Основи національної безпеки

Поняття «національна безпека» з’явилось у політичному обігу на початку XX ст. як синонім воєнної та державної безпеки. У процесі подальшого розвитку цього поняття виникли два основні підходи до його змістовного наповнення.

Згідно з першим підходом, національна безпека визначається, ви­ходячи з комплексу (системи) національних інтересів (до прибічників цього підходу належать Б. Броді, М. Каплан, У. Міпман, Г. Mop- гентау, С. Хоффман та ін.). Другий підхід (К. Порп, Ф. Трегер, А. Уол- ферс) ґрунтується на так званих базисних цінностях суспільства.

Як уважають учені Європейського центру з вивчення питань безпеки ім. Дж. Маршалла (ФРН), національна безпека — це «загаль­ний термін, який включає як поняття національної оборони, так і відносини з іноземними державами, зокрема, умови, які створюють­ся воєнною чи оборонною перевагою над будь-якою іншою країною чи групою країн, або сприятливою позицією в міжнародних відно­синах, або ж рівнем обороноздатності, що дає змогу успішно відби­вати ворожі напади чи підривні дії як усередині країни, так і ззовні за допомогою секретних і несекретних засобів».

На думку Г. Брауна (США), національна безпека — це «здат­ність зберігати фізичну цілісність і територію, підтримувати еко­номічні відносини з іншими країнами світу, на різних рівнях за­хищати від зовнішнього негативного впливу свої інститути й си­стему управління, контролювати власні коридори».

Таким чином, державно-політичні та науково-інтелектуальні традиції різних країн дають змогу по-різному визначати зміст на­ціональної безпеки. Зокрема, під нею розуміють:

а) стан, що забезпечує достатню економічну й військову могу­тність нації для протидії загрозам її існуванню, які виходять як від інших країн, так і продукуються всередині власної країни;

б) реальну здатність бути вільним від зовнішньої небезпеки;

в) категорію, яка характеризує ступінь і рівень захищеності життєво важливих інтересів, прав і свобод особистості, суспільст­ва та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз або ступінь від­сутності загроз правам і свободам людини, базовим інтересам та цінностям суспільства й держави;

г) стан країни, коли відсутні чи усунуті реальні зовнішні й внутрішні загрози її національним цінностям, інтересам і націо­нальному способу життя, тобто гарантована реалізація життєво важливих інтересів особи суспільства та держави;

ґ) захищеність життєво важливих інтересів соціуму від зовніш­ніх і внутрішніх загроз, негативних факторів природного й техно­генного походження;

д) сукупність зв’язків і відносин, що властиві такому стану особистості, соціальної групи, суспільства, держави, народу, за якого забезпечується їх стійке стабільне існування, задоволення й реалізація життєвих потреб, здатність до ефективного відбиття внутрішніх і зовнішніх загроз саморозвитку та прогресу;

е) захищеність життєво важливих інтересів громадян, суспіль­ства й держави, а також національних цінностей і способу життя від широкого спектра внутрішніх і зовнішніх загроз, різних за своїм походженням (політичних, економічних, військових, еко­логічних, психологічних та ін.).

Більшість науковців і політиків-практиків, визначаючи понят­тя «національна безпека», указують на її багатокомпонентність, складність, міждисциплінарний характер, різноманітність мето­дів дослідження цього явища.

Відповідно до чинного законодавства України, національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів люди­ни й громадянина, суспільства та держави, за якої забезпечу­ються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, за­побігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз

національним інтересам.

Законодавством України встановлено дев’ять сфер забезпе­чення національної безпеки, у кожній з яких деталізовано загрози національним інтересам — зовнішньополітичну, державної без­пеки, воєнну та безпеки державного кордону, внутрішньополіти­чну, економічну, соціальну та гуманітарну, науково-технологіч­ну, екологічну, інформаційну.

Деякі країни до цього переліку додають енергетичну, фінан­сову та демографічну сфери як самостійні напрямки забезпечення національної безпеки.

До загроз національним інтересам і національній безпеці у вітчизняній економічній сфері, зокрема, віднесено:

— істотне скорочення ВВП, зниження інвестиційної та інно­ваційної активності й науково-технічного та технологічного по­тенціалу, скорочення досліджень на стратегічно важливих на­прямах інноваційного розвитку;

— ослаблення системи державного регулювання і контролю;

— нестабільність правового регулювання відносин у сфері економіки, зокрема фінансової (фіскальної) політики держави;

— відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам;

— зростання кредитних ризиків;

— критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення;

— загострення проблеми підтримання в належному технічно­му стані ядерних об’єктів на території України;

— недостатні темпи відтворювальних процесів і подолання структурної деформації в економіці;

— критична залежність національної економіки від кон’юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;

— нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером і низькою питомою вагою продукції з високою част­кою доданої вартості;

— велика боргова залежність держави, критичні обсяги дер­жавних боргів (як зовнішнього, так і внутрішнього);

— небезпечне для економічної незалежності України зростан­ня частки іноземного капіталу в стратегічних галузях економіки;

— неефективність антимонопольно! політики та механізмів державного регулювання природних монополій, що ускладнює створення конкурентного середовища в економіці;

— критичний стан з продовольчим забезпеченням населення;

— неефективність використання паливно-енергетичних ре­сурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює за­грозу енергетичній безпеці держави;

— тінізація національної економіки;

— переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними.

Виходячи з цього, основними напрямками державної полі­тики України з питань національної безпеки в економічній сфері визнано:

— забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

— прискорення прогресивних структурних та інституційних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищен­ня ефективності інвестиційних процесів;

— стимулювання випереджувального розвитку наукоемких високотехнологічних виробництв;

— удосконалення антимонопольно! політики, створення ефектив­ного механізму державного регулювання природних монополій;

— подолання тінізації економіки через реформування подат­кової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та при­пинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківсь- кого обігу грошової маси;

— забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої та зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

— здійснення виваженої політики внутрішніх і зовнішніх за­позичень;

— забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функ­ціонування та розвитку паливно-енергетичного комплексу, зок­рема послідовного та ефективного здійснення політики енергозбе­реження та диверсифікації джерел енергозбереження;

— забезпечення продовольчої безпеки;

— захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту — поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним вироб­никам, здоров’ю людей та навколишньому природному середовищу;

— посилення участі України в міжнародному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції в європейську та світову економічну сис­теми та активізація участі в міжнародних економічних і фінансо­вих організаціях.

Об’єкти національної безпеки, попри відмінності в підходах різних країн, є схожими. У демократичних країнах це людина й громадянин — їхні конституційні права та свободи; суспільст­во — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інте­лектуальні та матеріальні цінності, інформаційне й навколишнє природне середовище та природні ресурси; держава — її консти­туційний лад, суверенітет, територіальну цілісність і недоторкан­ність.

Суб’єктами забезпечення національної безпеки у вітчизняних політико-правових умовах є: Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони України; міністерства та ін. центральні органи виконав­чої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдик­ції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та орга­ни місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба та ін. військові формування, утворені відповідно до законів України; громадяни України, об’єднання громадян.

Основні принципи забезпечення національної безпеки Украї­ни є цілком демократичними. Це пріоритет прав і свобод людини й громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мир­них) засобів у розв’язанні конфліктів; своєчасність та адекват­ність заходів захисту національних інтересів реальним і потен­ційним загрозам; чітке розмежування повноважень і взаємодія органів державної влади в забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем і меха­нізмів міжнародної колективної безпеки.

Фактори забезпечення національної безпеки історично поді­ляють на дві групи — воєнні та невоєнні.

До першої групи належать: характер воєнної доктрини держа­ви, стан Воєнної організації держави (насамперед збройних сил як її головного компонента), наявність стратегічних і мобіліза­ційних ресурсів, участь у воєнно-політичних організаціях (кіль­кість союзників), можливості стратегічного розгортання, облад­нання ймовірних театрів воєнних дій, розміри військових витрат, стан воєнної науки та ін.

Другу групу факторів становлять: природно-економічні умови країни, її геополітичне розташування та геостратегічна інфра­структура, рівень демократизації, ступінь залучення в міжнародні процеси, інформаційні можливості, соціальні фактори (життєвий рівень населення, культурні, етнічні, демографічні характеристи­ки, рівень суспільної стабільності, дисципліни та правопорядку).

Резюме за змістом теми. Теорія та практика забезпечення національної безпеки стрімко прогресують. Не є винятком й Украї­на, у якій «національні інтереси», «національна безпека» перестали бути «модними» словосполученнями та трансформувались у базові категорії забезпечення незворотності державотворчого вибору 1991 р. Теоретичні параметри національної безпеки України цілком відповідають загальносвітовим тенденціям.

У XX ст., особливо в період холодної війни 1946—1991 рр., домінуючою світовою тенденцією було щонайбільше викорис­тання державою воєнних (силових) чинників забезпечення націо­нальної безпеки, під якою воєнно-політичне керівництво держав розуміло насамперед державну безпеку.

За нинішніх умов їх роль зберігається, однак досягнення прийнят­них безпекових характеристик за рахунок гонки озброєнь, насиль­ницьких способів розв’язання міжнародних і національних конфлік­тів виглядає все абсурдніше. В умовах зростання взаємозв’язаності та взаємозалежності держав, невпинної ескалації глобальних загроз людству національна безпека поступово перетворюється на складо­ву всезагальної системи безпеки, в основі якої мають бути демокра­тизація, демілітаризація та гуманізація міжнародних відносин.

Терміни та поняття до теми: національні інтереси, національна безпека, забезпечення національної безпеки, стратегія національної безпеки, об’єкт-суб’єктна структура національної безпеки, фа­ктори забезпечення національної безпеки, європейська безпека, світова безпека.

Запитання. Завдання

1. Національні інтереси США, Росії, України: спільне та від­мінне.

2. Теорія національної безпеки: етапи формування.

3. Назвіть законодавчу базу забезпечення національної безпе­ки України.

4. Які державні інститути є суб’єктами забезпечення національ­ної безпеки?

5. Що таке економічна безпека України? Як вона може бути забезпечена?

6. Економічні виклики й загрози України: стан, тенденції роз­витку.

7. Що таке стратегія національної безпеки?

Теми рефератів

1. Національні інтереси України: змістовний і законодавчий дискурс.

2. Національна безпека України в ідеальному та практичному вимірах.

3. Економічна безпека: сутність, структура, механізми забез­печення.

4. Соціальна безпека як мета державотворення.

5. Глобальні впливи на національну безпеку України.

6. Шляхи зміцнення національної безпеки України (внутріш­ній та зовнішній аспекти).

Бодрук О. С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнарод­ний аспекти. — K., 2001. — 300 с.

Дзьобань О. Національна безпека в суспільствах транзитивного ти­пу. — X., 2004. — 292 с.

Економічна безпека України. — K.: Апарат РНБОУ, 2006. — 272 с.

Закон України від 19.06.2003 р. № 964-IV «Про основи національної безпеки України».

Ліпкан В. Безпекознавство. — K.: Європейський університет,

2003. — 208 с.; Національна безпека України: нормативно-правові ас­пекти забезпечення. — K., 2003. — 180 с.

Національна безпека України: теорія і практика: Монографія І Г. П. Ситник, В. М. Холуйко, Μ. П. Вавринчук. — K.: Кондор, 2007. — 616 с.

Реформування сектора безпеки України. — K.: НШМБ при РНБОУ,

2004. —316 с.

Ситник Г. П. Державне управління національною безпекою. — K.: НАДУ, 2004. —408 с.

Стратегія національної безпеки України (затверджена Указом Пре­зидента України від 12.02.2007 р. № 105/2007).

Циганов В. В. Політична безпека і безпечна політика: складові, ознаки, стан, тенденції. — K.: Ніка-Центр, 2006. — 112 с.