного роз­витку суспільства на основі зіткнення інтересів різних 14

соціальних груп і окремих осіб навколо розподілу влади, ма­теріальних ресурсів, а також психологічних відмінностей. Якщо з позицій структурно-функціонального методу систе­ма цінностей забезпечує стабільність суспільства, то з точки зору конфліктології - створення ефективних механізмів розв’язання соціальних конфліктів.

Символічний інтеракціонізм розкриває зміст та інтенсивність можливостей взаємодії як необхідної умови становлення і трансформації соціальних інститутів. Ця інтеракція залежить від розуміння смислових значень зовнішніх стимулів (слів, предметів, логічних конструкцій). Часто в політичному жигті конфлікти ви­никають на ґрунті не тільки зіткнення інтересів, а й нерозумін­ня політичних термінів. З позицій нього методу можна просте­жити, як міжособистісні контакти впливають на формування політичних інститутів. Часто нерозуміння вигоди суспільної взає­модії призводить до негативних соціальних наслідків. Нині в Україні політичні діячі ще не звикли мислити ринковими кате­горіями взаємодії, що є однією з причин сповільнення процесу утворення сучасних партій. Отже розуміння взаємодії залежить від ментальності її суб’єктів, а остання - від теоретичних знань і досвіду, набутого в якісно новій ситуації.

Метод біхевіоризму передбачає дослідження реальної пове­дінки суб’єктів політики незалежно від тієї інформації, яку вони подають про себе або яка надходить від інших.

Теорія обміну пояснює зміст політичної діяльності співвідношенням таких стимулів, як винагорода і покарання. Згідно з цією теорією людина здатна повторювати ті дії і в тих обставинах, за які вона отримує винагороду. І чим вища

вартість цієї винагороди, тим більше зусиль докладає людина для її досягнення. Покарання, навпаки, обмежує суспільно шкідливі дії людей. Тому цей метод можна вважати перспективним з ог­ляду на досягнення співвідношення процедур заохочення і по­карання в різних політичних структурах: політичному керів­ництві, державному апараті, партійній діяльності тощо.

Структуралізм розглядає соціально-політичні явища в дусі старого позитивізму, як незалежні від різних духовно-менталь­них настанов та орієнтацій людей, і як такі, що визначають поведінку останніх. До них структуралісти відносять об’єктивні суспільні структури, які розвиваються за законами, аналогічни­ми природним (економічні, політичні, ідеологічні, духовно-мен­тальні). Цей метод дає змогу простежити, як руйнування ста­рих політичних, економічних та ідеологічних структур впливає на свідомість еліти і мас. З позицій структуралізму реформістсь­кий потенціал владної еліти й електорату збільшуватиметься в міру остаточної вичерпності старих структур, а видима бороть­ба ідеологій є не що інше, як конфлікт політичних угруповань за перерозподіл ресурсів. Отже, аналіз міфів, мови, економіки (об’єктивних структур) дає змогу зрозуміти спосіб мислення і поведінку політиків.

Постмодернізм намагається наблизити об’єктивістський і суб’єктивістський підходи до політичної реальності.

Засвоєння сучасної зарубіжної методології політологічних досліджень значно розширює силове поле наукового пізнання політичної реальності у різних її виявах.

До емпіричних методів належать методи вибіркового та польового досліджень, прихованого спостереження, експе­рименту.

Суть методу вибіркового дослідження полягає в тому, що вчений вивчає не весь об’єкт дослідження (генеральну су­купність), а лише його частину - вибіркову сукупність. Наприк­лад, при вивченні певної соціальної групи для дослідження обирається тільки один відсоток від загальної кількості.

Метод польового дослідження ґрунтується па вивченні людей у реальних життєвих ситуаціях. Він має перевагу над методом вибіркового дослідження, оскільки дає змогу спосте­рігати об’єкти дії.

Дослідження, при якому люди, поведінка яких вивчається, не знають про це, називається прихованим спостереженням. Цей метод характеризується тим, що зводить нанівець вплив дослідника на поведінку людей.

Істотна риса експерименту - створення кон трольованої си­туації у процесі дослідження. В експерименті часто використо­вують дві групи - експериментальну, котра залежить від впли­ву стимулу, і контрольну, що не залежить від нього. Наприклад, вивчаються виступи політичного лідера у двох групах: серед його прихильників і в нейтральній аудиторії. На основі зістав­лення двох виступів виводиться оцінка впливовості лідера.

Отже, використання загальнотеоретичних та емпіричних методів зарубіжної соціології у політологічних дослідженнях забезпечує зміщення акцентів української політології з описо­вих на інструментальні.

Питання для самоконтролю

1. У яких ситуаціях людина стає суб’єктом політики?

2. До якого виду можна віднести владу викладача над сту­дентом?

3. За яких умов політика,M∩⅛⅜e∙⅛wπ∣ ⅛κ)τ⅜aj⅛⅛⅛CL а за яких - аморальною?

Д443

4. За яких умов бухгалтерський облік є категорією економі­ки і за яких - категорією політики?

5. Чи може існувати цивілізована правова система, якщо в суспільстві домінують інтереси одних соціальних груп, а інші - пасивні?

6. Як співвідносяться засоби політики (сила, мораль, право)?

Рекомендована література

1. Бодуеи Ж. Вступ до політології. - K., 1995.

2. Гаджиев К.С. Введение в политологию. - M., 2000.

3. Зиновьев А.П., Шевченко В.Н. Политология. - M., 2001.

4. Краснов В.И. Политология как наука и учебная дисциплина //

Социально-политический журнал. - 1995. - №1.

5. Основи політології /за ред. Ф.М.Кирилюка. - К., 2000.

6. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: конспект лекцій. Навчальний

посібник для вищих закладів освіти України. - K., 1999.

7. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Навчальний посібник для сту­

дентів вищих закладів освіти 1-4 рівня акредитації. 2-е вид., випр. і доп. - K., Львів, 2002.

8. Політологія /За ред. О.В. Бабкіпої, В.II. Горбатенька - 2-е вид.,

перероб. і доп. - K., 2001.

9. Федун JIA. O предмете и методе политологии //Социально-поли­

тическая наука. - 1993. - №3.

10. Хакер Е. Що є політична теорія //Політологічні читання. - 1993. - №1.