ПЕРЕДМОВА

У цій книзі мова піде про дуже загальні і водно­час дуже специфічні особливості розвитку уявлень лю­дини про дійсність. Вихідне запитання, яке задає проблематику дослідження, можна сформулювати прос­то: як ми бачимо навколишні об'єкти, і що ми при цьо­му бачимо? Друга частина цього запитання безпосередньо стикується з класичною філософською проблемою про відповідність суб'єктивного образу об'єктові.

Оскільки ми сприймаємо світ не в образах, а в об'єктах, то зазвичай суб'єктивна сторона відображення залишається непомітною. Тому відповідь на запитання про те, що ми бачимо, без психологічної рефлексії буде тривіальною: ми бачимо об'єкт - якусь частину світу. Але в деяких випадках така однозначність трактувань втрачається. Наприклад, дитина може уявляти, що де­рев'яна палиця - це одночасно і коник; стародавні люди персоніфікували землю, на якій вони жили і працювали, як матір усього сущого; навіть сучасна раціональна лю- дина може допускати неоднозначність трактувань, нази­ваючи чиїсь очі зірками. В усіх цих прикладах яскраво проявляється специфічний, суб’єктивний спосіб репре­зентації об’єктів або ситуацій, тому що він суперечить так званим об’єктивним, справжнім інтерпретаціям. У фокусі цього дослідження перебувають якраз такі пара­доксальні способи представлення дійсності - гра, міф, метафора.

Особливість окресленої проблематики дослідже­ння полягає в тому, що предметом розгляду мають стати естетичні категорії (поетична метафора, міф, художня гра, комічне як форма існування смішного), які тради­ційно вважаються непростими для раціональних тракту­вань. Справді, чи можна виміряти гармонію алгеброю? Але я хочу показати, що актуальним на даний момент є вивчення тих психологічних механізмів, які стоять за цими явищами, і що зрозуміти онтологію цих явищ не­можливо без звернення до психічної реальності. Крім того, вивчення естетичних феноменів особливо актуа­льне саме для психології. Якщо звернутися до основних класичних моделей розвитку вищих психічних функцій і свідомості, то можна побачити, що вони базуються переважно на доцільній діяльності (діяльнісна парадиг­ма) або доцільній поведінці (біхевіоризм). Становлення людини розглядається передусім у зв’язку з розвитком раціонального мислення і вольової поведінки. Але чи можна говорити про становлення людини поза її здатні­стю створювати витвори мистецтва, які в принципі є зайвими з погляду доцільної діяльності і пристосуваль­ної поведінки? У цій книзі я, зокрема, спробую показати особливу роль ірраціонального осягнення дійсності і ес­тетичних форм її репрезентації для розвитку свідомості.

У контексті традиції, закладеної в радянській психології Л. С. Виготським і надалі розвинутої О. М. Леонтьєвим, аналіз суб’єктивного аспекту репре­зентацій здійснюватиметься на основі поняття смислу. Змістовий потенціал цього конструкта дає змогу розгля­дати особливості становлення уявлень про світ залежно від взаємин людини із цим світом. Аксіологія таких від­носин, як можна буде побачити, є підставою, аби гово­рити про якісно різні способи сприймання дійсності й різні варіанти опосередкування цього сприймання. Опо­середковані через знак або образ уявлення розширюють схему відносин “людина - світ”, уводячи в неї третій компонент - соціокультурну традицію. Завдяки аналізу смислових перетворень, що відбуваються всередині означеного трикутника, можна не лише пояснити фено­мени гри, метафори, міфу і смішного на основі єдиної теорії і єдиного концептуального апарату, а й виявити системні ілюзії, закладені в саму структуру соціальних репрезентацій дійсності.