Президентство

В процесі розвитку демократичних форм державного устрою, формування політичної системи виникає і розповсюджу­ється інститут президентської влади.

Виникнення президентства припадає на середину ХУІІІ ст., коли в Сполучених Штатах Америки вперше конституційно вве­дена посада президента — глави держави.

Проблеми президентства і його ефективності в правлінні дер­жавою займають важливе місце в дослідженнях соціологів, полі­тологів Заходу, а пізніше і Сходу. Більш детально інститут пре­зидентства досліджують політологи Ервін Корвін, Сеймур Хайман, Карл Росентер, Артур Шлезінгер та ін. В їх досліджен­нях відзначаються основні риси і властивості президентської сис­теми правління: президент — глава держави, що концентрує сві­дому і творчу базу виконавчої влади; виступає символом єдності певної державної цілісності; повноваження і компетенція прези­дента залежать від певної розстановки політичних сил суспіль­ства, традицій кожної країни, рівня політичної культури наро­ду, встановлених конституційних норм; компетенція президента регулюється законодавчими інститутами влади, а його функціо­нальна діяльність зводиться до виконання управлінських функ­цій; президентська влада володіє певним правовим статусом, що має різноманітні форми.

Конкретна форма президентства, яка містить комбінований набір певних засобів і способів управління державою, існує в ко­жній країні, де є президентське правління. Неоднакові в кожній країні і компетенції, повноваження, функції президента. Вони ін­дивідуальні за своєю структурою і своєрідні за функціональною відмінністю. Президентська влада будь-якої країни спирається на власну конституційну базу і специфічну право-регулятивну і по­літичну діяльність. Незважаючи на індивідуальність, неповтор­ність і самобутність президентської влади кожної країни, все ж існують і визначальні властивості: способи легітимізації, тобто визнання законною президентської влади.

Президентська влада поділяється на ряд форм.

По-перше, форма президентства, що визначається безпосеред­нім обранням президента таємними загальними виборами. Якраз тут реалізується принцип волевиявлення народу, внаслідок чого забезпечується достатньо високий рівень демократизму, тому що обрання президента залежить від максимально можливого пря­мого волевиявлення людей; гарантується обрання президентом найбільш популярного і авторитетного політичного лідера; реалі­зується незалежність посади президента від інститутів законода­вчої влади, що посилює міцність розподілу влади, забезпечується авторитет президентської влади. Але в таких умовах виконавча влада набуває не тільки незалежності, але й певної переваги над законодавчою владою, і створюється прецедент домінування гла­ви держави в системі державного управління. Виникають умови для демагогії і пропаганди, за допомогою яких можна посилюва­ти роль президентської влади і використовувати її для здійснення диктаторських прагнень окремої особистості тощо. Негативізм такої форми президентського правління нейтралізується і обме­жується загальними демократичними традиціями, реальним по­літичним плюралізмом, авторитетністю законодавчих інститутів влади і високим професіоналізмом парламентаріїв, верховенст­вом законів, незалежністю суду та ін. Така форма президентсько­го правління існує у Франції, Болівії, на Філіппінах, в Панамі, Австрії, Ірландії, Польщі, Болгарії, Україні, Російській Федерації, Казахстані.

По-друге, форма президентського правління, що передбачає обрання президента в декілька етапів. На початковому етапі шля­хом загальних виборів обираються вибірники (електори), а після цього висловлюється компетентна думка вибірників про того або іншого кандидата в президенти. Така форма президентства дещо ускладнює процедуру обрання самого президента, але охороняє президентство від випадкового, емоційного вибору. Адже кінцеве рішення — за компетентними вибірниками. Але така форма пре­зидентства спирається на той же принцип волевиявлення народу, тому їй властиві і переваги, і недоліки.

По-третє, форма президентського правління, що передбачає обрання президента шляхом опосередкованих виборів. В одних випадках вибори президента відбуваються за участі парламенту, як в Швейцарії, Туреччині та ряді незалежних держав Співдруж­ності. Відбором колегії вибірників з членів парламенту і предста­вників органів територіального самоврядування здійснюється опосередковане обрання президента в Італії. Федеральний парла­мент і представники земельних урядів обирають президента в Федеративній Республіці Німеччини.

Існують і інші форми президентського правління. Інші форми президентства здебільшого встановлюються недемократичним шляхом, пов’язані з позаконституційними методами завоювання президентської влади (військові перевороти, палацові інтриги і змови та ін.), коли використовуються політична нестабільність та інші обставини, що складаються в країні. Саме в ряді країн Африки та Латинської Америки президентська влада встановлю­валася недемократично.

Президент кожної країни володіє певним обсягом компетенцій і повноважень, здійснює управлінську діяльність, виконує спе­цифічні функції тощо. Звідси виділяють форми сильної президе­нтської влади (США та інші країни), помірної й слабкої президе­нтської влади. Серед форм помірної президентської влади — і система президентства України. Для форми помірної президент­ської влади, що встановилася в Україні, характерним є: прези­дент як глава держави, головнокомандуючий збройних сил, він представляє країну в міжнародних відносинах, проводить через парламент призначення глави уряду, призначає міністрів тощо. Однак президенту потрібно враховувати певну незалежність і ав­тономію регіональних виконавчих влад, що можуть самостійно вирішувати багато питань і проблем господарської та соціальної діяльності. Система президентства в Україні введена на початку 90-х років. 1 грудня 1991 р. відбулися перші всезагальні вибори Президента України.