Суть, основні тенденції сучасних політичних рухів

Основна тенденція початку 90-х років — розширення географії суспільних рухів. В Україні і в ряді країн Співдружності діють три основних види масових політичних, демократичних ру­хів і об’єднань: по-перше, народні фронти, регіональні рухи; по­друге, громадянські ініціативи; по-третє, клуби, об’єднання, то­вариства, асоціації, самодіяльні політичні об ’єднання і партії різ­номанітних напрямків.

У сучасних умовах спектр ідеологічних координат діяльності політичних рухів і політичних партій надзвичайно широкий: від лі­ворадикальних до право-консервативних. Причому, динаміка, що міняє ситуацію в Україні і в країнах Співдружності, вносить корек­тиви в різноманітну політичну карту суспільних рухів. Змінюються самі межі між політичним і неполітичним, правим і лівим, консер­вативним і радикальним. Національно-демократичні і загальноде­мократичні рухи відрізняються не тільки за масовістю, але й за стратегічною метою, прийомами, засобами, що використовуються в практичній діяльності; соціально-психологічними настановами. То­му народні фронти, об’єднання і політичні партії в Україні, в Росій­ській Федерації, Білорусі, в національних незалежних державах Прибалтики, Середньої Азії, Казахстані і Закавказзі мають істотні відмінності, хоча за структурою і назвами однакові.

Народні фронти — широкі об ’єднання різнорідних суспільних, політичних груп, союзів, об’єднань, що виступають на загально­демократичній платформі. Утворення народних фронтів йшло двома шляхами: об’єднання неформальних груп, що вже склали­ся (Московський, Уральський, Донецький, Житомирський, Сум­ський народні фронти); первісно аморфна загальнодемократична платформа різноманітних політичних сил служила необхідним середовищем для утворення тривалих структур на півдні України (Миколаївський, Одеський народні фронти), в Російській Феде­рації (Ярославський, Челябінський, Новосибірський, Омський народні фронти), в Білорусі — народний фронт та ін. На початку 90-х років активізувався розвиток народних фронтів і рухів в Уз­бекистані, Молдові, в Абхазії, Південній Осетії, Дагестані, Чече- но-Інгушетії, Бурятії та ін. В політичній географії виникали і нові осередки: Донбас і Воркута, Вологда і Петрозаводськ, Одеса і Придніпров’я та ін. Народний фронт — модель парламенту, спо­нтанно утворений громадянський форум. В Україні, Російської Федерації, Білорусі та інших незалежних державах Співдружнос­ті існує близько 140 народних фронтів і об’єднань; за структурою і формою діяльності вони загальнодемократичні.

Національно-демократичні народні фронти, спочатку створені як єдине ціле, перетворилися на союзи, об’єднання різнорідних політичних партій, об’єднань, товариств (Народний Рух України, що об’єднує ряд політичних партій — Українську республікансь­ку, Демократичну партію України, товариство «Меморіал», това­риство української мови), Громадянський конгрес та ін. Рух за від­родження Донбасу охопив найрізноманітніші суспільні об’єднання і поставив своєю метою економічне, соціальне і культурне відро­дження Донбасу. В Києві, а згодом в Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові та інших промислових центрах утворюються Союзи трудових колективів, що перетворились на Союз трудових колек­тивів України та ін. Утворенню народних фронтів, демократичних рухів, звичайно, сприяють специфічні умови — наявність відокре­мленого, невключеного до культури докорінного населення іншо­мовних верств, помилки національно-демократичних рухів у про­веденні національної політики, що приводять до обмеження інтересів представників інших національностей.

Громадянські ініціативи і суспільно-політичні клуби, на відміну від народних фронтів, не масові об’єднання. Кожний із суспільно- політичних клубів складається не більш, аніж з 30—50 постійних учасників. Для багатьох клубів і об’єднань характерні мобільність числа учасників, зміна назв і декларованих програм, певна фрак­ційність і боротьба за внутрішнє лідерство. Клуби і об’єднання складаються з ініціативного «ядра» і певного кола «співчуваю- чих». Але є і організації з жорсткою структурою, індивідуальним членством тощо. Найбільш розповсюджені українсько-патріо­тичні, російсько-патріотичні, білорусько-патріотичні та інші об’єднання: патріотичний союз «Росія» в Москві і Російський на­ціонально-патріотичний центр в Петербурзі, Новосибірське істо- рико-патріотичне об’єднання та ін. Багато об’єднань і рухів існує і в Україні: «Гласність» в Києві, «Плюралізм» (Донецьк), Демокра­тичний союз (Полтава), Запорізька Січ (Запоріжжя) та ін., що ста­влять метою відродження України на ідеї сильної державності, протидії сепаратизму, відновленні православ’я як духовної основи української нації, створення «чисто споріднених державних і куль­турних інститутів, проведення радикальних реформ, сприяння розвитку традицій і звичаїв українського народу». Розповсюджен­ня в Україні отримав і такий тип самодіяльних об’єднань: диску­сійні клуби з широким спектром у них проблем, що обговорюють­ся («Громадянська ініціатива» — Запоріжжя, «Листопад» — Харків, «Референдум» — Тернопіль, «1 грудня» — Київ та ін.).

Значною групою суспільних об’єднань є демократичні клуби, групи та асоціації, що становлять широкий спектр, і асоціації сус­пільних інтересів. В Україні їх налічується більш 600. Це й клуби руху демократичних реформ в Харкові, Запоріжжі, Дніпропетров­ську, Миколаєві, Полтаві та інших містах, це й клуби «Альтернати­ва», клуби соціального відродження України та ін. Загальна позиція клубного руху — підтримка радикальних реформ у політичній, еко­номічній і соціальній сферах, прагнення до суспільного самовряду­вання, відновлення ролі людини в суспільстві.

Процеси, що відбуваються в політичному житті ряду країн Єв­ропи, в Росії, Україні, Білорусі та інших незалежних державах Співдружності, привели до руйнування тоталітаризму, відкрили простір для розвитку демократії, розчистили новим політичним силам шлях до влади. Однак в мирних умовах, особливо, якщо ан- титоталітарним рухам не протистояла серйозна політична сила, їх роль зменшувалася, падала. Всередині масових антитоталітарних рухів почався процес хитання і розброду. Але ці рухи виконали «критичну функцію» у ставленні до тоталітаризму. Поглиблення суперечностей між тоталітарним режимом і потребами суспільно- політичного розвитку народів призвело до розхитування устоїв державного ладу, політичної системи, деформації ряду політичних процесів. В таких умовах і виникають масові рухи, що ставлять метою національне відродження тощо. Головне ж, суспільно- політичні рухи виникають з метою не поліпшення існуючого ладу, не руйнування, а його реформування, демократизації тощо.

I хоча політичні партії мають ще більшу силу в політичному житті країни, немалі потенції, все ж, треба визнати, відносини між громадськістю та державою можуть регулюватися не обов’язково через політичні партії. Поява незалежних кандидатів, що висува­ються від різноманітних зацікавлених соціальних спільностей, верств, які, використовуючи нову комунікаційну техніку, одержу­ють безпосередній доступ до виборців через канали телебачення та пресу, зростання рівня загальної та політичної культури мас, да­дуть можливість кандидатам від зацікавлених груп виявити себе безпосередньо, минаючи більші політичні партії.