Свідоме

Психіка людини є унікальним явищем. Її винятковість виявляється на рівні свідомого, підсвідомого та несвідомого.

Свідомість - це ідеальний образ буття, вища форма психічного відображення і саморе­гуляції, що властива людині.

З психофізіологічного погляду свідомість розуміють як психофізіологічний механізм контролю і довільної регуляції поведінки й діяльності, основна функція якого полягає в адекватному відображенні змін зовнішнього і внутрішнього середовищ та забезпеченні адаптації організму до них. При цьому виконавчими структурами свідомості є ієрархічно організовані мозкові функціональні системи.

Вчені виокремлюють такі основні форми свідомості: суспільну, групову та індивіду­альну.

Суспільна свідомість - це сукупність поглядів, уявлень, ідей та теорій, що відображають суспільне буття, виокремлюють буденну й теоретичну свідомості. В основу такого поділу покладають ставлення свідомості до практики, ступінь її узагальнення, глибину зв’язку з практичними основами життя тощо.

Буденна свідомість вплетена в практику, породжується саме в ній практичним досвідом і є засобом його забезпечення.

Теоретичний рівень суспільної свідомості є найвищим рівнем узагальнення дійсності й найрозвинутішою формою організації знання. До теоретичного рівня свідомості належить особлива форма наукового знання - теорія. Теоретична суспільна свідомість узагальнює практику в широких історичних масштабах, виступає ідеальною програмою її розвитку, вона пов’язана з існуванням категорій.

Суспільна свідомість керується соціальними законами, її історія йде за історією суспіль­ного буття, і те, які саме відбуватимуться зміни, еволюційні чи революційні, оцінка свідо­мості визначається врешті-решт відповідно до змін у суспільному бутті. Вчені розрізняють такі форми суспільної свідомості: політику, право, мораль, мистецтво, релігію, філософію.

Студентові бажано самостійно проаналізувати взаємозв’язок окреслених форм сус­пільної свідомості, застосувавши при цьому не лише базу знань із науки психології, а й філософії.

Із суспільною свідомістю тісно взаємопов’язана групова. Групова свідомість - це узагальнена свідомість групи людей. Вона посідає проміжне становище між суспільною та індивідуальною свідомістю. Вивчають її переважно в соціальній психології. Зокре­ма Г. М. Андрєєва зазначає, що людина, виконуючи різноманітні функції, є членом багатьох соціальних груп, а отже, відчуває на собі їхній вплив. Це має для неї два важливі наслідки: з одного боку, визначає об’єктивне місце особистості в системі соціальної діяльності, з іншого - відбивається на формуванні свідомості особистості. Особистість стає включе­ною у систему поглядів, уявлень, норм, цінностей багаточисельних груп. Для неї важливо визначитися, якою буде та «рівнодіюча» цих групових впливів, що й визначить зміст сві­домості особистості [5, с.

Свідомість не може існувати як відчужена від суб’єкта система знань. Вона є прина­лежністю живої конкретної особистості. Тож усі ідеальні образи, будучи адекватним ві­дображенням об’єктивного світу, включаються в контексті історії окремої особистості, її життєвого шляху, набуваючи суб’єктивного, особистісного забарвлення. Отже, свідомість конкретної особистості - це і є індивідуальна свідомість. Вона утворюється й розвивається у нерозривному зв’язку з груповою та суспільною свідомістю.

Свідомість - це завжди єдність знання і переживання. Переживання у цьому випадку розуміється в широкому сенсі, як суб’єктивне ставлення особистості до того, що відобра­жається у свідомості в процесі взаємодії різноманітних об’єктивних явищ. У переживанні сутнісним є не предметний зміст того, що в ньому відображається, а його значущість для всієї життєдіяльності особистості. Переживання визначається особистісним контекстом, як знання - предметним. У свідомості знання і переживання завжди перебувають в єдності, взаємопроникненні.

Для переживання особистісний контекст - головний. Проте воно виступає і як знання того, що є значущим для конкретної особистості. Тому в кожному переживанні наявний і момент знання, але цей аспект є у переживанні підпорядкованим. У знанні головним є віддзеркалення змісту об’єкта, але це віддзеркалення виступає у певній значущості для суб’єкта, включається в особистісних контекстах. Знання виникає внаслідок активної ді­яльності людини в об’єктивному світі.

Віддзеркалення дійсності відбувається в узагальненій формі, в словах, які описують предметні явища, що існують поза людиною. Про свідоме відображення можна говорити тоді, коли людина здатна виокремити себе із предметного світу й протиставити йому себе. Тому індивідуальна свідомість людини завжди рефлексивна.

До інших особливостей психіки людини Т Б. Партико відносить: цілеспрямованість, мотивованість, тотожність, неперервність, цілісність, константність, вибірковість, зосе­редженість.

Цілеспрямованість виявляється у тому, що, приступаючи до тієї чи іншої свідомої дії, людина ставить перед собою конкретну мету. Реалізуючи її, людина свідомо планує та контролює свої дії, керує ними, що допомагає їй передбачити наслідки.

Мотивованість - це усвідомлення людиною чинників, матеріальних чи ідеальних, які спонукають і скеровують її діяльність.

Тотожність - намагання людини бути ідентичною із певним «Я-образом».

Неперервність свідомості виявляється у тому, що ті психічні процеси чи стани, які відбуваються перед чи після деякого проміжку часу, людина усвідомлює як частини однієї і тієї самої індивідуальної свідомості. Ця особливість свідомості поєднує теперішнє, минуле та майбутнє людини. Це знайшло відображення у понятті «потік свідомості» (В. Джемс).

Цілісність свідомості - це поєднання в одному акті трьох основних характеристик свідомості (пізнання навколишнього світу та себе, переживання дійсності, контролю за своєю поведінкою). Лише за умови такого поєднання психічний акт стає свідомим. Значною мірою цьому сприяє пам’ять людини.

Константність - це відносна сталість станів свідомості. Індивідуальна свідомість зберігає свій попередній стан, поки зовнішня чи внутрішня причина не виведе її з нього.

Вибірковість виявляється в тому, що у свідомості постійно відбувається вибір одних станів і відхилення інших. Це забезпечується вибірковістю сприймання та уваги.

Зосередженість свідомості виявляється у концентрації психічної діяльності на кон­кретному об’єкті чи явищі.

Свідомість людини - це цілісне психічне утворення. Водночас вона здатна виступати у предметній формі і формі самосвідомості. Предметна свідомість - це та, яка спрямована на зовнішній предметний світ. Якщо свідомість людини спрямована на себе, на свій вну­трішній світ, то її називають самосвідомістю. Самосвідомість виконує такі основні функції: самопізнання, самосприйняття, самоконтроль та самовдосконалення.

Психічне життя людини не є чистою свідомістю. Воно становить єдність свідомого й несвідомого, підсвідомого. Ціла низка впливів, що йдуть із об’єктивного світу, зали­шається у людини за межами свідомого. До форм психічного, але неусвідомлюваного віддзеркалення належать автоматизовані й імпульсивні дії, образи, що виникають під час сновидіння, неусвідомлювані, підпорогові відчуття, о сновою яких є так звані суб- сенсорні рефлекси і т. ін.

2.2.