Основні тенденції розвитку духовності учня в системі міжособистісних взаємин у процесі навчання в школі

В процесі дослідження з’ясувалось, що основою духовного розвитку є саме феномен самовизначення і самореалізації особистості в системі міжособистісних взаємин. Самовизначення — це результат соціального розвитку особистості, важливий здобуток онтогенезу, пов’язаний з фор- муванням розгорнутої соціальної позиції молодої людини до навколи- шнього світу (людей і речей).

Старшокласники мають чіткі, досить прагматичні уявлення про своє подальше життя, однак часто пов’язують їх не з власними можливо- стями, а зі сторонніми чинниками (матеріальним забезпеченням ба- тьків, удачею тощо). Низький рівень задоволеності своїм теперішнім становищем і майбутніми перспективами ведуть часто до розвитку соціального цинізму у школярів і можуть стати суттєвою перешкодою на шляху формування їх духовності. Міжособистісні взаємини школя- рів мають виняткове значення для їх морального і духовного розвитку. Взаємини стають моральними, коли сприяють досягненню суспільного чи особистого блага, утверджують добро, коли в них реалізуються нор- ми гуманістичної моралі. Проте, дослідження показало, що особливості міжособистісних взаємин педагогами часто не враховуються, внаслідок чого у вихованні нерідко виникають помилки, які негативно відбива- ються на розвитку підростаючої особистості.

Як показують дослідження, участь учнів у різних видах діяльності часто не призводить до формування у них позитивних ціннісних орієн- тацій чи якостей. Діяльність сама по собі не є їх творцем, що свідчить про те, що між діяльністю та формуванням моральних чи духовних яко- стей нема прямого зв’язку [2; 12]. І справа тут не стільки в певних ви- дах діяльності, скільки в тих взаєминах, які складаються в учнів у ході навчально-виховного процесу. Як вважають вітчизняні психологи і пе-

дагоги, діяльність є платформою, базою, на якій складаються певні вза- ємини, що є передумовою та умовою їх виникнення. Основна ж функ- ція відносин — виховна. Саме тому вважається, що істинним об’єктом педагогічної роботи є взаємні стосунки, що, змінюючи систему взаємин людини з суспільством, з групою, класом, з іншими людьми, ми зміню- ємо і саму особистість.

Розв’язання проблеми розвитку духовності учнів неможливе без ви- вчення специфіки системи цінностей, якою вони керуються в сфері міжособистісних стосунків, без вивчення значущих для них особистіс- них якостей. В нашому дослідженні учням було запропоновано завдан- ня, в якому вони повинні були визначити для себе найбільш значущі (особисто цінні якості), якими люди керуються у спілкуванні з іншими людьми (табл. 2.1).

Загалом, і дівчата, і хлопці вибирають однакові якості, хоч і рангу- ють їх трохи по-різному. Приміром, у дівчат така якість, як вихованість (хороші манери, ввічливість), стояла на першому місці, а у хлопців аж на десятому; «чуйність», відповідно: 3 місце — 13 місце. Зате майже од- наково ті й інші оцінили такі важливі якості, як «ефективність у спра- вах, працелюбство» — відповідно: 4 місце — 1 місце; «широта поглядів, вміння зрозуміти точку зору, поважати чужі смаки, звички»: 5 місце

— 2 місце.

Ранг якостей особистості (як цінностей)

Таблиця 2.1

Більшість учнів передусім виокремлюють якості, які мають моральний відтінок і сприяють хорошим стосункам з оточуючими.

При виборі основних цінностей також є деякі статеві відмінності (табл. 2.2).

Розподіл основних цінностей

Таблиця 2.2

Загалом, і дівчата, і хлопці вибирають як найважливіші однакові цінності (хоч і рангують їх дещо по-різному). Наприклад, хлопці цінність

«матеріальна забезпеченість» висувають на перше місце, дівчата — на друге. Слід також зазначити, що на перше-друге місце цю цінність ставлять, в першу чергу, учні 10-11 класів, а в 8-9 класах, перший ранг їй дають трохи рідше. Школярі (особливо хлопці) говорять, що: «зараз такий час, коли все вирішують гроші», «жити добре і цікаво можна лише добре забезпеченій людині». Докорінні зміни в суспільстві, злам економічної системи, платне навчання в вузах, жорсткі вимоги до молодих спеціалістів, труднощі у пошуках хорошої роботи — все це добре відомо старшокласникам і, загалом, позначається на їх ціннісних орієнтаціях. На вибір цінностей особистісного значення, насамперед, впливають вікові особливості юнаків та дівчат: спрямованість на майбутнє — попереду закінчення школи і вибір подальшого життєвого шляху, професії тощо; потреба в дружбі, коханні; часті непорозуміння, а то й конфлікти з батьками; головне визначення свого місця в житті

— звідси і інтерес до цінності «Я і мій характер».

Далі були виокремлені такі цінності, які також пов’язані з особисті- сною зацікавленістю, це: «сфера відпочинку, музика і мода», «сфера на-

вчання, школа», «професійне самовизначення», «життя інших людей».

Нові умови соціального життя ставлять і нові вимоги до виховання молодого українця. Духовність сучасної молоді проявляється, насампе- ред, в чесному, відповідальному ставленні до самого себе, до реалізації своїх здібностей на благо як власне, так і суспільне, до чуйного, толеран- тного ставлення до навколишніх людей.

Низькі ранги соціальних цінностей свідчать про те, що юнаку ще важко визначитись з цими глобальними питаннями, хоч із розв’язанням цих проблем не все добре і в нашій державі: про це постійно повторюють наші ЗМІ, підкреслюючи безпорадність і безвідповідальність тих чи ін- ших державних установ чи окремих політичних діячів. Позначився брак позитивних прикладів поруч із собою, що, на наш погляд, також негатив- но впливає на місце зазначених цінностей в ієрархії значущих цінностей старшокласників. Хоч це не говорить, що такі проблеми не хвилюють молодь. Відносно низький ранг «проблем віросповідання» свідчить про те, що ця проблема в житті старшокласників розв’язується, здебі- льшого, під впливом батьків і носить багато в чому формальний, неусві- домлюваний характер. Проблеми морального вибору старшокласники розв’язують прагматично, менше задумуються над ними, що, на жаль, засвідчує певну байдужість до пошуку ідеалів життя.

Дослідження показало також певне зростання деяких негативних тенденцій у духовному самовизначенні особистості в шкільний період. В учнів знижується прагнення до оволодіння культурними, духовними цінностями, нівелюються моральні норми і принципи. Стрімко знижу- ється авторитет вчителів, котрі не завжди спроможні ефективно вико- ристати виховний потенціал школи, що в свою чергу веде до послаб- лення впливу на процес розвитку громадянських і духовних ціннісних орієнтацій сучасного юнацтва. Це можна сказати і про сім’ю, батьків, ціннісні системи яких значною мірою зруйновані внаслідок змін, що відбуваються в суспільній свідомості, або ж сформувалися на негатив- них прикладах.

суттєвою перешкодою на шляху впровадження в життя багатьох соціа- льно-економічних перетворень.

Слід зазначити: безпосереднім фактором, що формує певні особис- тісні якості учнів (зокрема, і духовні), є взаємини, в системі яких особи- стість здійснює свою основну суспільну функцію (для учня це системи

«Я — ровесники» та «Я — педагоги»). Для розуміння духовної особис- тості, зорієнтованої на гуманістичні цінності, на ставлення до людини як до цінності, необхідна спеціально створена на основі нових виховних технологій, гуманізована система взаємин. Головне, що повинно бути їй властиве, це — особистісний підхід до виховання, суб’єкт-суб’єктна ос- нова, прийняття іншого як особистості, діалог у взаєминах (не позиція

«над», а позиція рівного), створення умов для самореалізації та актив- ного саморозвитку особистості.

Нова соціальна реальність українського суспільства зумовлює по- яву нового погляду на виховання підростаючого покоління. Новий під- хід до виховання утверджує погляд на людину як на найвищу цінність суспільства, як на суб’єкт сучасного історичного розвитку, творця свого життя. Цей підхід базується на розумінні дійсності як «світу людини», як взаємодії людей, саму ж людину розглядає як найвищу субстанцію, абсолютну цінність, «міру всіх речей». З цього виходить головне за- вдання виховання, напрямки педагогічної діяльності — організувати взаємодію, яка мала б максимальний виховний потенціал, залучала б дитину до культури, національних та загальнолюдських гуманістичних (в тому числі і духовних) цінностей [6; 11; 12].

у навчально-виховному процесі [7], виховувався б у атмосфері емоцій- но-довірливого спілкування, залучався б до скарбниць загальнолюдсь- кої культури [3].

Термін «гуманізація» означає «олюднення». Провідну ідею гуманіза- ції науковець бачить у можливості безперервного розвитку, складовими якого є здатність до все глибшого пізнання навколишнього світу і актив- ного впливу на нього, до самопізнання і самовдосконалення, до осягнен- ня багатства культури і здійснення творчих внесків у неї. Психологічний зміст гуманізації освіти полягає, передусім, у сприянні особистісному розвиткові учня, забезпеченні гармонізації цього розвитку. Виокремле- но такі складові гуманізації навчально-виховного процесу:

- гуманістичне переосмислення функцій освіти з метою сприяння розвитку творчої особистості, здатності до відповідних вчинків;

- надання можливості повно прожити кожний віковий період;

- підсилення індивідуального підходу;

- розповсюдження гуманістичних принципів на різні сфери діяль- ності школяра;

- поступове нарощення свободи і відповідальності за свої наміри і дії (здобуття більшої самостійності, повніше розкриття своїх мо- жливостей, своєї індивідуальної своєрідності).

Підсумовуючи сказане, можна зазначити, що в шкільному віці ва- гомою складовою розвитку духовності особистості є феномен її са- мовизначення та самореалізації в міжособистісних взаєминах. Поява внутрішньої потреби у формуванні певної смислової системи, розви- ток ціннісно-орієнтаційної діяльності і почуття відповідальності, ста- білізація та ієрархія мотиваційної сфери учня складають суб’єктивну сторону передумов духовного самовизначення особистості в цьому віковому періоді. Старшокласникам значною мірою притаманне праг- нення до самовизначення і самореалізації у суспільній діяльності, що, безумовно, позитивно впливає і на їх духовне самовизначення.

З’ясовано, що в сучасних старшокласників відбувається певна трансформація ціннісних орієнтацій (в порівнянні з 70-80-ми та 90-ми роками ХХ ст.). Найбільш значущими цінностями є конкретні прагма- тичні цінності. Процес трансформації цінностей значною мірою опосе- редкований реаліями життя та корінними політичними й економічни- ми змінами в нашому суспільстві.

Основний принцип виховної роботи з учнями — особистість як са- моцінність. На цій основі необхідне забезпечення високого рівня акти- вності дитини в процесі індивідуальної діяльності щодо творчого оволодіння суспільними цінностями.

Полігоном для розвитку духовних цінностей можуть стати заняття дискусійного типу творчого характеру, які спонукають учнів поглиблю- вати знання, відточувати самостійність, неординарність, здатність конс- труювати ідеї, уміння діяти колективно, вести систематичний творчий пошук. Інакше кажучи, інтенсифікація не за рахунок більш жорсткого ритму роботи, а завдяки підвищенню культури учбової праці, зростання її продуктивності в результаті нестандартних рішень, форм і умов.

Слід пам’ятати, що потрібне не накопичення знань, вмінь, а постій- не збагачення досвідом творчості, формування механізмів особистіс- ної рефлексії кожного учня. При такому підході в центрі уваги вияв- ляється не деяка абстрактна одиниця, а кожен школяр як особистість в її самобутності, унікальності. Вектор руху йде не від педагогічних дій до учня, а від самого учня, який вибірково ставиться до цих впли- вів, а не асимілює їх у заданому вигляді. Для того, щоб зробити учня дійсним суб’єктом навчально-виховного процесу, треба перебудувати технологію навчально-виховного процесу.

При перебудові навчально-виховного процесу варто враховувати, що:

1. Необхідна повна реалізація виховної функції суспільної діяльно- сті школярів. Виховна робота в школі не має просто сприяти розвитку суспільної активності учня, а стати засобом формування його особис- тості.

2. Необхідне врахування потенційних можливостей кожного учня як активного учасника життя учнівського колективу, суспільства.

3. Успіху у розвитку духовної свідомості і самосвідомості можна до- могтися лише тоді, коли учні забезпечуються реальними можливостя- ми знаходитись у становищі самостійних і відповідальних членів групи чи класу, тобто коли їм надається реальна можливість самим розв’язу- вати проблеми й задачі шкільного життя.

4. Організовувати виховну роботу з урахуванням не лише вікових індивідуальних особливостей учнів, а й урахуванням змін, що відбува- ються в розбудові нашої освіти та суспільства.