§ 9.3. ОСНОВНІ СТАДІЇ ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВА

Застосування норм права складається з трьох стадій:

1. Встановлення фактичних обставин справи. Наприклад, слідчий прибуває на місце вчинення злочину та організовує роботу слідчо-оперативної групи з метою встановлення таких фактичних обставин:

- чи відома особа, яка вчинила злочин і якщо так, то дані про неї (вік, стать, місце проживання чи можливого перебування, місце роботи чи навчання, коло спілкування, особисті якості, прикмети тощо);

- місце та час вчинення злочину;

- спосіб вчинення злочину;

- можливі мотиви злочину тощо.

Вищезазначені фактичні обставини можуть бути виражені в речових доказах, документах, свідченнях і т. і.

2. Вибір і аналіз норми права. Наприклад, після збору фактичних обставин справи слідчий повинен здійснити юридичну кваліфікацію. Остання представляє собою оцінку обставин справи шляхом співвіднесення конкретного випадку з нормами права^[241]. Слідчому необхідно встановити:

- в якій статті (чи її частині), якого закону міститься норма права, що визначає вчинене діяння як заборонене;

- чи діє ця норма права на конкретній території, в даний момент та чи поширюється її дія на осіб, пов’язаних з цією справою. При цьому слід керуватися останньою редакцією офіційного видання закону з усіма змінами і доповненнями на день застосування норми права та дотримуватись положення ст. 58 Конституції України за яким «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи»;

- як необхідно розуміти норму права, виражену в конкретній статті.

3. Вирішення справи, що закінчується прийняттям правозастосовного акта. Прикладом цієї стадії може бути

прийняття слідчим рішення про необхідність реєстрації події в ЄРДР за конкретною статтею Кримінального кодексу.

Вимоги до застосування норм права:

- законність - означає, що при вирішенні конкретної справи суб'єкт правозастосування повинен діяти точно у відповідності зі змістом норми права, яку він застосовує, в межах своєї компетенції, суворо дотримуватися процедури розгляду справи.

Наприклад, слідчий при вирішенні кримінальних проваджень вивчає обставини в такому вигляді, в якому вони існували фактично, не допускаючи помилкових уявлень і дотримується тим самим вимоги законності;

- обґрунтованість - означає, що правозастосовні акти повинні бути мотивованими. Наприклад, необґрунтоване порушення кримінального провадження є недотриманням цієї вимоги. Для прийняття обґрунтованих рішень суб'єкт правозастосування повинен глибоко вивчити конкретні факти та обставини справи та здійснювати правозастосування лише за наявності достатніх підстав;

- доцільність - це співвідношення між метою, що міститься в нормі права і діяльністю суб'єкта щодо реалізації цієї норми. Правозастосування повинно здійснюватись оптимальним шляхом;

- справедливість передбачає застосування рівної міри за юридично однакові діяння. Необхідно також враховувати індивідуальні особливості особи та конкретні обставини справи. Наприклад, справедливий вирок суду сприяє як виправленню злочинця, так і попередженню злочинів^[242].

Особливості правозастосовної діяльності працівників поліції:

- формування позитивної суспільної думки про стан правопорядку та роботу поліції - пріоритетний напрям правозастосовної діяльності поліції. Остання повинна здійснюватись за принципом: «поліція і народ - надійні партнери» і зводитись до надання послуг населенню;

- для успішного виконання вищезазначених завдань здійснюється ретельний відбір людей, які готові після одержання відповідної освіти ефективно здійснювати застосування норм права;

- здійснюється на підставі наступних нормативно-правових актів: Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про дорожній рух» та інших. Зміст вищезазначених нормативно-правових актів відомий далеко не всім пересічним громадянам;

- працівники поліції як суб'єкти правозастосування спрямовують та організовують поведінку інших учасників правовідносин.

- у взаємовідносинах з особами більшість правозастосовних актів приймаються у зв'язку правопорушеннями (адміністративно-правова та кримінально-правова діяльність) або у зв'язку з проханням осіб сприяти реалізації їх суб'єктивних прав (наприклад, одержання особою паспорта, надання дозволу на користування мисливською чи газовою зброєю тощо);

- якщо при застосуванні норм адміністративного права працівники поліції переважно самі приймають правозастосовні рішення, то під час застосування кримінального та кримінального процесуального права вони виступають лише як один із суб'єктів правозастосовної діяльності. В останньому випадку працівники поліції готують необхідні матеріали для правозастосовної діяльності інших органів, зокрема суду;

- правозастосування часто здійснюється в екстремальних ситуаціях. Наприклад, під час повеней, масових безпорядків, епідемій тощо;

- правозастосування часто здійснюється при досить інтенсивній протидії зацікавлених осіб^[243]. Наприклад, підозрюваний під час допиту відмовляється давати показання або свідомо перекручує факти;

- застосування права спрямоване на суспільні відносини, які складають частину правопорядку у сфері діяльності правоохоронних органів;

- правозастосування здійснюється відповідно до певної процедури;

- здійснюється з використанням специфічних форм і засобів (наприклад, арешт, затримання, застосування зброї тощо);

- правозастосовна діяльність часто супроводжується роз'ясненням змісту норм права.