Галузі сучасної психологічної науки

Сучасна психологія становить розгалужену систему наукових дисциплін, які перебува­ють на різних етапах формування, пов’язаних із різноманітними сферами практики.

Основу системи психологічної науки становлять історія психології та загальна пси­хологія.

До того ж, слід брати до уваги, що у різних авторів структура сучасної психологічної науки представлена по-різному, а в деяких виданнях її зовсім немає [93; 12; 62].

Вельми схематично галузі сучасної психологічної науки, на наш погляд, представлені у посібнику «Психологія» за редакцією Ю. Макселона [106]. Тут коротко описана лише загальна психологія; психологія розвитку й виховання; клінічна психологія; суспільна пси­хологія і психологія релігії. У посібнику «Основи психології і педагогіки», який підготували О. М. Степанов і М. М. Фіцула структура сучасної психології представлена значно ширше. До неї входять: загальна психологія; психологія праці; інженерна психологія; авіаційна психологія; космічна психологія; військова психологія; соціальна психологія; медична психологія; юридична психологія; економічна психологія; екологічна психологія; психо­логія спорту; психологія торгівлі; вікова психологія; педагогічна психологія і практична психологія [134].

Автори зазначають, що цей перелік можна було б продовжити, хоча, на нашу думку, деякі структурні складові доречно було б об’єднати одним терміном «Професійна психоло­гія». Вважаємо, що найадекватніше галузі психологічної науки представлено у підручнику «Основи психології» за загальною редакцією О. В. Киричука і В. А. Роменця [105]. До неї входять нижчевказані галузі психології.

Загальна психологія.

• по-перше, в процесі розвитку психіки спочатку у тварин, а потім в історичному роз­витку в людини;

• по-друге, в процесі взаємодії з енергоінформаційним психічним полем;

• по-третє, у проявах різного виду діяльності, в яких людина не лише виявляє себе, а й формується;

• по-четверте, у діяльності вчинкового характеру, людина розглядається як соціопри- родна, космопланетарна цілісність.

Психологія особистості. Вивчає закономірності формування людини як суб’єкта життє- творчості; механізми, форми і методи інтегрування всіх психічних процесів, станів, власти­востей індивіда у системну якість, що опосередковує його взаємодію через предметну діяльність, соціально значущі взаємини, процес соціалізації.

На системно-структурному, системно-функціональному, системно-генетичному рівнях феномен особистості аналізує професор В. А. Семиченко [126].

Вікова психологія. Вивчає специфічні властивості індивіда, особистості, громадянина, його психіки в процесі зміни нових стадій розвитку: дитяча психологія; психологія підлітка; психологія юності; психологія дорослої людини; геронтопсихологія.

Акмеологія вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на етапі зрілості (Б. Г. Ананьєв). Особливе місце в акмеологічних працях займає з’ясування ха­рактеру взаємовпливів властивостей та якостей «фізичної» і «духовної» субстанцій людини.

Геронтопсихологія. Вивчає явища і процеси, пов’язані зі старінням організму, якому властиві інволюційні тенденції - отже, психологічні аспекти старості. (У цьому аспекті студентам радимо прочитати ґрунтовну працю із психології старості, яку опублікували російські вчені «Учебное пособие по психологии старости.» - Самара : Изд.

Психологія творчості. Вивчає обдарованість, креативність або творчу діяльність як базові характеристики особистості і процес продукування творчого результату. У цій галузі фундаментальними працями є твори Л. С. Виготського, М. М. Бахтіна, В. О. Моляко та ін. Цікаві підходи щодо психології творчості особистості визначає В. В. Рибалка [116].

Диференціальна психологія. Вивчає психічні відмінності між окремими індивідами і групами (кількісні і якісні характеристики, причини і наслідки тощо). Започаткував її Ф. Гальтон, який створив низку прийомів і приладів для вивчення індивідуальних відмін­ностей, зокрема для їх статистичного аналізу. Значний внесок у розвиток цієї галузі зробили В. Штерн, А. Біне, О. Ф. Лазурський, Я. Цурковський та ін. Деякі аспекти диференціальної психології окреслює у своїй праці Б. Й. Цуканов [154].

Психофізіологія. Вивчає закономірності співвідношення психічного й фізіологічного для встановлення психофізіологічних закономірностей та механізмів життєдіяльності, розвитку, навчання та праці людини.

Етнопсихологія. Вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування і функції національної свідомості, етнічних стереотипів, ме­ханізми групової психології всередині етнічних спільнот, а також у стосунках між ними (народності, нації). Ґрунтовними у царині цієї галузі є праці М. Лацаруса, Х. Штейнгеля, В. Вундта, С. Балея, Я. Яреми. Останнім часом привертають увагу й інші видання [150; 164; 9].

Психологія культури. Вивчає механізми віддзеркалення та створення людиною культур­них цінностей, особливості прояву та формування особистісних якостей людини в процесі інкультурації та має за мету розглянути їх з позиції суб’єкта культуротворчої діяльності. Студентові радимо ознайомитися із збірником наукових праць щодо проблеми взаємозв’яз­ку практичної психології та культури [103].

Соціальна психологія. Вивчає закономірності поведінки і діяльності людей в умовах їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп.

Психологія праці. Вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, пси­хологічні аспекти наукової організації праці (НОП). Проблеми цієї галузі ґрунтовно до­сліджував П. К. Анохін. В сучасних умовах значну увагу їй приділяють українські вчені П. С. Перепелиця, В. В. Рибалка та ін. [105; 114; 115].

Економічна психологія. Вивчає психологічні явища, пов’язані із виробничими відмінно­стями людей. У межах економічної психології формуються два розгалуження:

1) виробнича економічна психологія;

2) економічна психологія маркетингу [59].

Політична психологія. Вивчає закономірності засвоєння норм демократичного суспіль­ства, стимуляції активного ставлення індивіда до своїх політичних і громадянських прав у розвитку культури законодавчої діяльності.

Психологія релігії. Вивчає релігію як психологічний і соціокультурний феномен, меха­нізми процесів творення релігійних цінностей; соціально-психологічні умови формування релігійних уявлень, світосприйняття, світорозуміння.

Юридична психологія. Вивчає психологію державно-правових явищ як цілість, в якій органічно поєднуються психологічне та юридичне й виділяються юридична й психологічна підсистеми, що перебувають у русі, розвитку й нерозривному зв’язку [155].

Психологія управління. Вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності, психологічні основи добору та навчання управлінських кадрів [28; 11; 102].

Психологія аномального розвитку. Вивчає психологічні особливості аномальних дітей (олігофренопсихологія; сурдопсихологія; тифлопсихологія та ін.)

Окрім названих, існують ще: медична психологія, психологія обдарованості, педагогічна психологія, радіоекологічна психологія, психологія спорту та ін., які мають характерний для них предмет дослідження.

Психологія як наука використовує різні методи дослідження.

1. Організаційні методи. До цієї групи належать порівняльний, лонгітюдний і комп­лексний.

Порівняльний метод, який інколи називають ще методом поперечних зрізів, реалізується шляхом зіставлення результатів дослідження окремих індивідів або груп.

Лонгітюдний (англ. longitude - довгота) метод застосовують у вивченні результатів багаторазових обстежень тих самих осіб протягом тривалого часу.

Комплексний метод доречний тоді, коли те саме психічне явище вивчають різними засобами або навіть у різних науках.

2. Емпіричні методи. До них відносять спостереження і самоспостереження, експери­мент, тест, бесіду, анкету, інтерв’ю, аналіз продуктів діяльності, соціометрію та ін.

3. Кількісний і якісний методи оброблення даних.

Кількісні методи - це вивчення середніх величин якостей, що досліджуються, і мір їх розсіювання; визначення коефіцієнтів кореляції; факторний аналіз; побудова графіків, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез зібраних даних, їх по­рівняння й узагальнення.

4. Інтерпретаційні методи. Цю групу утворюють генетичний і структурний методи. Генетичний метод дає змогу інтерпретувати весь оброблений матеріал дослідження в ха­рактеристиках розвитку, з виділенням етапів, стадій, критичних моментів тощо. Струк­турний метод є засобом встановлення структурних зв’язків між якостями особистості, що є предметом аналізу. Ширший виклад цієї проблеми представлено у праці Т Б. Партико «Курс загальної психології» [91].

Отже, наука психологія вивчає закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їх механізми. Сучасна психологія є розгалуженою системою наукових дисциплін, пов’язаних з різними галузями науки. Вона має свій предмет, об’єкт, завдання, принципи та методи дослідження. Надзвичайно важливе значення психології у навчально-виховному процесі особистості, оскільки охоплює пізнавальну, емоційно-вольову, духовну сфери становлення та розвитку особистості, її діяльність і поведінку.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте сутність і зміст предмета психології.

2. Визначте структуру сучасної психології.

3. Що таке психічне відображення? Як ви розумієте це явище?

4. Охарактеризуйте психічне відображення з погляду його активності.

5. Охарактеризуйте функції психіки.

6. У чому полягає сутність детермінізму стосовно психічних явищ людини?

7. Розкрийте сутність дії двох сигнальних систем (за І. Павловим).

8. Назвіть біологічні і соціальні умови розвитку психічного.

9. Розкрийте основний зміст асоціативної психології.

10. Охарактеризуйте основні засади психології біхевіоризму.

11. Дайте характеристику основним галузям сучасної психологічної науки.

Тематика рефератів

1. Психічне життя людини.

2. Сучасна гештальтпсихологія.

3. Сутність і зміст генетичної психології.

4. Ідея творчості у гуманістичній психології.

5. Теорія установки і сучасність.